Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ. ТОМ 2 » VI. Волинь і Побуже

ПИТАННЄ ПРО ЕТНОҐРАФІЧНИЙ ПІДКЛАД; НАЙДАВНЇЙШІ ЗВІСТКИ ПРО ПОЛЇТИЧНЕ ЖИТЄ; ДАВНЇ ПОЛЇТИЧНІ ЦЕНТРИ. СПОЛУЧЕННЄ ЗАХІДНО-РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ...
ПИТАННЄ ПРО ЕТНОҐРАФІЧНИЙ ПІДКЛАД; НАЙДАВНЇЙШІ ЗВІСТКИ ПРО ПОЛЇТИЧНЕ ЖИТЄ; ДАВНЇ ПОЛЇТИЧНІ ЦЕНТРИ. СПОЛУЧЕННЄ ЗАХІДНО-РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЗА ВОЛОДИМИРА ВЕЛ.; ЇХ ДОЛЯ В XI В.; ВІДОКРЕМЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ І ВОЛИНСЬКА ВІЙНА 1097-1100 Р.; ВОЛИНЬ В XII В.; ПОДЇЛ ВОЛИНИ НА ВОЛОСТИ І ДАЛЬШІ ПЕРЕМІНИ В НЇМ. 





Західня частина української території справедливо може нарікати на кривду від нашої старої археоґрафії. Волинею й Галичиною наші лїтописи, взагалї наші джерела XI-XII в. дуже мало інтересують ся й дають про них дуже мало звісток аж до останньої чверти XII в., коли галицькі та волинські подїї стали інтересувати ширші полїтичні круги східньої України. Тому й наші відомости про сї землї, про їх житє й обставини для X-XII в. далеко біднїйші нїж про землї поднїпрянські, де концентрували ся полїтичні інтереси київських кругів XI-XII в. Про Угорську-ж Русь наші памятки мовчать зовсїм, і тільки з угорських джерел дещо, небогато можемо ми про неї довідати ся. 

Поставивши знак запитання над Хорватами нашої лїтописи 1), ми тим самим виключили питаннє, який був етноґрафічний підклад, сих земель; правда, й ті, що приймали істнуваннє хорватського племени, тільки ріжними карколомними елюкубраціами могли визначити для них якусь територію, так що се питаннє однаково не можна було розвязати. На Побужу лїтопись містить Дулїбів; ми можемо вповнї сьому вірити, тільки питаннє — чи цїле Побуже від Бужська до Дорогичина тут розуміти, чи може тільки верхнє? На се питаннє тепер ще не можемо відповісти 2). Не ясне становище також Лучська і взагалї порічя верхнього Стира — чи належало воно до дулїбського племени, чи нї (так само і порічя Горини). Порічє Припети треба признати Дреговичам. Але що до заходу, то зовсїм не знаємо, яке племя сидїло на верхнїм Днїстрі, в порічю Сяна, на карпатських згірях — як далеко сягали сюди Дулїби, і чи ріжнила ся від них етноґрафічно дальша українсько-руська кольонїзація, котрої збиті маси мусїли сягати Тиси, Вислока й Вепра 3). 

Перша відомість про полїтичне житє сих країв — се та звістка Масуді про державу Валїнана. Я говорив на своїм місцї, що її можна з деякою правдоподібністю прикладати до Волини 4). Прийнявши її, мали-б ми, десь у IX в., якусь більшу полїтичну орґанїзацію на Волини; Масуді каже: „сьому племени (Валїнана) підлягали иньші словянські племена, бо у нього був король, і сього короля слухали всї иньші королї 5). Центром її був би дулїбський Волинь на Бугу, а основою дулїбська територія. 

Се — тільки можливість. Але город Волинь дїйсно був полїтичним осередком, се знаємо незалежно від звістки Масуді. На се вказує імя Волинян, що заступило стару племінну назву Дулїбів, і назва Волини для країни, що задержала її й досї. Се своє значіннє Волинь мусїв мати не пізнїйше як в першій половинї X, або в IX віцї. Виходить се з того, що з кінцем ? чи початком XI в. місце Волиня заступив сусїдній новозбудований Володимир, як урядовий центр, а окрім того бачимо на початках XI в. ще неурядовий термін „Червенських городів” 6), що обіймав коли не цїлу територію, яка давнїйше тягнула до Волиня, то бодай її забужську частину, і мусїв витворити ся перед появою Володимира, а по ослабленню значіння Волиня. Отже і се відсуває період розвитку значіння Волиня назад, в IX-X в. З сього всього стає найбільш правдоподібним, що часи того центрального значіння Волиня треба класти на IX або найпізнїйше на сам початок X в. 7). Сї часи геґемонїї Волиня одначе мусїли бути не надто короткі, коли Волинь встиг надати своє імя цїлому краю, і воно так міцно з ним звязало ся. Звичайно на се треба довшого часу. 

