Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Михайло Грушевський. Історія України-Руси> ТОМ І. » V. Матеріальна культура українських племен в часах розселення і по нїм

ВНУТРІШНЯ ТОРГОВЛЯ Й ЇЇ ПРЕДМЕТИ, КИЇВ І ГОЛОВНІ ТОРГОВЕЛЬНІ ДОРОГИ, ВІДНОСИНИ ВВОЗУ ДО ВИВОЗУ, РОЗВІЙ КРЕДИТУ
ВНУТРІШНЯ ТОРГОВЛЯ Й ЇЇ ПРЕДМЕТИ, КИЇВ І ГОЛОВНІ ТОРГОВЕЛЬНІ ДОРОГИ, ВІДНОСИНИ ВВОЗУ ДО ВИВОЗУ, РОЗВІЙ КРЕДИТУ





Загранична торговля давала значний імпульс внутрішнїй торговлї Руси. Купцї розтїкались по всїх краях, скуповуючи потрібні для експорту місцеві продукти і взаміну ширили свої — заграничні і місцеві товари. Заграничні товари в переважній масї мали попит тільки у богатих і вельможних, але дещо і з заграничного експорту розходилось в дуже широкі маси народу, от як ріжні шкляні окраси, намиста, срібло. 

Особливо визначну ролю у внутрішнїй торговлї мусїла мати сіль і металї, бо иньші потреби народнього житя задоволялись місцевими продуктами й виробами. Як ми згадували, сіль з чужих країв привозила ся з Криму і Балтийським морем в Новгород; сї звістки, що правда, належать до пізнїйшого часу — XIII-XIV в., але нїщо не перешкаджає прийняти їх і для ранїйших часів. Свійська сіль ішла з галицьких, а мабуть і семигородських соляних жуп. Експльоатація солї в Семигородї сягає ще передісторичних часів; звістки про доставу соли з Галичини в Київщину маємо в оповіданню про подїї кінця XI в.: тодї стала ся недостача солї в Київі через те, що під час війни київського князя з галицькими перестали випускати купцїв з Галича й з під Перемишля, „і не стало соли у всїй Руській землї“ 1). 

Що до металїв, то напевно можемо констатовати у себе тільки експльоатацію зелїза з болотяної руди в Деревлянській землї. В джерелах маємо звістку про торговлю оловом (чи циною): аль-Бекрі каже, що сей металь (чи обидва) привозили з західньої Европи, Джайгані — що з головних руських міст розвозили їх по всїх усюдах. Пізнїйше (XIII в.) маємо звістки про доставу в Новгород нїмецькими купцями зелїза, міди, олова й цини 2). Безперечно сї металї від найдавнїйших часів привозили ся з чужих країв також і до полудневих, українських земель. 

Широке розповсюдненнє окрас срібних і бронзових (перстенї, шпильки, намиста, ковтки й ин.), порцелянових і шкляних (намиста й наручники), навіть в народнїх масах-засвідчене розкопками. Сї вироби мусїли бути теж предметом широкої внутрішньої торговлї. 

Торговельним центром як для внутрішньої, так і для заграничної торговлї був Київ, положений на головній торговельній дорозї — Днїпрі. Стоячи низше устя його головних притоків — Припети й Десни, Київ був збірним пунктом для всього, що йшло цїлою Днїпровою системою, а та знов збирала товари з сусїдніх систем, злучених з нею короткими волоками: Припеть лучила систему Днїпра з системою Буга й Висли, Сейм — з системою Дона, Десна — з системою Оки, верхнїй Днїпро лучить ся з Західньою Двиною, Волгою і системою північних озер. 

В Київі-ж перехрещувались з водною важні сухі дороги — шлях з Волини і „з Ляхів“, що йшов звичайно на Пересопницю, Дорогобуж, Корческ, Звиждень, Білгород, і полудневий, що йшов з Чехів і Угор через Галичину на Володарів, Звенигород і Василїв 3); шлях на північний схід — на Курськ, і на полудневий схід — на Переслав; на полудень же йшли ті три клясичні „пути“: „Грецький, Солоний і Залозний“ 4). Київ був центром, де обмінювались товарами сї ріжні шляхи, де вічно кипіла торговельна робота, використовуючи полїтичну органїзацію Руської держави і з свого боку впливаючи на неї; він був серцем східної Словянщини й великої східно-европейської рівнини. Не дурно іменем Руси, що було спеціальним іменем Київщини, у заграничних письменників (Константин, ібн-Русте) зветь ся спеціально купецько-дружинна верства, що держала в своїх руках східно-европейську торговлю. 

Але цїкавий факт! Полуднева Русь, Київщина особливо, судячи з письменних звісток, відогравала головну ролю в тодїшнїй (IX-Х в.) торговлї, а монетними скарбами того часу далеко богатші північні землї- волзькі, новгородські, балтийське побереже. При тім скрізь стрічають ся далеко частїйше арабські монети (часом великими скарбами), нїж візантийські-переважно одиночні нахідки. Толвувати се самою припадковістю нахідок трудно, але так само не можна взяти голу статистику монетних покладів за міру і образ дїйсних торгових відносин; треба мати на увазї й иньші причини. Очевидно, північні землї головно продавали свої продукти за готові гроші, полудень уживав багато заграничних фабрикатів, з сього вивід — потреби полудневого житя були вибагливійші, і штучні вироби та екзотичні продукти чужих країв мали тут більший попит — житє було культурнїйше. 

По друге — з трох імпортів очевидно найбільшим розмірно до свого експорту був грецький, найменьшим арабський, себ то Араби з усїх культурних народів, що вели торг із східною Европою, ввозили найменьше розмірно до того, скільки вивозили. Тому арабський гріш так сильно переважає всякий иньший в монетних нахідках VIII-Х в., і найбільше сей гріш осїдав в північних краях, меньше культурних, меньше інтересованих чужими виробами; вони взагалї меньше куповали як продавали. Так можна толкувати нахідки монет 5). 

Можна ще зробити здогад : торговля на Українї не обертала великими масами готових грошей, бо істнував вже значно розвинений кредит. 

Київські правні памятки з XII в. виказують дуже значний розвій кредиту і пильну опіку для нього зі сторони власти й права. Се мусить іти ще з попереднїх столїть. Про постанови київського права в сих справах будемо говорити на иньшім місцї 6), тут піднесемо лише такі вказівки нпр., що купцї торгували часто в кредит, або на позичені гроші, і право дуже улекшувало такі кредитові зобовязання. На кредит вели ся навіть великі торговельні операції: закони про банкротів обговорюють випадки, коли-б в операціях банкрота були гроші заграничних купцїв і місцевих людей, і самого князя (се теж цїкава вказівка — про участь князїв у торговельних операціях). При конкурсї уставляєть ся такий порядок: перше право має князь, по нїм чужеземні претензії, нарештї свійські; закон, очевидно, піклуєть ся тут розвоєм широкого, заграничного кредиту. Улекшеннє кредитних операцій має на метї й иньший закон про банкротів, де відріжняєть ся банкротство винне і безвинне, що стало ся з нещасливих випадків (як потоне корабль, знищить товар війна, або пожежа): в такім разї кредитори не мають права продавати банкрота і довжнику даєть ся можливість сплачувати свої довги протягом якогось часу 7).



Взято з: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur10508.htm
Категорія: V. Матеріальна культура українських племен в часах розселення і по нїм | Додав: sb7878 (30.05.2009)
Переглядів: 478 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2020