Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Книги » Володимир Антонович. Про козацькі часи на Україні.

ПЕРЕДНЄ СЛОВО АВТОРА


Задля своїх викладів з історії України ми беремо період козаччини. Беремо його тому, що в ньому найвиразніше і найяскравіше за все визначилася та провідна ідея, що виявила собою жадання народу. 

Дійсно, коли почнемо придивлятися до історії різних народів, то спостережемо, що кожний народ у своєму політичному житті має властиву йому провідну ідею, а вона залежить почасти від антропологічних расових причин, почасти від різних условин та впливу територіальних обставин, від історичного життя, від культурного розвитку і т. ін. Який розмір значення і ваги має кожна причина, я не беруся тут рішати. 

Провідна ідея нації може найширше і найкраще виявлятися під час самостійного життя нації. Коли пильніше придивимося до тих двох народів, що найближче сусідують із нашим народом, то і в політичнім їх простуванні, і в суспільнім устрої ми виразно бачитимемо провідну ідею кожного з них. 

У великоруської нації бачимо, що її провідну ідею становить принцип авторитету державної влади, яку народ настільки шанував, що завжди зрікався на користь її всіх особистих вольностей. Така ідея відповідає грунтовним інстинктам народу, бо вона вимагає однієї голови, яка, нікого не питаючись, ні на кого не зважаючи, кермує самодержавне всім суспільством. Тим-то без помилки можна сказати, що у великоруського народу провідною ідеєю завжди був абсолютизм; за запомогою останнього цей народ і спромігся зорганізувати міцну державу та підбити інші нації, навіть і такі, що мали зовсім інші провідні ідеї. 

Друга нація, польська, пішла іншим шляхом. Вона виділила із себе привілейований стан і дала йому спромогу все громадське добро забрати собі на потребу та й повернути на власну користь. Тут провідною ідеєю бачимо вже принцип аристократизму. Одначе Польща не обернулася на таку олігархію, яку бачимо, наприклад, у Венеціанській республіці у середніх віках, а являється вона зразком демократичної аристократії, хоч на перший погляд це здається і дивним. 

Українському народові, що сидів посередині між польським та великоруським, прийшовся до типу третій принцип: принцип вічевий, принцип широкого демократизму і признання рівного політичного права задля кожної одиниці суспільства. Українському народові ніколи не довелося цілком і вповні виявити свою провідну ідею; йому доводилося лиш інстинктивно простувати до неї: у давнину, за княжих часів, вічевим, громадським та виборно-церковним устроєм, перегодом судовим устроєм у так званих копних судах; нарешті ж оця провідна ідея вельми рельєфно визначилася в козаччині, а ще виразніше із погляду запровадження й зреалізування її в житті — у Запорозькій Січі. 

Не однаково легко кожну провідну ідею завести в життя: одну легше, другу тяжче; трудніш за все ту, що стоїть найближче до вселюдського ідеалу. Найлегше завести в життя ідею авторитету влади, — коли народ зрікається особистої волі і віддає себе на волю того, хто зумів у свої руки забрати більшу силу. Трудніш завести до життя ідею аристократизму, і тут державний устрій здіймає із народу обов'язок кермувати власним життям і призвичаює суспільність коритися тим, що так чи інакше вибиваються вгору понад народною масою. Цей устрій, нівечачи в народі почуття власних прав, найбільш сприяє запровадженню аристократичного стану; і от привілейована частина нехтує права другої частини суспільства, і тоді неминуче вже повинна виникнути боротьба між станами суспільства; така боротьба часом доводить навіть до зруйнування держави. Історія Польщі дає нам яскравий зразок такої колізії. 

Геть трудніш іще впровадити в життя демократичний принцип. На те, щоби принцип демократизму набрався переважної сили.і значення, треба, щоб громадська маса досягла високого ступеня культурного розвитку та щиро переконалася у правдивості ідеї; треба ще й з-поміж усіх громадських станів великих особистих жертв на користь ідеї. При низькому ступені культури, коли над громадськими інтересами панує переважно особиста вигода окремих людей та станів, демократія не має способу розвинутись та взяти гору. Доказ на це подає нам найяскравіший момент в історії козаччини — Хмельниччина, коли історичні обставини сприяли найліпше, одначе ж увести в життя провідну ідею українського народу не довелося, бо на те не стало культурного розвитку, переконань та витривалості. Недостача цивілізації визначається тут у двох напрямках: у першім бачимо, що особистий егоїзм бере перевагу над громадською справою, — егоїзм той виявився пильнуванням старшини зробитися шляхтою, силкуванням урядників захопити чужі землі, повернути козаків на посполитих та обернути в кріпаків. Кожен запобігає собі протекції у центральної влади, не перебираючи у способах; наприклад, без сорому уживають доносів, поклепу, брехень і т. ін., і тим загальна справа занапащується. 

А з другого боку, недостача цивілізації не давала конкретними виразами висловити народні бажання. Бачимо, що тогочасна суспільність не вміє скодифікувати своєнародного звичаєвого права, до якого козацтво вдавалося в потребі, тим-то суспільство і мусило звертатися знов до правничого чужого і ворожого кодексу, до Статуту Литовського, що затверджував становий, шляхетський лад, який, властиво, і викликав боротьбу. Отже, і бачимо, що велика внутрішня дисципліна потрібна для того, щоб демократичний принцип довести до діла. 

Трагічна розв'язка історії України викликана тим, що український народ ніколи не міг виробити ані грунтовної цивілізації, ані міцної власної дисципліни; бо ті, що ставали на чолі його та бралися піклуватись народною долею, мали у собі вельми недостатній запас культури. 

Ми збочили на теоретично-філософське поле тому, що історію України будемо студіювати із цього погляду.



Взято з: http://exlibris.org.ua/kz/prologue.html
Категорія: Володимир Антонович. Про козацькі часи на Україні. | Додав: sb7878 (27.05.2009)
Переглядів: 405 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017