Абаза Віктор Іванович (22.08. 1864—28.07.1931) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Росії. Закінчив Костянтинівське артилерійське училище у Санкт-Петербурзі (1884). Учасник російсько-японської війни 1904—1905. Під час Першої світової війни — командир дивізіону, ад’ютант штабу корпусу, згодом полковник. Влітку 1917 року брав участь в українізації частин армії Російської імрерії, наприкінці 1917 — в укр. армії. За режиму П.Скоропадського — командував гарматним полком Київського армійського корпусу. Підтримавши повстання Директорії був призначений командиром Сірої дивізії, здобув у боях Конотоп, Бахмач, Чернігів. Заснував при штабі дивівзії Інформаційне бюро (у складі якого працював поет П.Тичина), яке видавало газ. "Воля". Від поч. 1919 Сіра дивізія під командуванням А. вела бойові дії проти частин Червоної армії на Правобережній Україні та Волині. У травні 1919 була оточена поблизу Луцька польськими військами генерала Ю.Галлера. А. потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених Ланцут. Після визволення виїхав до Чехословаччини. Брав участь у діяльності ветеранських організацій Армії УНР.
Абаза Олександр Агейович (24.07.1821—25.01.1895)
— державний, громадський та політичний діяч ліберально-демократичного спрямування Російської імперії. Народився в с. Винокуренний Завод Вишневолоцького повіту Тверської губернії. В 1839 році закінчив Петербузький університет . 1840—65 обіймав кілька другорядних посад. Від 1870-х років Абаза здобуває вже посади державної ваги. Від 27 жовтня 1880 по 6 травень 1881 рокуперебував на посаді міністра фінансів Російської імперії . Виступав за надання національним окраїнам імперії, в тому числі і Україні, більш широкої автономії за австро-угорським зразком. За часів правління Олександра III втрачає свій вплив на розвиток державного життя країни.
Абаза був один з активних підприємців у галузі української цукрової пром-сті. Його завод у маєтку Шпола, за даними 80—90-х років 19 ст., був найпотужнішим виробництвом цієї галузі в краї й одним із трьох (з 239) найвизначніших підприємствв такого типу в Російській імперії. Крім того за його сприяння відбувся значний розвиток місцевого цегляного, машинобудівного та борошномельного виробництва.
АБАЗИН (Абазинець) Андрій (рік народження невідомий — 1703)
— військовий і державний діяч України, брацлавський полковник. Походження невідоме. Наприкінці 80-х років 17 ст. розпочав колонізаційну діяльність на Правобережній Україні. Користуючись королівськими привілеями на заселення спустошених за часів Руїни земель, Абазин та його соратники зміцнювали владу над територією своїх полків. Наприкінці 17 ст. органи козацького самоврядування на Правобережжі почали перетворюватися на державно-політітичні структури гетьманської України, які вже існували тут в роки національної революції 1648—1676. З 1690 Абазин займав посаду брацлавського полковника. Він брав участь у походах правобережного козацтва на татарські володіння — Буджак, Казікерменнині (нині м. Берислав), Очаків, Тягіню (старовинна назва замку в м. Бендери, Молдова) та ін. Відзначився під час походу польської армії на Молдавське князівство 1691 року, а також у багатьох битвах з турецько-татарськими загонами на Поділлі. Частина козаків з полку Абазина протягом 1694—1695 років входила до компутів правобережного Війська Запорозького, яке фінансувалося польським урядом. Поряд з фастівським полковником С. Палієм Абазин став одним із керівників повстання проти Речі Посполитої 1702—1704 років, яке сучасники називали "другою Хмельниччиною". Наприкінці жовтня 1702 його полки разом із підрозділами С. Самуся здобули Немирів.
У лютому 1703 року, під час бою під Ладижином (нині місто Тростянецького р-ну Він. обл.), Абазин був тяжко поранений і потрапив у полон. За наказом командувача польським військом А.Синявського він був підданий тортурам і посаджений на палю у Шаргороді.
| 
