Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Книги » Нестор Махно: легенда і реальність

БУТИРСЬКИЙ КАТОРЖНИК


2 серпня 1911 року засудженого на каторгу "без строку" Махна везли разом з іншими 11 арештантами у "столипіні" до Москви. Закутаний в кайдани і наручники, він мовчки сидів біля вікна і з гіркотою спостерігав, як панорама широких степів з невеличкими хуторами поступово змінюється на суцільні ліси, де, здавалося, й люди не живуть. У ньому боролися два почуття: з одного боку, радість, що залишився живим, а з другого — жахлива перспектива скінчити відведений богом вік серед кам'яних стін. Уранці 4 серпня крізь грати арештантського вагона Махно вперше побачив первопрестольну, а через годину за ним зачинилися масивні ворота московської центральної пересильної в'язниці — сумно відомої Бутирки. 

Наглядач відвів Махна до камери № 5. Акуратно склавши свій небагатий скарб, він почав мовчки розглядати камеру і її мешканців. У порівнянні з іншими в'язницями, які довелося змінити Нестору, Бутирка видалась особливо гнітючою. 

Сусіди ж відзначили, що новенький чоловік не товариський, і дали йому кличку "Скромний". І хоча перше враження не завжди вірне, прізвисько приклеїлося до нього назавжди. 

Через кілька тижнів, коли Махно, дивлячись на вологу стіну камери, згадував материну чепурно вибілену хату, пронизливо зарипіли металеві двері, й наглядач наказав йому виходити з речами. Провівши арестанта з десяток метрів тюремним коридором, він відкрив камеру з ледь помітною цифрою "1" і, штовхнувши туди Махна, з гуркотом зачинив масивні двері. 

У камері Нестор виявився не один. Сусіда, який представився першим, виявився земляком, досить відомим анархістом Петром Андрійовичем Аршиновим. 

Аршинов народився в родині катеринославського фабричного робітника. З малих років розпочав трудову діяльність. Сімнадцятирічним юнаком прилучився до революційної боротьби. У буремному 1905 році працював слюсарем залізничних майстерень у Кизил-Арваті, в Середній Азії, де вступив до більшовицької організації і став редактором нелегального революційного органу робітників "Молот". Але невдовзі змушений був, уникаючи переслідування поліції, повернутися до Катеринослава. Аршинов був максималістом у житті, прагнув негайних і конкретних результатів, а тому відійшов від більшовизму і, перейшовши до анархістів, зайнявся терористичною діяльністю. 23 грудня 1906 року він висаджує у повітря поліцейський участок у селі Амур біля Катеринослава. 7 березня наступного року вчиняє замах на начальника головних залізничних майстерень міста Олександрівська Василенка, котрий піддав військовому суду більше тисячі робітників — учасників грудневого повстання 1905 року. Аршинова було схоплено і за законами надзвичайного становища засуджено до страти на шибениці. Однак вирок було відкладено, а товариші Аршинова, здійснивши напад на в'язницю, визволили його. Майже два роки перебував він в Австро-Угорщині, займаючись транспортуванням революційної літератури та зброї до Росії. 1910 року потрапив до рук австрійської поліції і був переданий царським властям, котрі засудили його на 20 років каторжних робіт. Так він опинився у Бутирці. 

Захоплено слухаючи сповнені романтичного героїзму розповіді Аршинова, Махно пишався, що й сам, хоча й в значно скромніших масштабах, брав участь у подібних акціях, був земляком такої легендарної особи. Спілкуючись з бутирськими в'язнями, він чув, як шанобливо говорили каторжники про його надзвичайну витриманість, рішучість, завзяття та відчайдушну сміливість, а героїзм Аршинова був взірцем для багатьох терористів. 

В Аршинові Махно побачив живого героя, про якого чув, будучи ще членом організації "Спілки бідних хліборобів", і якому прагнув наслідувати. Тому він з перших днів цілком потрапив під його вплив. До того ж Аршинов став ще й духовним наставником Махна, допоміг певною мірою упорядкувати безладні бунтарські думки і міркування юнака, почав у доступній формі роз'яснювати основні положення анархізму. 

Саме в Бутирці Махно вперше почув і про знаменитого селянського ватажка О. Пугачова, який у 1775 році очікував смерті в одній із башт цієї в'язниці. 

Слід сказати, що Пугачов більше приваблював Махна, ніж його земляки-запорожці, про яких багато чув у дитинстві. На їхньому тлі Пугачов виглядав загадковою фігурою, яка різко контрастувала з безликою селянською масою. Запорожців було сотні тисяч, а хто їх пам'ятає поіменно? Згадують лише деяких гетьманів, та й то через те, що обіймали високу посаду. А тут якийсь простий мужик, оголосивши себе царем і організувавши багатотисячну селянську армію, нагнав страху на всю імперію і ледь не зруйнував віковічне царство рабства й визискування... 