Дуже правдоподібно, що й назва Бужан з'явила ся від міста Бужська, не від р. Буга, як думає лїтопись, отже що й він, як Волинь, був колись полїтичним центром та надав племени, чи його частинї своє імя. Се об'ясненнє о стільки правдоподібнїйше від лїтописного пояснення, що дуже добре толкує, чому імя Дулїбів було заступлене сею новою назвою. Комбінуючи се об'ясненнє з словами лїтописи, виходило-б, що своє центральне значіннє Бужськ мав перед Волинем, і що як Волинь, так і Бужськ були центрами для цїлої дулїбської території: вона каже, що Дулїби пізнїйше звали ся Бужанами, а ще пізнїйше Волинянами („ДулЂби же живяху по Бугу кде нынЂ Волыняне”, „Бужане, зань сЂдять по Бугу, послЂ же Волыняне”). Виходило-б з того, що найстаршим полїтичним центром Дулїбів був Бужськ і від нього вони назвали ся Бужанами; потім се значіннє перейняв Волинь і надав своє імя; ще пізнїйше забужська країна стала звати ся Червенськими городами; знов же осібний центр бачимо в порічю Стира — Луцьк. Але відомости нашої лїтописи з перед кількох віків загалом не так докладні, аби можна було тут зовсїм на них покладати ся. В дїйсности Волинь і Бужськ могли істнувати разом, поруч себе, та бути тільки частинними центрами — оден для середнього, другий для верхнього Побужа, а не обіймати цїлої території Дулїбів, чи Волини в пізнїйшім значінню. 

Що до Луцька, то судячи по „Лучанах” (Λενζάνινоι) Константина Порфирородного, він уже в 1-ій пол. Х в. мав значіннє полїтичного центра для полуднево-західньої Волини, по пізнїйшій термінольоґії. 

І так бачимо в порічю Буга й Стира кілька полїтичних центрів, котрих значіннє сягає IX в., а може ще й дальше назад (коли дїйсно Бужськ був старшим центром як Волинь). Не ясним зістаєть ся тільки круг полїтичного впливу, значіння їх. Певно тільки що Луцьк був центром частинним, а Володимир загальним. Але чи Волинь та Бужськ були загальними чи частинними центрами, се не ясно. З огляду на загальний процес полїтичної еволюції наших земель, я-б скорше уважав всїх їх центрами частинними; лише колиб з повним довірєм приймати звістку Масуді, то треба уважати Волинь загальним центром Дулїбів і навіть деяких иньших сусїднїх племен. 

Не ясним зістаєть ся, чи в круг впливів сих старих побузьких центрів входило і середнє Побуже — пізнїйша берестейсько-дорогичинська земля, і так само не ясне ще цїкавійше питаннє — чи до тих побузьких центрів тягнула Русь підкарпатська, Русь Днїстра й Сяну, — чи вона мала свої самостійні, рівнозначні полїтичні центри, нїм була прилучена до володимирського стола? Оден старий центр ми там знаємо з лїтоплси — се Перемишль. Оповідаючи за прилученнє до Київської держави західнїх українських земель за Володимира, лїтопись на чолї їх вичисляє Перемишль і Червень, „и ины городы”. Хоч сама звістка про се, як я доводив вище, досить баламутна 8), але погляд лїтописи, що Перемишль був такий же визначний центр ще з перед часів Володимира, як і Червень, через се не тратить значіння. Се позволяло-б нам поставити здогад, що Перемишь і був старим полїтичним центром Карпатської Руси. Але з другого боку є в лїтописи наче б натяк на те, що ся Карпатська Русь тягнула в Х в. до Червня. Оповідаючи про похід Болеслава, в поміч Сьвятополку, лїтопись каже, що він забрав при тім „грады ЧервЂнскыя”, а потім Ярослав з Мстиславом „заяста грады Червенъскыя опять” 9). Хоч те що ми знаємо про заходи Ярослава коло привернення назад забраних Поляками земель, докладнїйше вказує тільки на Забуже, але звичайно приймають, що переходило при тім з рук до руки не тільки Забуже, але й Підкарпатська Русь, і сею боротьбою XI в. за Русь Забужську та Підкарпатську можемо тільки й пояснити собі, як у лїтописця з'явив ся погляд про боротьбу за неї між Русю й Польщею в Х в. Прийнявши се, ми повинні-б розуміти в „Червенських городах” лїтописця й карпатські краї, себто — що вони належали до Червня колись — по принятій нами вище схемі — десь в Х в. Такого погляду тримають ся дїйсно декотрі учені, й його не можна признати зовсїм неможливим, хоч з другого боку нема в тім і певности, з огляду на істнованнє тут осібного центра (Перемишля) і на дуже малу докладність нашої лїтописи, де вона росповідає про сю західну україну Руси. 

