МСТИСЛАВ У КИЇВІ. ПЕРЕМІНИ В ПОЛЇТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ: БОРОТЬБА СЕРЕД ДИНАСТИЇ ЧЕРНИГІВСЬКОЇ І ГАЛИЦЬКОЇ Й УЧАСТЬ МСТИСЛАВА; ЗАСЛАННЄ ПОЛОЦЬКИХ КНЯЗЇВ. СМЕРТЬ МСТИСЛАВА. 





Семилїтнє правлїннє Мстислава становить вповнї продовженнє батьківського. Хоч сам Мстислав разом із своїми синами дістав тільки меньшу половину батьківщини, але він умів дїйсно заняти ролю „в отца мЂсто” в відносинах до своїх братів і иньших князїв: вони, як за Мономаха, беруть участь в його походах, і за непослух він карає й заберає волости, як практикував то Мономах. Він потрапив далї тримати престіж київського князя на тій високости, на яку поставив його батько, і розширити володїння своєї родини новими здобутками. Потрапив він, видно, піддержати батьківську славу й у суспільности: лїтописцї, називаючи Мономаха великим, прикладають сю назву й до Мстислава. Київський лїтописець з великою симпатією говорить за піддержану ним традицію боротьби з Половцями 1), а в Новгородї Мстислав мав незвичайну популярність. Суздальська лїтопись каже про нього, що він „княжив с кротостию” 2), і тут правдоподібно мали ся на увазї його добрі відносини до народу, до громади, бо в княжих відносинах особливою кротостию Мстислав не визначав ся. 

В полїтичній системі Руської держави тим часом робили ся важні переміни. Ся система виглядала так: перша фіґура — Мстислав. В його руках Київ, Новгород, де після того як Мстислав став київським князем, „посадили Новгородцї на столї Всеволода”, старшого сина Мстислава, і Смоленськ, де сидїв потім третїй син Мстислава Ростислав. Але треба додати, що новгородський стіл як раз тепер тратить своє значіннє для князїв: там розвиваєть ся все більше значіннє віча на некористь княжої власти. Чотири иньші Мономаховичі засїдали на чотирох иньших столах: найстарший по Мстиславу і його наступник — Ярополк в Переяславі, Вячеслав у Турові, Андрій на Волини, Юрий на Поволжу (Ростов і Суздаль). За Мстислава ся родина тримаєть ся солїдарно і становить основну силу в полїтичній системі. 

Із Сьвятославичів по смерти Олега й Давида лишив ся ще Ярослав, що давнїйше сидїв у Муромі. По смерти Давида він сїв у Чернигові, але його незадовго вигнав звідти Олегів син Всеволод (1127). Талановита лїнїя Олега здобуває собі крок за кроком чільне місце в сїй лїнїї, щоб потім сягнути й по геґемонію на цїлій Руси, перейняту лїнїєю Всеволода. Поки що се тільки в початках, і Мстислав супроти сеї нової сили міг зайняти таку чи иньшу позицію — до волї. 

Нова сила виступила й у другій династиї — в родинї Ростиславичів. 1124 р., одного й тогож самого року вмерли обидва Ростиславичі — Василько й по нїм Володар. Кождий з них лишив двох синів, Володар — Ростислава і Володимира, Василько — Григорія (може скорше Юрия?) й Івана. Між Володаревичами роспочала ся боротьба, котрої історію дуже мало знаємо, але результат вкінцї був той, що землї Ростиславичів злучили ся в руках здібного й оборотного Володимирка, і на західнїм краю Руської держави сформувало ся сильне й впливове князївство. 

Иньші династиї не мали полїтичного значіння. Полоцьке князївство, позбавлене Минського удїлу, подїлене між кількома князями, не мало нїякого впливу на руську полїтику; князї могли заявляти себе тільки в ролї підрядних помічників сильнїйших князїв, або втягати їх у свої суперечки. Дві иньші княжі династиї — Давида Ігоревича й Ізяслава Ярославича стратили всяке значіннє; перша репрезентовала ся незначним князем городенським Всеволодком, друга — синами Ярослава Сьвятополковича, також дрібними князями. Оден з них — Юрий здобуває сїй лінїї доперва пізнїйше трохи важнїйше, хоч все другорядне значіннє. 

Мстислав був посвоячений із Всеволодом Ольговичом — був його тестем, але в боротьбі його з стриєм став по сторонї Ярослава — по сторонї правого, й обіцяв йому поміч. Всеволод звернув ся по Половцїв, але ті настрашили ся і втїкли. Тодї він почав впливати на бояр Мстислава й сипати дарунками, щоб відклонити його від Ярослава. Григорій, ігумен монастиря св. Андрія (фамілїйного монастиря Всеволодичів), особа дуже поважана і близька до княжої родини, особливо впливав у сїм напрямі на Мстислава. Він скликав собор сьвященників (бо митрополита в Київі тодї не було), і той увільнив Мстислава від даної Ярославу присяги — аби тільки не розливала ся християнська кров. Се міг бути голос київської суспільности взагалї, не тільки підкуплених бояр, бо перспектива нової боротьби, з Ольговичами, з участию Половцїв, не могла її тішити. Мстислав піддав ся сьому впливу, але, як каже лїтопись, до смерти жалував, що переступив дану Ярославу присягу 3). Всеволод Ольгович лишив ся в Чернигові, відтиснувши на другий плян не тільки Ярослава, але й синів Давида. Ярослав вернув ся до своєї Муромської волости: його лїнїя після сього зовсїм відокремляєть ся від иньших лїнїй Сьвятославичів, як спеціальна муромо-рязанська династия; Давидовичі по смерти Всеволода здобувають собі назад чернигівський стіл, але слїдом сходять зі сцени, і чернигівські землї опановує родина Олега. При тій боротьбі Ярослава з Всеволодом заробив Мстислав щось і для себе — захопив пограничні з Переяславщиною чернигівські землї, т. зв. Посемє, і воно зістало ся за ним. Тут посаджено другого сина Мстислава — Ізяслава 4). 

