ГОРОДОВІ КОЗАКИ - 1. Частина українського козацтва, яка на відміну від низового запорізького козацтва проживала не на Січі, а на волостях, або на городах тобто на землях що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського. Г.к. виникли у першій половині 16 ст. у зв'язку з необхідною чинити опір, спустошливим набігам татар та турків на українській землі. Найбільш відомими організаторами загонів Г.К. були черкаський староста О. Дашкевич, барський староста Бернард Претвич, шляхтич С.Заборовський, князі Д.Вишневський та Б.Ружинськийп ін. За свою службу Г.к. одержували від уряду платню, та користувались різного роду правами та привілеями. У боротьбі з татарами і турками вони тісно співпрацювали з запорізькими козаками. У 1572 значну частину Г.к. було взято на державну службу і внесено до реєстру (див. реєстрове козацтво).

  2. Офіційна назва козацького стану, яка вживалась на Україні з середини 17 - до 80-х років 18 ст. До Г.к. зараховувались особи, що були внесені до козацьких компутів (списків). Внаслідок укладення Березневих статей 1654 кількість Г.к. встановлювалась у 60 тис.. На Г.к. поширювались всі привілеї козацтва. Основною їх повинністю була військова служба, від виконання інших повинностей та сплати податків вони звільнялися. В залежності від майнового стану Г.к. поділялися на кінних, піших та тяглих. Перші з них брали участь у військових походах, другі несли гарнізонну та сторожову службу, а треті віддавали повинності старшині. Після Андрусівського перемир'я 1667 і ліквідації козацтва на українських землях, що залишилися під владою Речі Посполитої. Г.к. збереглися тільки на Гетьманщині. Внаслідок реформи 1735 права і привілеї Г.к. надалі поширювались тільки на виборних козаків. Значна частина Г.к. була переведена у категорію підпомічників.

  У 1783 виборні козаки також були позбавлені своїх прав і прирівняні до державних селян, одержавши назву “малоросійські козаки”.