Захоплювався Нестор і Разіним, але менше, ніж Пугачовим, цікавився особою Єрмака. У цей час, як помітили ті, хто оточував Махна, він дедалі частіше став заявляти, що сенс його життя — у боротьбі за інтереси селянства і, що, мовляв, коли вийде на волю, стане неодмінно великою людиною, про яку знатимуть всі. "В умовах каторги, — писав П. Аршинов про Махна, — він нічим особливим не відрізнявся від інших, жив, як і всі, — носив кайдани, сидів по карцерах, вставав на перевірку. Єдине, що привертало в ньому увагу, — це його невгамовність. Він постійно перебував у сварках, в репресіях і бомбардував тюрму своїми записками. Писати на політичні і революційні теми було його пристрастю. Крім цього, сидячи в тюрмі, він любив складати вірші і в цій галузі досяг більшого успіху, ніж у прозі". 

Вірші Махно писав російською мовою, вкраплюючи подекуди українські слова. І коли читав свої описи сусідам по камері, саме це й справляло на них особливе враження, бо надавало віршам якогось особливого колориту. Ось один з них сповнений неприхованого суму і задумливого розпачу каторжника по рідних місцях і близьких людях. 

  
Гей, батька мой, степь широкая! 
А поговорю я еще с тобою... 
Ведь молодые ж мои бедные года 
Да ушли за водою... 

Ой, вы звезды, звезды ясные, 
Уже и красота мне ваша совсем немила... 
Ведь на темные мои кудри да пороша 
Белая легла. 

Ой, ночи черные да безглазые! 
И не видно мне, куда иду... 
Еще с малых лет я одинокий. 
Да таким и пропаду. 

Где ж вы, братья мои милые? 
Никто слез горьких мне не вытер... 
И вот стою я, словно тот дуб, 
А вокруг только тучи да ветер... 

Земляк Махна — письменник Григорій Лютий, аналізуючи поетичну творчість молодого бунтаря, видав бажане за дійсне — зробив припущення, що той писав українською мовою. Переклавши й дещо поліпшивши стиль махновських віршів, він видрукував їх українською мовою, стверджуючи, що в оригіналі вони були саме такими. Щоправда, цього можна було й не робити, оскільки у 30-і роки те ж саме здійснив В. Підмогильний... 

Ті, хто знав Махна, відзначили його природну кмітливість і феноменальну пам'ять, завдяки якій він, не дивлячись на жорстокість звичаїв і духовну убогість каторги, багато почерпнув з прочитаного і в майбутньому міг легко жонглювати книжковою термінологією й справляти цим самим сильне враження на неосвічене селянство, котре потягнулося до революційної боротьби. 

Разом з тим перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров'ї і психіці Махна. За рекомендацією Аршинова Нестор звернувся 14 жовтня 1911 року до тюремного лікаря, і той виявив у нього туберкульоз. "Це продукт тюремного ув'язнення, який виріс на сприятливому для цього грунті, — сказав лікар. — Але дістали ви його, юначе, не у нас, а там — у себе". Хвороба прогресувала, і невдовзі довелося робити операцію. Існує переказ, що в роки громадянської війни в одному з захоплених махновцями міст "батько" зустрів того самого тюремного лікаря, який, рятуючись від голоду, тікав з Москви, і наказав виділити йому і сім'ї цілу підводу продовольства. 

Внаслідок операції Махно залишився без однієї легені. Однак він не втрачав надії вирватися на свободу. З нетерпінням чекав відзначення 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію. І дійсно — у лютому 1913 року з цього приводу відбулися пишні торжества з оголошенням маніфесту про помилування ув'язнених. Та Махна ця милість не торкнулася. Коли він дізнався про це, то у відчаї ледь не скінчив життя самогубством. 

Першу світову війну, на відміну від багатьох інших арештантів, Махно зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числі його братам, яких він любив. Ще під час російсько-японської війни брат Савка потрапив у Маньчжурії у полон. На все життя вкарбувались в пам'ять Нестора ті нескінченні місяці, коли вся родина з нетерпінням чекала повернення додому старшого брата... 

Тюремні власті дозволяли державним злочинцям раз у місяць надсилати листи близьким. Махно ніколи цієї можливості не пропускав і регулярно писав у Гуляйполе, переважно матері та коханій дівчині. Лише один раз — 10 серпня 1914 року він звернувся до тюремного начальства з проханням написати листа поза чергою, щоб попрощатися із старшим братом Омельком, мобілізованим на війну. 

З Гуляйполя листи приходили рідко, здебільшого на великі релігійні свята. Починалися вони довгим переліком привітань від численних рідних, близьких та сусідів, а закінчувалися побажаннями "звернутися до Ісуса Христа, який врятує і захистить від усяких бід". З сімейного листування Махно дізнавався про маленькі радощі рідних упереміж з тривогами. Дуже ображався, коли вістей з рідного села не було довго. "Так чекаю я від Вас і Насті, — писав він матері, — тієї вісточки, яка мені скаже, що Ви обидві живі-здорові, що у Вас, мамо, є сподівання на здорове життя і на щастя побачити мене біля себе, а у Насті — надія на її щасливе юне життя, спізнання свого покликання і також бачитися зі мною. Я лише тільки від одних спогадів приходжу в несказане захоплення..." 

