КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ - головні законодавчі акти Західно-Української Народної Республіки, що визначали її політико-правовий устрій. Незабаром після розпаду Австро-Угорської імперії, Українська Національна Рада, що виникла у Львові 18.10.1918 проголосила створення на західноукраїнських землях суверенної держави. Внаслідок переможного національно-визвольного повстання в листопаді 1918 у Львові було створено Західноукраїнську Народну Республіку, 13.11.1918 на засіданні внайвищого законодавчого органу влади ЗУНР - Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-19 було прийнято Тимчасові Основний закон держави (Тимчасовий Основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії; згодом доповнений конституційними законами 16.11.1918, 4.1.1919, 15.2.1919, 18.4.1919), який накреслював головні принципи державного ладу, внутрішньої і зовнішньої політики новоствореної держави. Тимчасовий Основний закон складався з п'яти артиклів. В законі зазначалось, що «держава, проголошена на підставі самовизначення народів, охоплюючи весь простір колишньої австро-угорської монархії, заселений переважно українцями, має назву Західно-Українська Народна Республіка» (арт.І); визначалися кордони цієї держави (арт.ІІ); закріплювався державний суверенітет і самостійність ЗУНР (арт.ІІІ); відзначалось, що носієм суверенітету є народ, який здійснює свою владу через представницькі органи, обрані громадянами без різниці статі на основі загального, рівного, прямого, таємного виборчого права за пропорційною системою виборів (apT.IV.). Найвищим органом влади, парламентом, мали стати Установчі Збори, а до їх обрання функції парламенту мала виконувати Українська Національна Рада, а уряду - Державний Секретаріат. В артиклі V йшлося про герб і прапор ЗУНР. Гербом став золотий лев на синьому полі, прапором - синьо-жовтий стяг. Затверджено було державну печатку країни. 16.11.1918 УН Рада прийняла Тимчасовий закон «Про адміністрацію Західно-Української Народні Республіки». Зберігаючи попередній адміністративно-територіальний поділ, закон встановлював, що у повіті адміністративна влада належить повітовому комісару, який призначався державним секретарем внутрішніх справ. При комісарі шляхом виборів, в яких приймало участь населення повіту, утворювалася т.зв. повітова національна рада з дорадчим голосом. Міських комісарів призначав держсекретар внутрішніх справ, а у містечках і селах (містечкових і сільських громадах) громадських комісарів призначали повітові комісари. При міських, містечкових і сільських комісарах діяли т. зв. «прибічні ради», які обиралися населенням. Закон докладно врегульовував компетенцію місцевих органів влади і управління, які у всій своїй діяльності підпорядковувалися урядові. Тимчасово, через відсутність нових законів, залишалося чинним австрійське законодавство. Усі попередні службовці державного апарату, пошт, залізниці і т. д., незалежно від національності, могли залишатися на державній службі й надалі, якщо вони склали письмове зобов'язання чесно служити Українській державі. 

  4.1.1919 було прийнято декілька конституційних актів, зокрема, закон про утворення Президії УНРади у складі голови (президента) Ради і 4-х його заступників та закон про утворення Виділу УНРади у складі президента Ради та дев'яти членів. Виділ репрезентував державу у зовнішніх відносинах, призначав членів уряду, приймав їх відставку, підписував і публікував закони тощо ( фактично виконував функції колегіального глави держави). 15.2.1919 затверджено закон про мову в державному житті республіки. Державною мовою стала українська. Разом этим за національними меншинами закріплювалось право «уживати як усно так і в письмі їх рідні мови в урядових зносинах з державними властями і урядами, публічними інститутами і державними підприємствами», їм гарантувалося право вільно користуватися рідною мовою, мати свої школи, бібліотеки, видавати періодику, книги і т.п. 8.4.1919 УНРада ухвалила закон «Про громадянство на Західні області УНР», де було врегульовано цілий ряд проблем, пов'язаних з цим державно-правовим інститутом.

