Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Книги » Нестор Махно: легенда і реальність

КОМБРИГ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ (закінчення)
Каменев знав про те, що Антонов-Овсієнко був у Махна і високо відізвався про "батька". Тому він вирішив зустрітися з комбригом. Самому вести переговори з Махном Каменев вважав незручним, а тому попросив зробити це начальника постачання 1-ї Задніпровської дивізії Новикова. Той зателефонував Махнові в Маріуполь і запросив приїхати на зустріч до Гуляйполя. Махно, як і слід було чекати, не проминув продемонструвати незалежність і, в свою чергу, наказав Горєву запросити Каменева для переговорів до польового штабу бригади в Маріуполі. Однак зустріч відбулася усе ж таки в Гуляйполі. 

Незважаючи на все, Махно у глибині душі залишався селянином з рабською натурою — завжди боявся будь-якого начальства, нервував напередодні його приїзду, намагався наперед визначити мету прибуття... 

Напередодні зустрічі "батько" всю ніч промучився у здогадках. 

— Не знаю, — розмірковував він у бесіді з Білашем, — чого він приїхав? Днями в Бердянську і Пологах я розіграв ЧК, привласнив п'ять поїздів зерна, що йшли на Москву відповідно до угоди з представниками Проддонбасу. Як вважаєш, чи не тому Каменев приїхав? Дурним тхне. Ну, та що буде, поїду... 

Вранці 7 травня на станцію Гуляйполе прибув поїзд Каменева. Його зустрічали Маруся Никифорова, Веретельников та інші махновські командири. Вони повідомили уповноваженого Ради Праці та Оборони, що "батько" затримається, і повели гостей до приміщення станції. 

— Ваші повстанці, — з пафосом заявив Лев Борисович, — герої. Вони допомогли вигнати німців, вони прогнали поміщика Скоропадського, вони б'ються з Шкуро і допомогли взяти Маріуполь. 

— І взяли його, — уточнив хтось з махновських командирів. 

— Виходить, що ви революціонери, — ніби переконуючи самого себе, вигукнув Каменев. 

Маруся Никифорова поблажливо посміхнулась й відповіла: 

— Навіть образливо, ну справді. 

Каменев посуворішав і вже більш рішуче заявив: 

— Однак є фактом і те, що досить часто ваші частини реквізують хліб, призначений для голодуючих робітників. 

— Хліб цей, — забігаючи вперед, вигукнув якийсь повстанець, обвішаний з голови до ніг зброєю,— реквізують надзвичайники у селян, які голодають і котрих вони розстрілюють наліво і направо. 

Каменев на хвилинку розгубився, але йому на виручку прийшов Муранов — колишній депутат Державної думи, який навчився на її засіданнях виходити з будь-яких скрутних ситуацій: 

— Направо і наліво — це негоже, але я думаю, ви ж не толстовці. 

Присутні не зрозуміли натяку. Тишу порушив Веретельников: 

— Ми за народ. За робітників і селян. I не менше за селян, ніж за робітників. 

Каменев не стримав себе і, повернувшись до Веретельникова, заговорив як вчитель з учнем: 

— Дозвольте мені сказати, що ми теж за робітників і селян. Водночас і за революційний порядок, не за самочинні дії окремих частин. Ми, приміром, проти погромів, проти вбивства мирних жителів... 

Махновці невдоволено загули і, перекрикуючи один одного, почали закидати Каменева запитаннями: "Де і коли це було?", "На повстанців зводять наклепи!", "Усе це брехня!" Невідомо, чим би це скінчилося, якби не втрутився Ворошилов. Він жартома нагадав Никифоровій, як вона серед білого дня пограбувала магазин жіночої білизни у Катеринославі і як її бійці, вдягнувши "реквізоване" вбрання, блукали вулицями, викликаючи складні почуття у переляканих обивателів. "Анархістська Жанна д'Арк" густо почервоніла, а махновці дружно розсміялися. Напруга спала. 

