ПІВНІЧНА ТОРГОВЛЯ, ТОРГОВЛЯ З ЦЕНТРАЛЬНОЮ ЕВРОПОЮ





Система Днїпра, що збирала з ріжних сторін товари для того полудневого, візантийського експорту, розносила з поворотом візантийські і взагалї полудневі товари в ріжних напрямах, не тільки в землї Руської держави, але й далї. В очах лїтописця XI в. Днїпрова дорога передовсїм „путь изъ Варягъ въ Грекы“; путь ся розходить ся на двоє, одна дорога іде з верхнього Днїпра через річки системи Двини (їх поминає лїтописець в своїй описи) в р. Ловать, звідти в Ільмен, потім Волховом в Ладозьке озеро, а звідти Невою в Балтийське море: друга дорога іде з верхівя Днїпра Двиною в море. Лїтописець головний натиск кладе на першу — дальшу і тяжшу дорогу, бо її держав у своїх руках центр північної руської торговлї Новгород, тим часом як за Двину не знаємо, чи держала її коли Русь цїлу в своїх руках. Але проторили сю дорогу „з Варяг“ у Грецію варязькі ватаги певне не скорше як по сформованню Руської держави, що служила їм переходовою стацією, з котрої сї вояки переходили потім часом і до Візантиї. Варязькі купцї ледво чи коли проходили сю дорогу аж до Візантиї (виключивши таких Варягів, що служили на Руси і провадили свою торговлю), тим більше що головний напрям балтийської торговлї, судячи по монетним нахідкам, був тодї переважно східнїй, ішов Волгою до Болгара. Посередництво-ж в торговлї північних країв з Грецією, а в части і з Арабами держали в своїх руках руські купцї. З Руси в балтийскі краї йшли головно товари візантийські й арабські; на Русь окрім тих же сирових продуктів, що постачали для заграничної торговлї руські землї, та деяких балтийських спеціальностей (як горючий камінь), певно і тодї вже (як се бачимо пізнїйше — в XIII-XIV в.) йшли такі річи як сіль, металї та західно-европейські фабрикати, переходячи через руки нїмецьких і словянських купцїв — завязки того, що в далеко більших розмірах (з розвитком промислу північної Европи) бачимо ми в пізнїйшій новгородській торговлї. 

Найдавнїйшу звістку про транзітну торговлю в західнїм напрямі знаходимо у Хордадбега, в 1-ій пол. IX в., але в нїй не вказані близше ті дороги. Хордадбег оповідає про жидівських купцїв, що „їздять з заходу на схід і зі сходу на захід, суходолом і морем, і вивозять із західнїх земель (на схід) евнухів, дївчат і хлопцїв, брокати, боброві, куничні й иньші футра та мечі; з Франції вони їздять на західнє море“; „вони говорять по арабськи, перськи, римськи франкськи, іспанськи й словянськи“ ; на иньшім місцї він вичисляє предмети експорту з Маґріба (півн. Африки), а посередно — з „земель Словян і Аварів“ : словянські, римські, франкські, льонґобардські невільники, римські й іспанські дївчата, футра і перфумерія (стіракс і мастіки) 1). 

Иньші звістки говорять про західню торговлю безпосередно самих руських купцїв. В нїмецьких митних постановах коло 904 р. іде мова про словянських купцїв, що в міста середнього Дунаю приходять з Чехії й Руґії 2); з їх товарів згадані: віск, невільники й конї 3). Жидівський подорожник 2-ої половини Х в. Ібрагим ібн-Якуб оповідає, що в Прагу приходили руські й словянські купцї, Жиди й Турки, з ріжними товарами і „візантийськими червінцями“, а звідти вивозили невільників, цину і футра 4). Потім про торговлю подунайських міст з Русю маємо ряд звісток з XII в.; тільки сї пізнїйші звістки говорять, здаєть ся, лише про торговлю нїмецьких купцїв і їх подорожи на Русь, не Русинів, а Ібрагим ібн-Якуб виразно говорить про активну торговлю Руси і згадуючи про Краків виказує нам напрям сеї торговлї через теперішню Галичину 5). Про транзитну торговлю через Польщу на Русь каже польський хронист Мартин Ґаль (XII в.) і згадує про давнї подорожи захїднїх купцїв на Русь через Польщу 6). 

Як бачимо з наведених звісток Хордадбега й Ібрагима, і в сїй торговлї, як і в балтийській, Русь головно була посередником для товарів візантийських і арабських. З заходу приходили на Русь сирові продукти, невільники й деякі фабрикати (між ними могли бути й італїйські, й іспансько-арабські). З них маємо названі мечі, і ми дїйсно бачили вже кілька звісток про уживаннє на Руси західньої зброї (франкські мечі Русинів у ібн-Фадлана, шоломи латинські Слова о полку Іг.). Нема спеціальних звісток про вивіз на захід невільника з Руси; але сей товар експортовали з центральної Европи і спеціально з словянських земель в великім розмірі, отже мабуть везли туди його і з східно-словянських земель, хоч сї мали й свої місця збуту на полудню і сходї. Важну ролю при тім відогравали власне ті жидівські купцї, про котрих оповідає ібн-Хордадбег; вони-ж спеціяльно займались кастрацією сих словянських невільників. Ібн-Хаукаль (X в.), оповідаючи, звідки беруть словянські євнухи, поясняє, що торг невільником іде в двох напрямах — на схід, в Хорасан (головно через Русь, очевидно), і на захід через Іспанію в Египет і Маґріб (півн. Африка), і невільників сього західнього експорту каструють Жиди 7).