  Важливими законами конституційного характеру, були закони УНРади, які торкалися організації судової системи і судочинства (21.1.1918, 11.2.1919, 15.2.1919, 8.3.1919), органів прокуратури та органів охорони суспільного порядку (13.11.1918, 16.11.1918) та ін. Конституційна парламентарна система гарантувалася спеціальним законом (1919) про скликання Сейму ЗУН Р. Однопалатний Сейм повинен був зібратися у червні 1919. Прийнятий 14.4.1919 новий виборчий закон зазначав, що Сейм складатиметься з послів, обраних на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування. Право голосу надавалося з 21 року, право бути обраним - з 25 років. Демократизм виборів забезпечувався, крім того, створенням однакових за кількістю населення виборчих округів з однаковим представництвом; закріпленням за кожною національною меншиною (пропорційно до її кількості) певного числа депутатських місць (з 226 послів Сейму за українцями було закріплено 160 місць, за поляками - 33, євреями - 26, німцями - 6

  Після захопленя території ЗУНР польськими військами (липень 1919) уряд Диктатора ЗО УНР-ЗУНР був змушений переїхати у Відень, де продовжували активну діяльність по захисту державних інтересів ЗУНР. Питання про дальшу долю ЗУНР, її території та українського населення неодноразово слухалося на різних міжнародних форумах, зокрема 23.2.1921 на засіданні Ради Ліги Націй. 30.4. 1921 екзильний (еміграційний) уряд запропонував Раді Послів Антанти та Раді Ліги Націй проект конституції Західноукраїнської держави - «Проект основ державного устрою Галицької Республіки». Проект складався з 42 статей і 12 розділів. Державна територія Галицької Республіки мала охоплювати українські землі Галичини аж по Перемишль включно. Кордон з Польщею мав пролягати по р. Сян. Проект закону передбачав, що «Державними народностями є українці, поляки, жиди, що користуються рівними правами в області публічного життя. Прочі народності творять національні меншості, що їх права і охорону запоручає конституція». За формою правління Галицька Республіка мала бути демократичною парламентською республікою. Законодавча влада у ній належала парламенту - Державній Раді, обраній на 5 років громадянами шляхом загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорціональною системою виборів без різниці статі, національності, віросповідання тощо. Вибори послів проходили окремо за національностями, тобто, кожна з них обирала їх пропорційно до своєї кількості. Голова парламенту, президент, повинен бути українцем за національністю, один віце-президент (всього їх було 4 чоловіки) - поляком, 1 - євреєм. Передбачався й пост одноособового глави держави - Президента, який повинен був обиратися на загальних виборах строком на 6 років. Президент формував уряд - вищий виконавчий орган країни, відповідальний (як і Президент) перед парламентом. Усі національні меншості мали в уряді своїх міністрів. Державною мовою мала стати українська, а «зовнішніми урядовими мовами» -українська, польська і єврейська. У проекті закону за національними меншинами закріплювалося право звертатися в усі державні органи та інституції на рідній мові й обов'язок цих органів давати відповідь на цій же мові. Місцевим органам, де компактно проживали національні меншини, надано право «установлювати для себе внутрішню мову урядування. Службовцями державних органів та інституцій могли бути «іменовані лише громадяни держави, що володіють щонайменше двома мовами національностей держави. Початкові (народні), середні та професійні школи мали бути «зорганізовані зокрема для всіх трьох головних народностей, а наука в тих школах мається подавати у рідній мові більшості учнів». Щодо вищих навчальних закладів -університетів та ін. то «вони є для всіх доступні..., а їх устрій уладжують осібні закони».

  Конституційне законодавство ЗУНР базуючись на тогочасних загальноприйнятих нормах міжнародного права, було глибоко демократичним, гуманним і справедливим. Пізніші звинувачення ЗУНР у «буржуазному націоналізмі», «антинародності», «антидемократичності» і т. д., які висувалися комуністичними ідеологами, були абсолютно необ'єктивними і безпідставними (див. також. Західно-Українська Народна Республіка, Західна Область Української Народної Республіки).