Чекаючи Махна, гості та господарі пили чай, прогулювалися по перону і вже цілком мирно вели бесіду про подвиги повстанців. Никифорова, яка не могла говорити без пихи, почала хвалитися, як першою увійшла із своїм загоном у Катеринослав, як роззброїла 48 білогвардійців... Хтось із махновців, на хвилину перебивши її, нагадав, що у Маріуполі вони захопили 400 полонених, мобілізованих відпустили, а "добровольців" розстріляли... Потім пішла розмова про те, яка небезпечна в бою кіннота отамана Шкуро. Його вершники у вовчих шапках вихором несуться на противника під чорним прапором, на якому зображена голова вовка, і, здається, не існує сили, котра б зупинила цю вовчу зграю... Каменев ще раз спробував порушити питання про дисципліну і анархію в бригаді, а у відповідь пролунало, що ворог махновців не стільки Шкуро, скільки Аверін, який поширює про них найгірші плітки... 

Раптом черговий тричі вдарив у станційний дзвін і прокричав: 

— "Батько" їдуть! 

Цю новину з радістю повторили ще кілька рядових махновців, які про всяк випадок крутилися біля поїзда Каменева. За хвилину, пускаючи клуби білого диму, до станції підкотив паровоз з одним вагоном, на східцях якого стояв Махно і дивився на високого гостя. Каменев, у свою чергу, уважно розглядав цю легендарну особу. Він побачив приземкуватого брюнета з синіми, ясними і гострими очима, вдягненого в папаху, чорну бурку, з шашкою і "маузером" на широкому шкіряному поясі. Перед "батьком" же стояв чоловік років під 40, середнього зросту, сухорлявий, але міцно збитий, з різкими рисами старанно поголеного обличчя, з холодними розумними сірими очима. Потиснувши Махнові руку й перекинувшись кількома загального змісту фразами, Каменев відзначив, що "батько" слухає, дивлячись вниз, трохи нахиливши голову вбік, і з таким виразом, що, здається, ось-ось кине все і піде собі геть. Махно у той же час подумав, що гість його — людина холодна, стримана, знає собі ціну, у розмові зважує кожне слово, намагається нічого зайвого не сказати... 

До станції під'їхало кілька автомобілів, і Махно широким жестом запросив Каменева у перший. Сам сів поруч з водієм і махнув рукою у бік Гуляйполя. Напівобернувшись до гостей, Махно почав розповідати про успіхи повстанців у боях з білогвардійськими частинами. 

— А як у вас з антисемітизмом? — раптом запитав Каменев. 

"Батько" швидко знайшовся: 

— Вибухи бувають, але ми з цим жорстоко боремося. По дорозі сюди на одній із станцій бачу якісь гасла на стіні. Читаю — погрозливого змісту. Викликаю коменданта і вимагаю пояснень. Він лише посміхається, хвалиться, що цілком згоден з тим, що написано у відозвах. Я застрелив його. 

Коли автомашини прибули на центральну вулицю Гуляйполя, почесний караул повстанців зустрів їх гучним різноголосим "ура!" Обходячи стрій, представники урядової делегації побачили досить колоритні фігури. Один — босий, у дірявих штанях, офіцерській гімнастерці і австрійському кашкеті, інший — у чудових чоботях, розкішних шароварах, подертій сорочці і козацькій папасі... Довкола війська юрмилися селяни, трохи далі ніяково переминалася купка євреїв... Першим виступив Махно з подякою на адресу Червоної Армії, що прийшла на допомогу повстанцям. Він підкреслив нерозривність долі українських повстанців і російських братів. Потім виступив Каменев. Від імені радянського уряду він привітав "доблесних повстанців", які зуміли визволити робітників і селян від іноземного ярма, гніту поміщиків і білих генералів, і висловив упевненість у тому, що славні повстанці товариша Махна разом з Червоною Армією підуть проти ворога трудящих й битимуться в її лавах до повного торжества своєї справи. 

