Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ. ТОМ 2 » III. Упадок Київа

ЗАГАЛЬНІ УВАГИ — РІЖНІ СТАДІЇ В ПРОЦЕСЇ УПАДКУ КИЇВА; УПАДОК ПОДНЇПРОВЯ; ВІДОКРЕМЛЕННЄ І РОЗКЛАД ЗЕМЕЛЬ.
ЗАГАЛЬНІ УВАГИ — РІЖНІ СТАДІЇ В ПРОЦЕСЇ УПАДКУ КИЇВА; УПАДОК ПОДНЇПРОВЯ; ВІДОКРЕМЛЕННЄ І РОЗКЛАД ЗЕМЕЛЬ.





Князюваннєм Мстислава закінчуєть ся перша стадія в процесї розкладу Київської держави, — та стадия, коли традиція одноцїльности і концетраційні змагання ще борють ся з сим розкладом, і то часом з усьпіхом. Ми бачили цїлий ряд князїв, як Ярослав, Всеволод, Мономах, Мстислав (одно слово — лїнїя Всеволода), що завдяки щасливим для них обставинам і ще більше — своїй зручности і полїтичним здібностям, всякими правдами й неправдами вміли дуже близько зблизити ся до становища давнїх єдновластцїв: їм удавалось зібрати більш меньш значні частини комплєксу земель Руської держави в своїх руках і своє першинство між князями проявляти в дуже конкретних формах, бути головами „в отця місто” для цїлої системи земель сеї держави. Мстислав був останнїй в сїм рядї; ми бачили, що він потрапив і дещо позбирати за своє недовге князївство і ролю старшого для всеї Руської держави видержувати. Але се було в останнє. Правда, в довгім, більш нїж віковім процесї розкладу Київської держави ми стрінемо ще князїв сильних, з широким полїтичним впливом, але їх вплив уже не був такий загальний, загально признаний, як авторітет давнїх київських єдиновластцїв, а головно — київська традиція вже порвана: ті сильні й впливові князї не були вже київські. За періодом боротьби київської концентрації з розкладом наступив період повного ослаблення й упадку Київа як полїтичного центра, і ті нові сили й впливи витворюють ся вже на иньшім ґрунтї, концентрують ся коло иньших центрів. 

Київ, переставши бути реальним полїтичним центром, не став від разу на однім рівени з иньшими полїтичними осередками Руської полїтичної системи. Він був найславнїйшим, найбогатшим містом, містом, з котрим навіть в приближенню не могли рівнятись иньші. При тім київська історична традиція все ще жила. Київський князь, хоч мало що був або й зовсїм не був сильнїйший від иньших князїв, уважав ся ще першим між ними, prior inter pares, і декотрі київські князї дїйсно вміли себе поставити на становище патріархів Руської землї — бодай з моральною, коли не фактичною перевагою. Се моральне першенство Київа було причиною, що Київська земля не могла піти дорогою иньших, не могла відокремитись і стати осібним, замкненим полїтичним тілом під володїннєм якоїсь певної династиї. Лїнія Мстислава хотїла стати такою київської династиєю, й київська громада, київська земщина теж бажала сього, хотячи зробити Київщину таким відокремленим і замкненим полїтичним тїлом, як стали вже декотрі иньші землї. Але сього не позволяли иньші княжі династиї, не хотячи того морального першенства відступити Мстиславичам. З початку завязуєть ся на сїй точцї боротьба між Мстиславичами й иньшими Мономаховичами, потім сюди мішають ся, скориставши з сього роздїлу Мономаховичів, ще Сьвятославичі. Союз землї й династиї, Киян і Мстиславичів, показуєть ся безсильним супроти сих безконечних претенсій, що операють ся на союзах князїв і половецьких ордах. Київський стіл як пилка перескакує з руки на руки ріжних претендентів. Серед неустанних війн, особливо від половецьких ватаг, що наводили ріжні претенденти, страшно терпить Київська земля. Кілька разів без милосердя обдерто й самий Київ. І боротьба затихає й перестає тільки тодї, як Київ і Київщина зовсїм тратять всяке значіннє: Київ кілька разів страшно зруйновано, Київщина спустошена й подїлена. Одним словом — сторони напроцесувавши ся, кидають процес, коли кошти з'їли самий предмет його. 