Але таке "захоплення" наступало рідко, частіше Махно перебував у пригніченому стані, інколи навіть у душевному розладі, коли його відвідували думки про самогубство. Щоб відігнати їх, Нестор починав грюкати у двері. Нерідко після цього він опинявся у карцері. У арештантській картці проти графи "поведінка" незмінне красувався один і той же запис — "погана". 

Хто знає, чим би скінчилося перебування за товстими мурами Бутирки одного з тисяч бунтарів, зісланих царськими властями на каторгу, якби не Лютнева революція. Повалення самодержавства, не дивлячись на інформацію, що проникала у тюремні каземати, усе ж таки стало для Махна несподіванкою і буквально приголомшило. Зі сльозами на очах він радів давно очікуваній волі, твердячи, що якби доля свого часу відвернулася від нього, то на його безіменній могилі давно б виросла трава заввишки з нього самого. 

У ніч з першого на друге березня якісь офіцери і робітники з пов'язками на рукавах і маленькими червоними прапорцями на багнетах порушили гнітючу тишу Бутирки. Під їх наглядом тюремники відчиняли камери, робили перекличку, видавали якісь папірці з печаткою і відпускали каторжників на всі чотири сторони. Махно 

Група в'язнів Бутирської тюрми, визволених після Лютневої революції 
2 березня 1917 р. У першому ряду зліва - Н. І. Махно.

став у чергу до довгов'язого робітника, котрий перепилював заіржавілі кайдани і кидав їх убік. Хто бажав залишити собі на пам'ять, могли це вільно зробити. 

Група в'язнів Бутирської тюрми, визволених після Лютневої революції 
2 березня 1917 р. У першому ряду зліва - Н. І. Махно.
Десь о 3 
ночі Нестор був готовий, але вирішив востаннє переночувати в Бутирці і вже вранці визначити, що робити далі. У кишені лежала адреса лефортовської анархістської організації, куди він мав намір вирушити. Від збудження і відчуття так давно очікуваної волі довго не міг заснути. Марилися Гуляйполе, рідні, нове вільне життя... 

Вийшовши наступного ранку за тюремні ворота, Махно загубився в людському вирі. Ось коли він зрозумів правоту цезаревих слів: краще бути першим у провінції, ніж другим у столиці. Кілька тижнів працював ніби у футуристському театрі — у лефортовській анархістській організації. На численних мітингах намагався перекричати інших ораторів, доводив, що щастя в безвладді, говорив з запалом і люттю, але кожного разу його хтось роздратовано уривав, і він йшов з трибуни, понуривши голову, під свист і глузування натовпу. Махно виїхав на батьківщину. 

Революція відкинула геть усі закони й правосуддя, поставивши на перше місце грубу силу. У кожному місті, повіті, селі ті, хто вважав себе революціонерами, на власний розсуд чинили розправу над колишніми експлуататорами та їх прибічниками з застосуванням нечуваної у звичайний час жорстокості, їдучи з Москви до Гуляйполя, Махно надивився на криваві розправи й дикі витівки натовпу, який застосовував проти представників поваленого режиму відверте насилля. Було зрозуміло, коли це робили колишні солдати або офіцери, що мали за плечима досвід війни, але коли насолоду від крові одержували прості, ще вчора покірні селяни, які сповідували заповідь "Не убий"... Цього Нестор збагнути не міг. 

Махнові, який мріяв очолити революційний рух у Гуляйполі і до цього нікого не вбивав, потрібно було переступити через цей "Рубікон", стати жорстокішим, лютішим і нещаднішим за тих, кого він мав повести за собою. Морально він мав на це якесь право, оскільки мусив розправлятися з тими, хто був винуватцем усіх його особистих бід і митарств, хто віками пригнічував його рідних, мільйони таких, як він, селян. Зі своєю роллю народного месника-революціонера він впорався більш ніж вдало і став врівень з тими, хто століттями наганяв жах на панівні класи. 

"Молодість Махна, — розмірковував письменник-емігрант М. Алданов, — була надзвичайно тяжкою. Цілком припускаю, що він міг з неї винести люту ненависть до "привілейованих верств населення". Можливо, від природи він був чоловік злий та жорстокий; Махно, безперечно, мав розум, велику силу волі, дар впливу на людей. Сукупність цих якостей може створити Степана Разіна. Потенційних Разіних та Пугачових у світі скільки завгодно. Але в останні століття історія дуже рідко створювала обстановку, в якій такі люди мали можливість показати себе по-справжньому. Революція створила ці обставини для Нестора Махна".



Взято з: http://exlibris.org.ua/machno/r02.html
Категорія: Нестор Махно: легенда і реальність | Додав: sb7878 (24.06.2009)
Переглядів: 911 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024