Князь Володимир Великий — володар миру на Русі

 

25 липня 2ОО5 року до Києво-Печерської лаври привезли мощі святого князя Володимира. 1015 року він пішов із цього життя. Його тіло поклали у мармуровий саркофаг і поставили у Десятинній церкві, збудованій ним самим на знак утвердження християнської зірки держави у світі. 1240 року монголо-татари зруйнували храм, а 1635 року, під час розкопок церкви, ініційованих київським митрополитом Петром Могилою, було знайдено останки князя Володимира. На жаль, мощі великого князя у XVII столітті були подаровані Успенському собору Кремля у Москві. І лише нині останки Володимира повернулися до Києва.

 

Кожен правитель покликаний виконати своє призначення на певному етапі державного існування. Володимир Великий – правитель, котрий утвердив мир на Русі після тривалої боротьби за владу. Успадкована від Святослава держава за часів його правління була не лише об'єднана, остаточно централізована, а й розширена. За часів правління Володимира Київська держава сформувалася як імперія, до складу якої увійшли різні народи. Володимир — перший наш князь, якого можна назвати монархом Русі.

 

970 року князь Святослав посадив своїх синів на престоли – Ярополка у Києві, Олега – у Вручому (Древлянська земля), а Володимира – у Новгороді. Цим Святослав заклав основи ієрархії князівської влади, відтепер право на великий київський стіл мали лише представники династії Рюриковичів. Точний рік приходу Володимира на великий київський стіл невідомий. «Повість врем'яних літ» називає 980 рік як початок його княжіння. Достеменно відомо, що помер Володимир 15 липня 1015 року. А княжив він, за свідченнями літописця, 37 років. Отже, мав посісти стіл 978 року. Це підтверджує і Яків Мних у своєму творі «Пам'ять і похвала князю руському Володимиру».

 

Як же здобув владу у Києві позашлюбний син Святослава? Відомо, що Київ Святослав віддав своєму старшому синові Ярополку. В результаті конфлікту Ярополк пішов війною на Олега і захопив його землі. Олег загинув, а Ярополк захопив владу, що було переступом і порушенням законів. Володимир вирушає на пошуки союзників, аби встановити справедливість. Він прийшов на Русь з великим військом варягів, за допомогою яких повернув собі Новгород. Також він відразу послав гінця до Ярополка з повідомленням про початок війни. Він швидко завойовує Полоцьк, убиває князя Рогволда і його синів, а дочку Рогніду силою змушує стати його дружиною. Потім Володимир пішов на Ярополка. Оточення зрадило Ярополка, а Київ став столицею Володимира.

 

Збирання Руської держави

 

Так Володимир посів стіл діда і батька свого. Варяги, які допомогли Володимиру здобути владу на Русі, зажадали в нагороду по дві гривні від кожної душі в Києві. Володимир не захотів грабувати столицю й викликати невдоволення людей. Він пообіцяв варягам зібрати гроші за місяць. Але обіцянки не дотримався, а тим часом гуртував руські військові сили. В результаті варяги залишили Київ і пішли на службу до Візантії. З Володимиром залишилися тільки найбільш близькі до нього люди. Володимир розумів, що войовничий характер його тимчасових союзників може обернути той меч і проти його самого, і проти руського народу. Він першим серед руських князів зробив головну ставку на місцевих людей. Саме з них він почав формувати свою дружину і найближче оточення. З чого ж почав Володимир, посівши великий київський стіл? Зі збирання держави. Він зрозумів, що має згуртувати Русь, перетворити державне тіло в єдиний міцний організм. Тільки за такої умови можлива її подальша міць. Володимир здійснив ряд військових походів у ті землі, де бували Олег, Ігор і Святослав, підкреслюючи спадкоємність своєї влади в очах прилучених земель і утверджуючи їхню остаточну приналежність до складу єдиної держави. Володимир фактично був першим серед київських князів, хто зовнішню політику держави почав формувати із Заходу. Після низки походів приєднав до руського державного організму Перемишль, Червен та інші міста. Боротьба на сході так само була успішною. Передусім Володимир встановлював лад і стабільність у відносинах між Києвом та тими племенами, які складали єдине державне тіло. Так формувалися ті геополітичні виміри Русі, що надалі складатимуть державу Київська Русь. Князь Володимир не просто долучав ці землі до Києва, а ставив собі за мету ліквідувати тут будь-яку незалежну владу. Київський володар стояв на тому, що джерело влади має бути єдиним для всієї Русі.

