КИЇВСЬКА КОЗАЧЧИНА 1855 - масовий селянський рух у Київській губернії в 1855, спрямований проти національної і соціальної політики російського уряду в Україні. Приводом до селянських виступів послужило опублікування під час Кримської війни 1853-56 царського маніфесту, який закликав формувати народне ополчення і вирушати на війну. Серед селян Київщини почали поширюватися чутки про те, що, записавшись в ополчення (в “козаки”), вони будуть звільнені від кріпосної залежності і одержать поміщицькі землі та майно. Селяни складали списки “вільних козаків”, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місцевої адміністрації, створювали власні виборні органи самоврядування (“сільські громади”). Масовий селянський рух розпочався в лютому 1855 у Васильківському повіті і незабаром охопив 8 з 12 повітів Київської губернії (понад 500 сіл). Ватажками К.к. були В. Бзенко, І. та М. Бернадські, М. Гайденко, П. Швайка та ін. На придушення “козаччини” російський уряд кинув регулярні війська. У ряді сіл сталися криваві сутички селян з військами, найбільші з них - у містечках Корсуні й Таганчі (Канівський повіт) та селах Березні (Сквирівський повіт), Биковій Греблі (Васильківський повіт), Яблунівці. Виникнувши на соціальному грунті, К.к. поступово набула і рис національно-визвольного руху, що вилилося у бажання відновити козацтво як суспільний стан і військове формування.