Ми багато знаємо про князя Олега, який по смерті Аскольда і Діра став у Києві князювати. Літописець, цебто такий чоловік, що описував пізніше історію, називав князя Олега "віщим князем", цебто таким незвичайним, що у всьому йому щастило й чого захотів, так те й було. Олег був могутнім князем, хоробрим та відважним полководцем. Він ходив у воєнні походи у близькі й далекі краї і завжди з багатою здобиччю вертався на Україну, в Київ. Його боялися й шанували за відвагу свої й чужі, і вже навіть найстарший тоді імператор Греції (Візантії) вів з ним переговори як рівний з рівним. Наслідком таких переговорів був торговельний договір, який уклав князь Олег з греками в році 911. У цім договорі імператор надавав можливість київським купцям привозити до тодішньої грецької столиці, Царгорода, свої товари: шкіри, мед, віск та продавати їх там, а з Греції вивозили наші купці овочі, срібні й золоті вироби, зброю, вина, дорогі тканини тощо. Літописець пише, що Олег виборов собі цей договір з греками своєю перемогою під Царгородом. Він вирушив на човнах (було їх дві тисячі, а в кожнім човні сиділи по 100 вояків) через Чорне море і приплив аж під Царгород. Коли обступив це місто кругом, грецький імператор налякався, що не переможе Олега. Тому вийшов за місто і попросив пощади й миру. Олег згодився на мир, але взяв з міста великі гроші - як викуп. На знак перемоги прибив князь Олег на воротах Царгорода свій щит. Через кілька літ після походу на Царгород Олег вирушив війною на східні сусідні держави, аж над Каспійське море і в далеку Персію. Він до своєї смерті воював з ворогами Русі і цілий світ знав уже тоді про хоробре військо русичів. Про смерть князя Олега записав літописець ось такий дуже гарний переказ Вибирався раз Олег у похід; а що вже був постарівся, то призадумався над тим, чи вернеться він ще у свій рідний Київ з того походу. А були тоді на Україні такі ворожбити-віщуни, що ніби то те, що буде, вміли відгадати. То Олег прикликав одного такого старого ворожбита та й кдже: Поворожи мені, старче, коли я вмру і якою смертю! А той ворожбит сказав: - Великий ти, князю, воїн! Завжди ти під стрілами ворожими. Та не від стріли ти згинеш, бо вони тебе не беруть. Ти згинеш від свого любого коня. Засміявся князь та й каже: Від коня загину? Де ж це може бути! Та послухаю тебе, старче, й відпущу свого коня любого, що вірним товаришем мені був у всіх воєнних пригодах! І велів князь Олег розсідлати свого коня й пустити на волю та добре годувати. А сам сів на іншого й вирушив на війну. Чи по році, чи по двох вернувся князь з походу. В'їжджає у свій двір у Києві та й питає: - А де мій кінь любий, білогривий? - Ого, князю! - відповідають слуги,- твій кінь уже давно згинув, а тільки його могилі! Жаль стало Олегові любого коня. Він наказав показати йому ту могилу. А коли став над білим черепом свого улюбленця, сльозами зайшли його очі, і він з жалем промовив: - Не сповнилася твоя ворожба, старче! Бачиш, що мій кінь загинув, а я ще живу - то як же я від нього загинути можу? Та ледве договорив князь ці слова, як раптом щось їдке й гаряче впекло його в ногу, в очах йому потемніло, і він упав на землю. Дружинники кинулися його рятувати, аж бачать, а то гадюка вкусила князя в ногу. Вона звила собі гніздо в черепі мертвого коня, і коли князь став необережно ногою на череп, гадюка виповзла й смертельно його вжалила. Так сповнилося віщування старця, бо Олег умер від свого коня, хоча й неживого. Цей переказ про смерть Олега оспівали поети. Літописець запевняє, що Олега призначив київським князем новгородський князь Рюрик, поки підросте його малий син Ігор. Отже, князь Олег був опікуном Ігоря, бо цей власне Ігор по смерті Олега став у Києві князем.