В кождім разї в Х віцї, перед прилученнєм сих земель до держави св. Володимира ми бачимо на території пізнїйшої Волини й Галичини уже цїлий ряд більш або меньш давнїх полїтичних. центрів, — хоч відносини їх між собою і лишають ся для нас досить неясними. Зібрали ся вони в одну полїтичну цїлїсть напевно тодї 10), як Володимир посадив одного з своїх синів — Бориса в Володимирі; очевидно, він віддав йому при тім всї землї на захід від Деревської землї, де сидїв його иньший син — Сьвятослав 11). Потім Бориса переведено в Ростов, а в Володимирі сїв иньший Володимирович — Всеволод 12). 

Як довго тривало істнованнє сього полїтичного тїла, не знаємо, бо не відомо, анї коли віддано Володимир Борисови, анї коли скінчило ся тут князюваннє Всеволода. Як я вже згадував 13), Всеволод по всякій імовірности мусїв загинути серед заходів Сьвятополка коло збирання батьківських земель. У всякім разї під час боротьби Сьвятополка з Ярославом Всеволода вже на Волини не було, бо за нього нїчого не чуємо, і його волость мусїла належати до Сьвятополка, і в тій боротьбі переходить з рук до рук разом з Київом. При тім Забуже, правдоподібно — разом з Галичиною („грады ЧервЂнскыя”) 1018 р. відірвано від Руси, й прилучено до Польщі, і назад привернув їх Ярослав уже в 1030-х рр. 

Галичину, як можна здогадувати ся, згодом знову відлучено, для Володимировича Ростислава 14), тим часом як Волинь по смерти Ярослава дістав Ігор Ярославич. Але в сїм віддїленню Галичина пробула на сей раз дуже не довго: десь уже в 1160-х рр. і Волинь і Галичину забирає собі Ізяслав київський. В звязку з долею Київа Волинь і Галичина потім разом переходять з рук до рук в 1070-х рр. — від Ізяслава до Всеволода, потім до Олега Сьвятославича і знову до Ізяслава (є натяк на пробу Болеслава Сьміливого відірвати собі знову щось із галицько-волинських земель 15), але нїщо не вказує, аби він дїйсно осягнув тут якісь здобутки, бодай значнїйші). Потім, по смерти Ізяслава Волинь з Галичиною (і ще з Турово-пинською землею) відокремляють ся в осібне князївство в руках Ізяславового сина Ярополка. Але й Ярополкове князївство не мало в собі нїчого певного. Він дістав від Всеволода Волинь з Галичиною як свою отчину, бо його батько тримав сї землї; але були отчичі, котрих права на сї землї, не передавнені не вважаючи на всякі давности, мали першенство перед Ярополковими: на галицькі волости претендували сини Ростислава Володимирича, а на Волинь Ігоревич Давид. Не мирячи ся з володїннєм Ярополка, вони заходили ся відібрати свої отчини. Бачимо з звісток лїтописи, що Ростиславичі наставали на Ярополка, Давид на Всеволода, чинили війни і напади і всякими способами докучали. Аби задоволити їх, Всеволод віддїлює від Волини Погорину й дає Давиду, а Ростиславичам віддав галицькі волости. Ярополк не годив ся на сї компроміси, пересварив ся був за них із Всеволодом і вибрав ся походом на Ростиславичів, мабуть, щоб взяти собі Галичину назад. Та під час сього походу, як думали — з наслання Ростиславичів Ярополка забито (1087 р.). Ростиславичі задержали в своїх руках Галичину, а Волинь перейшла тепер в руки Давида Ігоревича, одначе без Погорини і Берестейської волости, що взяв собі Всеволод 16). Таким чином ся перша боротьба давнїх отчичів з узурпаторами закінчила ся на їх користь. 