 

Аби бути впевненим у тому, що якесь плем'я не забажає незалежності, протягом свого життя Володимир посадив своїх синів, як свідчить літопис, у таких містах Русі: Вишеслава, а потім Ярослава — у Новгороді, Судислава — у Пскові, Ізяслава — у Полоцьку, Станіслава — у Смоленську, Святополка – у Турові, Всеволода — у Володимирі (волинські землі, включаючи Карпатську Русь і польське пограниччя), Мстислава — у Тмутаракані (землі понад Доном, кримські та кавказькі волості), Ярослава, а потім Бориса у Ростові, Гліба — у Муромі. Безпосередньо під владою Володимира перебувало Середнє Подніпров'я, себто землі полян, сіверян, радимичів, а також в'ятичі. Отже, територіальні межі Русі часів Володимира були такими: Новгород, Псков, Смоленськ, Туров, Володимир, Тмутаракань, Ростов, Муром. Він розширив межі Русі, завоювавши землі новгородські над берегами річок Волхови, Неви, Мсти, Луги, а також землі білозерські, ростовські, смоленські у верхів'ях Дніпра і Волги, землі полоцькі на Двіні, землі сіверські над Десною і Сеймом, землі древлянські, а також не виключено, що й західну Волинь.

 

«Путь із варяг у греки»

 

Державні амбіції стимулювали прийняття нової релігії, яку сповідувала вся розвинена Європа. Це було питання міжнародного престижу. Безперечно, до 988 року на Русі були християни, зокрема княгиня Ольга та її найближче оточення. Але офіційно на державному рівні нову релігію запровадив Володимир. Рішення великого київського князя відповідало не тільки суспільно-політичним інтересам Русі, а й гармоніювало із загальним світоглядом самого князя як мислителя і державника. Іларіон у «Слові про Закон і Благодать» говорить, що Володимир дійшов до пізнання правди, себто до усвідомлення суті християнства та істинного Бога, через просвічення ума і серця. Загалом же Володимир прийняв християнство як із цілком раціональних спонук і державної потреби, так і керуючись власними духовними шуканнями.

 

Ідея незалежної руської церкви

 

Певно, що володар Русі прагнув до того, аби руська церква була так само незалежною від Візантії, як і болгарська. Остання підтримувала стосунки з Царгородом, користувалася його духовними і культурними традиціями, але залишала за собою право не відрікатися від добрих відносин із Римом. Так само мислив і Володимир. Він не був зацікавлений у тому, аби Русь визначила для себе тільки східний напрям політики, себто той, на якому домінувала Візантія. Йому потрібні були контакти і з Заходом, де провідне становище належало могутньому Риму. М. Грушевський писав, що Володимир, прийнявши християнство, доклав максимум зусиль до того, аби поширити його у своїй державі і таким чином зміцнити її становище. Тут «лежала глибока політична ідея» (Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. 1. — С. 513). А Володимир був справді великим політиком.

 

Великий будівничий

 

Християнська віра змінила Володимира. Повернувшись до Києва з Корсуня, він велів звергнути всіх язичницьких кумирів, їх нещадно рубали і палили. А Перуна звелів прив'язати до коня і волочити з гори Боричевим узвозом на Ручай. Пройшовши через пороги, Перун виплив на рінь. Тоді й назвали ту рінь Перуновою. На зміну Володимирові-завойовнику приходить Володимир-будівничий. Він подібний до візантійського імператора Костянтина (перший християнський володар) і царя Соломона як будівничих. Володимир почав будувати міста на берегах Десни, Остра, Трубежу, Сули, Стугни. Русь піднімалася. На місцях старих поганських кумирів і капищ за наказом великого князя Володимира зводилися християнські храми. Першими постали церква святого Василія, церква Господнього Преображення у Василеві біля Києва, Десятинна церква у Києві.

 

Водночас виростали і палаци великого князя, його резиденції. Величний ансамбль споруд князівського центру поставав на київському дитинці. Навпроти Десятинної церкви було збудовано головний палац, де жив Володимир зі своєю родиною. Вісь центрального приміщення у вигляді башти точно збігалася з віссю Десятинної церкви. То була гармонія влади і церкви, закладена в архітектурі.