Перші сорок лїт від смерти Мстислава боротьба йде з незвичайною силою й завзятєм, особливо загострюючи ся в самій серединї XII в. (1146-1162). Сили й запал були ще сьвіжі; Мстиславичі, молодші Мономаховичі (лїнїя Юрия) і дві старші лїнїї Сьвятославичів — Давидовичі й Ольговичі порушували в сїй боротьбі небо й землю, бо й було для чого — Київ ще був дїйсно центром не тільки цїлої України, а й цїлої Східньої Европи, сильним і богатим, — не було ще нїякої конкуренції йому. Але вже при кінцї третьої чверти сього столїтя виступає поволї новий полїтичний осередок — на Поволжу, в Ростовсько-суздальській волости, в руках Юриєвичів, з своїм нововидвигненим центром — Володимиром на Клязмі. Юриєвичі вже помітують Київом і змагаючи ся до зміцнення свого полїтичного впливу, пильнують тільки можливо нищити й ослабляти Київ і Київщину в інтересах видвигненого ними нового полїтичного осередка. З кінцем XII в. виступає новий центр — в Галицько-володимирськім князївстві, сполученім в руках старших Мстиславичів, і старша лїнїя Мстислава після того теж виходить з боротьби за Київ та пильнує тільки, щоб Київ не став небезпечним, не став сильним в руках якого небудь енерґічного князя. За Київ борють ся далї тільки minores gentes в повнім значіню того слова — розмножені й ослаблені Сьвятославичі та ріжні молодші й бічні лїнїї Мономаховичів. Нарештї татарський напад в серединї XIII в. приносить з собою повну крізу князївсько-дружинного устрою на середнїм Поднїпровю. 

Так виглядає в найзагальнїйших рисах сей процес; границями посереднїх стадій в сїм процесї полїтичного ослаблення й упадку Київа можна з певним приближеннєм поставити перше (1169) і друге (1203) зруйнованне Київа, а фіналом саму середину XIII віка. 

В парі з полїтичними причинами, зазначеними тут, ішли впливи иньших причин — кольонїзаційних і економічних, котрі тут тільки зазначую, лишаючи близші уваги в сих справах до иньшого місця. Кількома наворотами страшно пустошить ся вся близша до степів територія, той передстеповий пояс Поднїпровя, що був осїдком його економічного й культурного значіння. Та підстава, що надала виключне значінє середньому Поднїпровю — посередництво в торговлї з візантийським і оріентальним сьвітом, усувала ся звідси, підтята рухом турецьких орд, а по части й нерозсудною полїтикою самих київських князїв. Економічне, господарське житє теж слабло під шкідним впливом неустанних війн, в котрих безрадно заплутала ся київська полїтика, та сусїдства степу, що як упир ссав кров сих країв протягом трох столїт. Кольонїзаційні й господарські, торговельні й взагалї економічні сили відливають на захід і північ в парі з формованнєм там нових полїтичних центрів. Східня торговля розвиваєть ся окольною дорогою на середнїм Поволжу. Західню й полудневу торговлю беруть у свої руки міста Волини й Галичини, а Поднїпровє упадає. 