Розпорядження, пороблені в галицько-волинських землях Всеволодом і затверджені на Любецькім з'їзді, мали чимале значіннє, бо зроблений ним подїл галицько-волинських земель продержав ся досить довго: прилучені до Київщини волинські волости зістались при нїй до половини XII в., як Берестейщина, і навіть ще довше — як Погорина; ся в ролї осібної київської волости пережила середнї десятолїтя XII в. і тільки при кінцї його злучила ся на ново з Волинею — з Луцьким князївством 17). Ще довше продержало ся відокремленнє галицьких волостей від волинських — аж до кінця династиї Ростиславичів, до останнїх років XII в., отже більш як столїтє. 

Але перше нїж сей Всеволодів подїл галицько-волинських земель остояв ся, йому прийшло ся витримати ще одну пертурбацію, ще одну боротьбу старих отчичів з династиєю Ізяслава. Се т. зв. волинська війна 1097-1100 р.; вона була описана вже вище 18), і тут вистане тільки її пригадати. Давид бояв ся, що Ростиславичі схочуть відібрати від нього Волинь; супроти того він зблизив ся з Сьвятополком і підбив його на Василька Ростиславича, пригадавши, що й він, Сьвятополк, має в своїх руках волинські волости — Погорину і Берестейщину, отже як Василько забере Волинь, то відбере й від Сьвятополка сї волинські волости. Сьвятополк віддав в руки Давида Василька, що був у нього в гостях, і Давид, ослїпивши й увязнивши Василька, попробував забрати його волость, але се йому не удало ся. Полїтичні обставини уложили ся так, що Давид опинив ся жертвенним козлом цїлої сеї справи, і Сьвятополк дістав від князїв порученнє укарати Давида. Се розбудило в Сьвятополку охоту привернути собі „волости батька свого й брата” — волинські й галицькі. З того виникає волинська війна, а потім дипльоматичні пересправи, котрими Сьвятополк хотїв забрати собі Галичину або й Волинь, не встигши їх здобути оружно. 

Галицькі Ростиславичі остояли ся і супроти війни і супроти дипльоматії. Давид не устоявся: стратив Волинь, вона перейшла знову в лїнїю Ізяслава — до Сьвятополка, тимчасом як Галичина далї протягом цїлого столїтя зістаєть ся замкненим полїтичним тїлом. Волинь зістаєть ся ще довший час в ролї сателїта Київщини і в залежности від її долї переходить з рук до рук. 

За житя Сьвятополка (не знати, коли саме) Волинь дістав його син Ярослав, і після того як сього Ярослава поминено київським столом по смерти Сьвятополка, заносило ся на відокремленнє й Волини в замкнену отчину, в лїнїї Ізяславичів. Але Ярослав згинув, завівши ся з Мономахом (1123 р.), Волинь знову переходить в ролю київської прищіпки і кілька разів перелїтає ще з рук до рук. Тут сидїли з початку оден по однім два Мономаховичі — Роман 19) і Андрій 20), потім Мстиславич Ізяслав 21), потім Всеволодич Сьвятослав (з чернигівської лїнїї, син київського князя 22). Аж 1146 р. Волинь в останнє переходить в руки старшої лїнїї Мономаховичів — Ізяслава Мстиславича і зістаєть ся в її руках на все 23). 