 

Коронований володар Русі

 

Після запровадження нової релігії князь Володимир почав карбувати гроші. На золотих монетах — златниках — сам він зображений із короною на голові. Існує легенда, що Володимир внаслідок свого переможного походу на Корсунь змусив візантійських імператорів прислати йому разом із рукою княжни Анни і королівські відзнаки. На думку М. Грушевського, ця корона на грошах — звичайна імітація візантійських зразків. Німецький історик Дельгер пише, що Візантія посилала до Володимира три посольства, і третє 989 року привезло княжну Анну та корону. Історик Петро Ісаїв зробив висновок, що візантійське посольство руського князя не коронувало, а прислані йому інсигнації були тільки звичайним подарунком-прикрасою, а не правовим актом. Це підтверджує і те, що у візантійських джерелах немає жодної згадки про коронацію Володимира. Хоч би там було, але в очах Візантії Русь ще була «варварською» державою, а давання варварам корони було заборонено візантійським імператором Константаном Порфирородним.

 

Все ж навряд чи Володимир дозволив собі карбувати золоті гроші своєї держави із «несправжньою» короною на голові. Горда вдача руського князя та державний етикет суперечать цьому. Отже, корона на голові Володимира, зображена на златниках, цілком могла бути політико-правовою відзнакою, а не звичайною прикрасою. Історик церкви Атанасій Великий обґрунтовує думку про те, що Володимир був коронований римським патріархом. Коронацію Володимира могло здійснити посольство з Риму, що прибуло приблизно 1000 року. Важливо відзначити, що пізніше Римська курія вживатиме стосовно Володимира і його наступників титул «король» (гех). А польських і московських князів називає «князь» (сіих).

 

Перші руські закони

 

Християнство стимулювало розвиток законодавства на Русі. Часами Володимира датується «Церковний Устав князя Володимира» — збірник законів і церковно-правових норм. Цей устав має три редакції: коротку, середню і довшу. Кожна складається з трьох частин. У першій частині міститься вступ, де Володимир говорить про прийняття християнства від греків, про першого митрополита Леона, про спорудження Десятинної церкви. Автентичність цієї частини є найбільш сумнівною. Очевидно, що це пізніший твір. У другій частині описується, як Володимир віддає церковний суд митрополитові та єпископам над людьми світськими і церковними. У третій частині церковні люди підпорядковуються церкві. Устав Володимира народився під впливом юридичних пам'яток східних і західних, але в основі його – староруське звичаєве право. Загалом синтез східного і західного християнства на Русі сформував власну церковно-культурну індивідуальність, що заявила про себе у практичній діяльності князя Володимира.

 

Тризуб і державна спадщина Володимира Великого

 

На монетах князя Володимира вперше бачимо тризуб — це не особиста емблема Володимира, а родовий знак Рюриковичів, що був поширений ще за часів язичництва. Прийнявши християнство, Володимир усе ж не відмовився від старого родового символу, що був для нього й оберегом. Він міг би забути про власний знак, але дідівська спадщина, пам'ять роду і поколінь була сильнішою. Володимир пристосував тризуб до нової релігії. Старий герб роду Рюриковичів прижився.

 

Перше, що зробив Володимир, посівши київський стіл, – відбудував державу, яка була роздроблена в результаті міжкнязівських протистоянь після смерті його батька Святослава. Володимир творив державу, розуміючи, що такий складний організм може бути цілісним лише тоді, якщо опиратиметься на міцні внутрішні зв'язки. Саме тому Володимир замість існуючого єдиного зв'язку купецько-дружинного, що циркулював по всьому державному організму, створив інші. Так, він сформував дуже важливий для державної єдності династичний зв'язок, посадивши в усіх головних руських містах своїх синів і забезпечивши цим утвердження переконання, що право на князювання мають лише вихідці з династії Рюриковичів. Така централізація на основі династичного родового принципу була дуже важливою.

 

Велику роль у державі Володимира відігравали зв'язки церковні та культурні, які так само охоплювали всю Русь. Творилося нове право на основі старого звичаєвого. М. Грушевський підкреслював, що на відміну від діда Ігоря та батька Святослава, яких було вбито у чужій землі, Володимир помер у своїй столиці — сильній і могутній. Отже, «за князями-войовниками, що збивали свою державу силоміць, самими ударами свого кулака, прийшов князь, що заходився коло того, аби під сю будову підложити якісь культурні фундаменти. В тім політичне значення діяльності Володимира і його право на ім'я Великого, котрим називає його Галицький літопис» (Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. 1. -К., 1991. - С. 535) .

 

Епоха князя Володимира — це золота доба Київської Русі. Він здійснив низку успішних походів на Захід, Балкани, Чорне море, результатом чого стали величні перемоги і територіальні здобутки. Запроваджена ним нова християнська релігія відкрила вихід Русі на світову арену. Володимир був талановитим державником і дипломатом. Літописи описують його як особистість непересічну, дуже імпульсивну, активну, спрямовану на досягнення поставленої мети.