Паралєльно з упадком полїтичного значіння Київа й київских князїв розвивалось далї відокремленнє поодиноких земель. Їх центри підіймали ся й притягали до себе сили полїтичні, економічні, культурні, що давнїйше майже нероздільно концентрували ся в Київі. Дружинна верства, ся „Русь” давнїйших чужоземних записок, що служила живою звязею Київа з провінціями його, розбиваєть ся на ґрупи дружин провінціональних, що тратять з часом все більше звязь між собою та все глубше вростають в місцеві відносини, в місцеву людність. Репрезентанти книжности і штуки, репрезентанти великих капіталів і широких купецьких підприємств перестають тягнути ся до Київа, як колись, а ростїкають ся також і по тих більших провінціональних центрах, що з часом стають все сильнїйшими конкурентами Київа на тих ріжних полях. Поруч нових полїтичних центрів повстають подекуди й нові центри житя культурного, церковного, економічного. Ся децентралїзація житя як з одного боку позбавляла його інтензивности, виразистости, яку осягало воно при концентрації в однім пунктї, так з другого боку притягала до нього ширші простори, ширші сфери людности, проводила ті форми князївсько-дружинного устрою, суспільно-економічних відносин, релїґії й культури в сї ширші сфери, защіплюючи в них той, як я його назвав хемічний фермент, витворений в ретортї суспільного й культурного житя Київської держави. 

Процес роскладу не обмежав ся роздїлом держави на осібні землї, а переходив свої дальші стадиї в серединї вже поодиноких земель. В XI в. можна сказати — в головнім земля відповідала князївству; князь здебільшого репрезентував собою цїлу землю (а часом і кілька земель). В XII в. кожда земля, з нечисленними виїмками, перетворюєть ся в цїлу полїтичну систему, з цїлою ґрупою князївств, з княжими лїнїями старшими і молодшими, з більшими і меньшими полїтичними центрами, з ріжними системами княжих відносин, одним словом — земля, як мікрокосм, повторяє в собі образ полїтичної системи земель Руської держави. (Виїмками що до сього дальшого процесу роскладу були тільки Галичина і Ростовсько-суздальське князївство, що лишаючи ся одностайними, нероздїльними полїтичними цїлостями — та й то тільки до якогось часу, завдяки припадковим обставинам і заходам своїх єдиновластцїв, та ще Новгород, що фактично перетворив ся в републїку з номінальною княжою властю і виломив ся з князївсько-дружинного режіму). Розумієть ся, сей внутрішній росклад земель впливав ще сильнїйше на їх відокремленнє. Витворювало ся таке скомплїковане житє й відносини в серединї кождої землї, що вона все більше починає жити „своїм житєм”, й інтереси та дїяльність князїв, дружини, громади її все меньше виходять за границї своєї землї, а се, очевидно, ослябляло звязки — не тільки даної землї з иньшими, а й її власних частей між собою. Те що колись було вповнї реальною державною звязею, переходило на сьвідомість певної спільної полїтичної традиції, спільного права, спільної релїґії, спільної культури. Розвій сього партикуляризму тільки в части стримували впливи більших державних центрів: старого Київа і молодших: Володимира (на Клязмі) і Галича; лучили часом поодинокі землї полїтичними звязками, але не могли спинити розвою сього процесу: він розвивав ся далї, коли переривали ся й ослабляли ся концентраційні впливи там, куди вони сягали, і ріс неустанно там, куди вони не доходили. Житє, розбивши ся на, атоми, ішло в глубину провінцій, в спід суспільности, замикаючи ся все в узшій, тїснїйшій просторони, але заразом дрібнїло, блїдло й вироджувало ся — тому, що серед сеї децентралїзації й партикуляризму не могли вже відтворити ся відповідно сильні, могутні центри, які могли б заплоднювати далї новими запасами енерґії, новими поступами ідей і сил сей процес розсївання, розтїкання добутку полїтичної й культурної еволюції Київської держави. 

На разї ми полишимо на боцї явища культурного й економічного житя й передовсїм прослїдимо в головнїйших моментах процес полїтичного ослаблення й упадку Київа й Київщини, аж до фіналу, — щоб потім переглянути полїтичне й культурне житє поодиноких українсько-руських земель та звернути ся до нової державної орґанїзації на Українї — Галицько-волинської держави.



Взято з: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur20301.htm
Категорія: III. Упадок Київа | Додав: sb7878 (07.06.2009)
Переглядів: 322 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017