Тим часом Ворошилов роздавав селянам цигарки з срібного портсигара. "Усе можна пробачити радянській владі, — заявляли йому махновці, — крім ЧК і реквізицій". Ворошилов здебільшого мовчав і кивав головою. Коли його покликали обідати до хати Махна, він з полегшенням покинув натовп гуляйпільців... 

Поки дружина Махна Галина Кузьменко разом з його матір'ю накривали на стіл, Каменев, Ворошилов, Никифорова та сам "батько" прогулювалися подвір'ям. У сусідньому будинку на терасі сиділа і театрально пила чай єврейська сім'я. Махно з задоволенням звернув увагу присутніх на цю ідилію: 

— Ну ось, тепер ви бачите, як я усіх євреїв вирізаю... 

О четвертій годині дня відбулася зустріч членів делегації з махновськими командирами і штабістами. Коли всілися за довгий дощатий стіл, Махно, окинувши своїх "синків" холодним поглядом, голосно скомандував: "Хто там у шапці, геть шапку!" 

У своїй промові Каменев спочатку обережно, а потім більш рішуче звинуватив махновців у анархії, грабунках, реквізиціях, слабкій дисципліні тощо. Докоряв за відсутність у Гуляйпільському повіті комбідів, за переслідування комуністів, які не менше махновців борються за інтереси трудового народу і біднішого селянства. Останні слова викликали невдоволення присутніх. З усіх боків почулися вигуки: "Хочете селян розорити, а потім любити!", "Селянин без коня не селянин, навіщо коней реквізуєте?", "Ми всі — бідніше селянство". Махно ледь вгамував підлеглих. Далі Каменев розповів про завдання політики радянської влади щодо селянства, намалював такі райдужні перспективи, що махновці слухали, затамувавши подих... Співдоповідачем виступив Махно, який ні в чому не суперечив Каменеву, а говорив лише про необхідність вести рішучу боротьбу за кращу долю трудового селянства. 

Пізно ввечері відбулася зустріч "батька" з Каменевим та іншими членами делегації. Господар запевнив гостей, що був, є і буде революціонером, якого не цікавлять ні посади, ні кар'єра і який хоче бути просто "комбригом-3" і боронити трудове селянство від навали золотопогонників... 

Каменев був у чудовому настрої, оскільки своє завдання щодо приборкання Махна вважав виконаним до кінця. Перед від'їздом з Гуляйполя уповноважений Ради Праці та Оборони надіслав до ВЦВК телеграму про скасування наполовину вироку Марусі Никифоровій — щодо заборони займати високі відповідальні посади. 

Опівночі бронепоїзд вирушив до Катеринослава. Збуджений Каменев не міг заснути. Все здавалося, що він не встиг сказати головного Махнові та його війську... Зрештою не витримав і під розмірений стукіт коліс узявся писати "Відкритий лист командиру 3-ї бригади Махнові". 

"Після особистого відвідання Гуляйполя і розмови з тов. Махном та його співробітниками я вважаю своїм обов'язком, щоб усі почули, заявити, що всі чутки про сепаратистські або антирадянські плани повстанців тов. Махна безпідставні. В особі тов. Махна я бачив чесного і відважного борця, який у складних умовах нестач найнеобхіднішого згуртовує сили й мужньо бореться з білогвардійцями та іноземними загарбниками. За їх відвагу, за їх боротьбу на фронті вітаю їх. Також відверто маю вказати я і на те зле і шкідливе, що мною побачено під час поїздки. По-перше, сильні антисемітські настрої. Це велике зло. З ним потрібно боротися до кінця. Той не борець за щастя трудового народу, хто не позбавиться цієї болячки старого ладу. Той злочинець, хто потурає антисемітським настроям. Друге — всі повстанці, вся бригада, все населення району повинно усвідомити, що їх справа — лише частина загальної справи трудового народу всієї Радянської Росії і України. Ваша ділянка фронту — лише частка усього фронту, на якому робітники та селяни Росії і України відбивають спільного ворога. Щоб утримувати увесь фронт, від Петрограда до Одеси і від Архангельска до Каспія, все у нас має бути спільним. Усе спорядження, хліб, вугілля, метал, нафта повинні йти у загальний котел, а звідтіля розподілятися справедливо й планомірно по всіх фронтах". 