В боротьбі галицьких Володаревичів Мстислав теж брав участь, але про неї, як і про цїлу боротьбу знаємо дуже мало. Одиноке наше джерело — Длуґош 5) оповідає, що Володаревичі посварили ся при подїлї батьківських земель. Сторону Ростислава взяв Мстислав і Васильковичі. Се вказувало б, незалежно від захланного характера Володимирка (звістного нам з його пізнїйшої дїяльности), що правда була по сторонї Ростислава, бо Мстислав взагалї показуєть ся досить справедливим чоловіком в сих князївських відносинах. Судячи по тому, що Володимирко сидїв у Звенигородї, Ростислав мусїв бути старшим братом, тому й дістав Перемишль; тут отже були б анальоґічні обставини з боротьбою Сьвятославичів, де теж Мстислав узяв сторону старшого свояка против аспірацій молодшого. Володимирка підтримував угорський король. Але його помічне військо не посьпіло, а Ростислава піддержали його союзники, і Володимирко пустив ся на переговори. У Щирцї був княжий з'їзд для помирення сторін, та з нього нїчого не вийшло; про дальшу боротьбу знаємо дуже не богато, але в результатї, здаєть ся, Ростислав таки задержав свою волость 6). І тут, як у справі Сьвятославичів, бачимо, що Мстислав хоч і піддержує старших і правих — одначе досить слабо і мало енерґічно. 

Инакше показав себе Мстислав у відносинах до полоцьких князїв. Не знати, чим вони взагалї, а особливо полоцький князь Давид Всеславич, нагнївали його. Найправдоподібнїйше, що вони не могли забути утрати Минського удїлу й пробовали його собі вернути. 1127 р. Мстислав двигнув всї сили „на Кривичів” — братів, і синів, і стороннїх князїв, „четирьма пути”. Коли кілька меньших міст мусїли піддатись, Полочане теж рішили покорити ся: вони вигнали свого князя Давида, очевидно — спеціально неприємного Мстиславу, разом з синами, і просили Мстислава на його місце позволити княжити його брату Рогволоду. Мстислав пристав на се, і вернув Всеславичам їх землї, з'обовязавши їх присягою, що будуть йому послушні. Але згода потрівала не довго. Рогволод, видко, вмер слїдом по тому; до Полоцька вернув ся Давид, і полоцькі князї показались непослушними Мстиславу: вони не прийшли до нього в поміч під час його боротьби з Половцями, Коли він кликав їх „въ Рускую землю”, не помогли, „но паче молвяху Бонякови шелудивому во здоровьє” (фраза неясна, вона може означати або що сї князї „бажали добра Половцям”, або — се був би дальший переклад, але далеко правдоподібнїйший зміст: що вони чинили непорядки — може напади на Мстиславові землї, Бонякови на користь) 7). Мстислав сього їм неподарував. Упоравши ся з Половцями, він вислав на полоцьких князїв військо, арештував пятьох князїв — трох синів Всеслава (Давида, Ростислава й Сьвятослава) й двох синів Всеславича Рогволода, з жонами й дітьми, „за те, що вони не додержали присяги” і вислав на засланнє до Царгороду. Полоцьку землю взяв Мстислав собі й посадив тут свого другого сина Ізяслава, що перед тим сидїв на Посемю. Се стало ся 1130 р. і було останнїм (та й то нетривким) здобутком київської концентраційної полїтики 8). 

Про боротьбу Мстислава з Половцями, що мала бути досить тяжка, але закінчила ся повною перевагою Мстислава 9), я вже згадував — близших звісток про неї не маємо. На західнїй границї Мстислав мав війну з Литвою. Перед тим чуємо за війни з Ятвягами, коли на Волини сидїв Ярослав Сьвятополкович (1112 р.): суздальська редакція згадує два походи його, і каже, що останнїй похід мав усьпіх. Мстислав ходив з великими силами й попустошив литовську землю, але Литва, розбігши ся підчас нападу, пімстила ся, добивши заднї полки Мстислава — військо Киян 10). 

Тим вичерпуєть ся семилїтнє князюванне Мстислава. Він умер 1132 р., 15 квітня, передавши київське князївство й свою родину в опіку брата Ярополка. Київська громада вволила волю покійного, скільки можна судити — дуже популярного князя: вислала послів до Ярополка, що сидїв тодї в Переяславі „людье бо Кыяне послаша по нь”. Ярополк поспішив ся до Київа й два днї по смерти брата, без усяких перешкод був оголошений князем 11).