Князь Святослав Хоробрий (942-972) – давньоукраїнський Князь. Син Ольги та Ігоря.

 

Уславлюючи воєнні походи Святослава, старокиївські літописці вирізняють такі риси особистості князя, як його невибагливість, лицарське ставлення до ворога. "Іду на ви" - цей гордий вислів київського князя став крилатим.

 

Державницька і полководницька діяльність цього князя розгортається з 964 року, коли він виріс, змужнів і став "воїв збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий".

 

Святослава вабив Схід. Там лежали землі Хозарського каганату, якому були підвладні порубіжні слов'янські племена, зокрема в'ятичі. Хозарія перегороджувала Русі шляхи у багаті східні землі і була перешкодою здобичницьким походам на Каспійське побережжя. Як свідчать літописи, у 964 р. Святослав повів свої війська на Оку і Волгу, де завдав удару волзьким булгарам та буртасам (мордві). Після цього руські воїни зіткнулися з головними силами хозарського каганата і вщент розгромили їх. Була захоплена стародавня хозарська столиця - місто Семендер на березі Каспійського моря і до підмурівок зруйнована. Під час цього походу Святослав підкорив своїй владі також північнокавказьких ясів і косогів (осетини і адиги). Воєнний похід Святослава протяжністю в 6 тисяч кілометрів завершився на Таманському півострові.

 

Перепочивши біля моря, руські війська рушили у пониззя Дону, де захопили підвладне хозарам місто Саркел (Біла Вежа). Повертаючись на Русь, Святослав у 966 р. упокорив в'ятичів, наклавши на них данину. Внаслідок східних походів Святослава величезна держава хозарських каганів була приречена на повільне, але неухильне згасання. Трансєвропейській міжнародній торгівлі було завдано непоправної шкоди. Розгром Хозарського каганату мав дестабілізуючі наслідки для Русі у майбутньому. Адже, подолавши могутнього сусіда, Святослав тим самим повалив мури, що досі стримували натиск тюркських кочових племен у причорноморські степи.

 

Та східний вектор політики Святослава був раптово згорнутий. Царгород зумів вибудувати перед київським князем більш заманливу перспективу - взяти під свою оружну руку Балкани. Візантія тоді потерпала від свого сильного сусіда - молодої і войовничої Болгарської держави, тому і шукала собі сильного союзника. Проте Святослав не був, як це іноді стверджується, таким собі військовим авантюрником, який необдумано втрутився у болгарську кампанію. Він плекав серйозні наміри, за словами Михайла Грушевського, "загорнути під себе полудневе слов'янство й стати сильним суперником Візантії".

 

У 967-968 рр. Святослав вирушив зі своїм військом в похід на Болгарію. Виставлене супроти київського воїнства 30-тисячне військо не витримало першого ж натиску русів і відійшло до дунайської фортеці Доростолу (тепер Сілістрія). Невдовзі майже вся східна Болгарія була упокорена Святославом. Як сповіщають давні літописи, "одолів Святослав болгар. І взяв він вісімдесят городів по Дунаю, і сів, князюючи тут, у городі Переяславці (тепер місто Мала Преслава, при впадінні Дунаю у Чорне море - В. Р.), беручи данину з греків".

 

Влітку 968 р. Святослав змушений був залишити Переяславець і поспішити з частиною своїх воїв на допомогу Києву, який взяли в облогу печеніги. Прогнавши ∙х у Поле, Святослав потурбувався про зміцнення Київської держави. Старшого сина Ярополка він посадовив князем у Києві, Олега у Древлянській землі, а наймолодшого Володимира відрядив посадником до далекого Новгорода. Сам же він, поховавши матір, заявив про свої наміри створити могутню слов'янську державу на просторах між Дунаєм і Чорним морем. 
    
Статус: Offline Навесні 970 р. війська Святослава, заволодівши Македонією й стрімко подолавши Балкани, просувались углиб Візантійської імперії. Імператор Цімісхій виступив із столиці з багатотисячним військом. Однак жорстокі сутички, що зав'язалися на полях Фракії, не визначили переможця. Навесні 971 р. Цімісхій зібрав 15-тисячну піхоту і 30 тисяч кіннотників, які перейшли незаблокованими Святославом гірськими стежками Балкани, і обрушилися на захоплену русами болгарську столицю - місто Преславу. 14 квітня 971 р. Цімісхій заволодів містом і визнав полоненого царя Бориса володарем Болгарії. Ця подія сприяла піднесенню бойового духу болгарських воїнів, які разом з греками рушили на Доростол, де осів Святослав з військом, заблокувавши його з суші і річки.

 

Облога Доростолу тривала три місяці. Зі словами "не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не знає" повів Святослав своїх воїв на вирішальну битву, яка відбулася 24 липня 971 р. Тільки завдяки чуду і заступництву святого Федора, як пізніше пояснювали греки, вдалося їм отримати перемогу над Руссю. Після цього Святослав вступив у переговори з Цімісхієм. Укладена між ними угода скасовувала претензії Русі на кримські володіння Візантії і Болгарію. В той же час, військо Святослава забезпечувалося необхідними припасами на дорогу і безперешкодним його пропуском до кордонів Русі. Однак дістатись до берегів Дніпра йому не судилося.
Повертаючись до Києва, 972 рік, Святослав потрапив у засідку, яку йому влаштували печеніги на дніпровських порогах. В останньому бою з набагато переважаючими силами ворога Святослав загинув із зброєю у руках. Було йому 30 років.
В Україні чимало тих, хто вважає Князя Святослава взірцем національного лідера.

 

В наш час, коли здійснюється масштабна руйнація національної традиції та історичної пам’яті, коли нам пропонують сприймати минуле, сучасне і майбутнє у форматі MTV, коли вірність і патріотизм стали немодними, Князь Святослав став прапором боротьби і спротиву, невмирущим символом залізної волі, перемог і звитяги.