Провівши успішні, як йому здавалося, переговори з Махном, Каменев вважав за можливе одразу вирішити питання і з Григор'євим. 8 травня о першій годині дня він спробував викликати отамана по прямому проводу, щоб домовитися про місце і час зустрічі, але безуспішно. Цілий день з'ясовувалося місцезнаходження Григор'єва, але нічого конкретного дізнатися так і не вдалося. 

Каменев не знав, що напередодні Григор'єв розпочав антирадянський заколот. Відмовився виконувати наказ про допомогу революційній Угорщині, заарештував комуністів, а також видав універсал, в якому проголосив себе отаманом України і закликав український народ до боротьби проти радянської влади. Звістка про це буквально приголомшила Каменева. Тепер і зустріч з Махном сприймалася в іншому світлі. Каменев пригадав поширювані раніше чутки про спроби Григор'єва встановити союз з "батьком"... Уповноважений Ради Праці і Оборони вирішив повідомити про те, що сталося Леніна. "Григор'єв, який вчора відклав побачення зі мною у Знам'янці, сьогодні відмовляється розмовляти, намагається зв'язатися з Махном. Після особистого побачення з Махном і відвідання Гуляйполя гадаю, що Махно не ризикне підтримати зараз Григор'єва, але грунт для виступу там уже підготовлений. Махно не випускає ні вугілля, ні хліба і, напевно, не випускатиме, хоч особисто мені обіцяв все і клявся у вірності". 

Щоб з'ясувати справжні наміри Махна і його ставлення до григор'євського заколоту, Каменев у ніч на 9 травня надіслав у Гуляйполе телеграму: "Зрадник Григор'єв зрадив фронт, не виконавши бойового наказу йти на фронт. Він повернув зброю. Настав вирішальний момент — або ви підете з робітниками і селянами всієї Росії, або днями відкриєте фронт ворогові. Ваганням немає місця. Негайно повідомте розташування ваших військ і випустіть відозву проти Григор'єва, повідомивши мені копію. Неодержання відповіді вважатиму оголошенням війни. Вірю в честь революціонерів вашу, Аршинова, Веретельникова та інших. Каменев". 

По суті, саме з тексту цієї телеграми Махно дізнався про антирадянський виступ Григор'єва. 

...Імена цих історичних осіб, винесених буремними подіями громадянської війни на гребінь революційної боротьби, були надзвичайно популярними у 1919 році. Спочатку їх розхвалювали як героїв, відданих справі революції, стійких її бійців, а потім, коли вони повернули зброю проти радянської влади, звинуватили в причетності до табору найзапекліших контрреволюціонерів, лютих ворогів диктатури пролетаріату. 

Між Григор'євим і Махном, котрі служили в одній дивізії, не було дружніх стосунків. Отаман, який відзначився на фронтах японської та імперіалістичної, мав Георгіївські хрести і звання штабс-капітана, зверхньо ставився до колишнього каторжника — профана у військових справах. "Батько" ж, який вважав себе істинним революціонером, в свою чергу, з підозрою і недовір'ям ставився до кар'єриста Григор'єва, що служив і у Скоропадського, і Петлюри. Особливо дратувала Махна хвалькуватість отамана, який, приміром, заявляв, що в період кайзерівської навали командував 117 партизанськими загонами. Ревниво "батько" ставився й до популярності, яку здобув Григор'єв на півдні України у першій половині 1919 року, до факту нагородження Григор'єва орденом Червоного Прапора за взяття Одеси. 