Але й Ізяслав дістав Волинь тільки як придаток до Київа і уважав її такою. Всї його змагання звернені на київський стіл, і Волинь служить для нього тільки резервою. Здобувши в останнє Київ, передає він Волинь свойому брату Сьвятополку з початку тільки до завідання, „блюсти” 24), пізнїйше може більш дефінїтивно, але все таки мабуть не без резерви. Сьвятополк одначе скоро вмер, й Ізяслав дає Волинь свому другому сину Ярославу 25), зіставляючи для старшого сина Мстислава Переяслав у теперішности і перспективу Київа в будучности. Аж сей момент можна уважати початком відокремлення волинських волостей. Володимирський стіл вправдї переходить слїдом до Мстислава, бо він стратив Переяславщину, а при тім як і його батько, теж хотїв би мати Володимир тільки в резерві, головноюж своєю метою кладе Київ. Але йому не удалось задержати ся в Київі хоч би так як його батькови: його київське князївство було зовсїм ефемеричне, і відокремленнє Волини довершуєть ся з уступленнєм Мстислава з Київа. Хоч з ролею волинського князя він не мирив ся і умер серед боротьби за Київ, — як потім і його син не може задоволити ся ролею волинського князя, але звязь з Київом була розірвана і Волинь в значній мірі замкнула ся в собі. 

Заразом вона подїлюєть ся на дві части: на Володимирське князївство родини Мстислава, і Луцьке князївство родини його брата Ярослава. З другого боку — волинські князї здобувають назад волости відлучені від Волини в XI в. Так, в серединї XII в. вернула ся назад Берестейська волость, прилучена тепер до володимирського стола 26), а в третїй чверти XII в. прилучено до Луцької волости Погорину. 

Умова Мстислава Ізяславича з братом Ярославом, що Володимир зістанеть ся у Мстиславовій родинї на далї, й Ярослав не буде мати претензій до сеї волости 27), була сповнена Ярославом і заповідала подїл Волини на володимирську і луцьку волость, навіть без всякого слїду неподїльности землї (який ми бачили нпр. в Чернигівській землї, де князї переходили по старшинству з волости на волость). Володимирська і Луцька волость мали зіставати ся кожда в осібній династиї, без переходів з меньшого на старший стіл. Резмноженнє-ж обох лїнїй відкривало перспективу повного роздроблення волинських земель. 

Володимирську волость Мстислав подїлив між своїми синами на четверо: старший син Роман дістав Володимир, другий, Всеволод — Белз, третїй, Сьвятослав — Червень, четвертий, Володимир — Берестє 28). З них одначе Володимир і Сьвятослав незабаром поумирали 29). По одній звістцї Берестє віддано було иньшій лїнїї — сину Ярополка Ізяславича, Васильку 30), але вкінцї воно в кождім разї вернуло ся до Володимирської волости 31), так що Мстиславова волость зійшла ся до двох князївств — Володимирського й Белзько-червенського. Белзьке князївство одначе подїлило ся за дїтей Всеволода знову на двоє: на Белзьку волость Олександра Всеволодича і Червенську Всеволода Всеволодовича 32), а вкінцї Червенська і Дорогичинська волость (північна частина Берестейщини) відійшли до Галичини. 

Луцька волость по смерти Ярослава Ізяславича подїлена була також на чотири частини, але ми не знаємо докладно сього подїлу. Знаємо, що старший Ярославич Всеволод дістав Луцьк 33), другий, Інгвар мав Дорогобуж і порічє Горини (Шумськ), третїй, Мстислав Нїмий — Пересопницю. Що дістав четвертий — Ізяслав Ярославич, не знаємо, а разом не можемо й мати докладної відомости про подїл Луцького князївства по смерти Ярослава, бо деякі відомости про розклад волостей маємо вже з часів по смерти сього Ізяслава і по тих змінах, що зайшли з його смертию. З тих чотирох лїнїй три вигасли до півстолїтя, і в 1220-х рр. Луцьке князївство Ярослава зібрало ся в руках Інгваровичів, головно в руках Ярослава Інгваровича. Але ся ситуація тревала дуже короткий час, бо слїдом Луцьке князївство переходить цїле в руки лїнїї Романа і злучуєть ся з Володимиром. 

Таким чином хоч в останнїй чверти XII в. Волинь стояла перед перспективою повного роздроблення, стало ся инакше: роздроблені части злучили ся на ново. Одну причину того ми бачили — се було вигасаннє династиї, але була й друга — дїяльність самих володимирських князїв. Тільки сю останню ми оглянемо вже в дальшім роздїлї, слїдячи історію Волини і Галичини: по злученню їх в одну велику державу 34).



Взято з: http://litopys.org.ua/hrushrus/iur20601.htm
Категорія: VI. Волинь і Побуже | Додав: sb7878 (07.06.2009)
Переглядів: 325 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017