Єдине, що об'єднувало Григор'єва і Махна, так це невдоволення політикою радянської влади, готовність очолити війська, що діяли на Україні. Проте, якщо Махно хотів верховодити лише у своєму повіті, то Григор'єв мріяв стати отаманом усієї України. На правах старшого і більш авторитетного, він сподівався, що його підтримають усі ватажки, які діяли на Україні, у тому числі й Махно. Але останній, плекаючи не менш амбіційні плани, ніколи б не погодився на роль іграшки в руках отамана. До того ж перехід Махна на бік заколотників давав би можливість Денікіну легко захопити Гуляйпільський район, що означало для "батька" втрату підтримки селянства. Це також розумів далекоглядний Раковський. Виступаючи на засіданні ВУЦВК, він заявив: "Надія Григор'єва на підтримку Махна виявилася марною. Армія Махна складається головним чином з селян, котрі боролися з донськими козаками. Вони дуже добре розуміють, що допомагати Григор'єву значило б відкрити фронт, дати можливість козакам на них помститися". 

Тому значні сили радянських військ було кинуто на придушення заколоту Григор'єва. Насправді Махно і не думав про перехід на бік Григор'єва і відкриття фронту. 12 травня він видав наказ, який зачитали в усіх частинах. "Вжити найенергійніших заходів для збереження фронту, — говорилося у цьому документі. — Ні в якому разі не допустимо послаблення зовнішнього фронту революції. Честь і гідність революціонера змушує нас залишатися вірними революції та народу, суперечки Григор'єва з більшовиками з-за влади не можуть змусити нас послабити фронт, де білогвардійці прагнуть прорватися і поневолити народ. До тих пір, поки ми не переможемо спільного ворога в особі білого Дону, поки безперечно і твердо не відчуємо завойовану своїми руками і багнетами свободу, ми залишаємося на своєму фронті, борючись за свободу, але ні в якому разі не за владу, не за підлість політичних шарлатанів". 

Однак через об'єктивні обставини "батько" не міг виступити і проти Григор'єва. Якраз у цей час місцеві радянські органи почали створювати комуни, передавати землю, на яку розраховувало селянство, радгоспам. В умовах громадянської війни проводилася політика "воєнного комунізму", що викликала обурення як заможного селянства, так і значної частини бідноти. Набиваючи у цей надзвичайно скрутний час собі ціну, Махно вів широку антирадянську пропаганду. Приборкати ж "батька" за допомогою військової сили було практично неможливо. За таких умов червоне командування вирішило переформувати бригаду Махна в дивізію, щоб поповнити її відданими радянській владі командирами і бійцями, збільшити кількість комісарів. Цей план підтримували Антонов-Овсієнко, Подвойський, Скачко та ін. Причому вони висловлювалися за призначення комдивом не Махна, а Є. Чикваня. "Батько" нібито погодився на таку заміну, хоча насправді вирішив діяти по-своєму. 

12 травня він зібрав у Маріуполі нараду командного складу бригади, на порядок денний якої було винесено три питання: поточний момент і григор'євщина, переукладення угоди з радянським урядом і реорганізація 3-ї Задніпровської бригади. У своєму виступі Махно засудив політику радянської влади і дії Григор'єва, заявивши, що його заколотом може скористатися Денікін. Наступного дня "батько" надіслав Каменеву телеграму, в якій запевняв про свою лояльність. Водночас до Григор'єва виїхала делегація на чолі з Чубенком для з'ясування ситуації і планів отамана. 15 травня Махно і його оточення ухвалили рішення про створення 1-ї Української повстанської дивізії імені батька Махна. Ще одним проявом незалежності махновців став випуск з 17 травня своєї газети "Путь к свободе". 

Чутки про кепський стан справ у військах Григор'єва та Махна змусили політбюро ЦК КП(б)У направити до них свого уповноваженого Гамарника. Напередодні заколоту Григор'єва Гамарник телеграфував до ЦК, що у отамана все гаразд, а от у "батька", мовляв,можна знайти невеликий "кримінал". Помилився у Григор'єві не лише Гамарник, а й голова Раднаркому УСРР Раковський. Після взяття Одеси він особливо прихильно ставився до отамана, сприяв призначенню його комдивом і покладав великі надії на визвольний похід Григор'єва в Румунію й на допомогу революційній Угорщині. 

Заколот збентежив і командуючого Українським фронтом. Він, очевидно, подумав, що за цим послідує ціла низка антирадянських виступів, і насамперед Махна. Тому 9 травня о 2 годині дня прямо з Одеси телеграфував Раковському: "Не можу нести відповідальність за Махна, котрого вилучено з мого підпорядкування". А у цей час Ворошилов надіслав урядові України розгорнуту записку, в якій розповів про дружні зв'язки Антонова-Овсієнка з Григор'євим та Махном, про відвідини комфронтом їх штабів та про його безперервні пиятики з отаманом та "батьком". 

Але оскільки розбирати або перевіряти ці факти було ніколи — надто напружена була ситуація, — то документи ці осіли в архівах. 

Заколот Григор'єва оголив південно-західну частину фронту. Махно утримував його південно-східну ділянку. Якщо б він водночас з Григор'євим відкрив білогвардійський фронт, то вже на початку травня виникла б катастрофічна ситуація, і Денікін, певно, ще раніше захопив би Україну. Проте махновці, незважаючи на розгул анархії, падіння дисципліни та низьку боєздатність, все ж трималися. Втім це не завадило пресі друкувати повідомлення про альянс Махна і Григор'єва. Найбільш об'єктивно оцінював стан справ П. Ю. Дибенко, котрий перебував близько від фронту. Він боявся, що нападки преси, порівняння Махна з Григор'євим можуть підштовхнути "батька" до відкритої боротьби за владу на Україні. Щоб заспокоїти його, 14 травня 1919 року Дибенко дав інтерв'ю кореспондентові харківського "Коммуниста": "Ніхто не може стверджувати про причетність Махна до григор'євщини. Навпаки, чесний революціонер, яким він є, незважаючи на свій анархізм, Махно вірний робітничому рухові, свято виконує свій обов'язок у війні проти білогвардійських банд. Усілякі звинувачення Махна — мерзотна провокація проти борця за право пригнобленого народу". На захист Махна виступив і Л. Б. Каменев, давши 14 травня інтерв'ю іншій харківській більшовистській газеті "Комунар". 

Понад усе боявся Махна у ті дні Катеринославський губком КП(б)У. Страх їхній був зовсім не абстрактним, а базувався на багатьох фактах. Махно любив лякати тих, хто боїться. Не упустив він і зараз нагоди використати ім'я отамана Григор'єва у своїх цілях. До Аверіна прибув анархіст Горєв, котрий пообіцяв, якщо йому збережуть життя і волю, повідомити цінні відомості про задум "батька" й отамана щодо захоплення Катеринослава. Зокрема, він вказав адреси членів таємної махновської делегації, що їхала до Григор'єва для вироблення спільного плану наступу на місто. У Катеринославі посланців Махна — Венгерова, Коваля й Горєва — було заарештовано. Останнього відпустили під поручительство Аверіна. Представники радянської влади у Катеринославі так налякались, що тут же звернулися до Дибенка за підтримкою у разі наступу Махна на місто. В Олександрівську відбулася таємна нарада за участю комдива Дибенка, начподива Коллонтай, представників Катеринославської організації більшовиків Аверіна й Яковлева, голови Олександрівської ЧК Леппе й голови місцевого виконкому Михайловича. Дибенко пообіцяв, що зробить усе для того, щоб загородити Махнові шлях на Катеринослав. 

"Батько" одразу ж дізнався не тільки про цю таємну нараду, а й про те, хто й що говорив на ній. Багато років потому, розповідаючи про це, Аверін так і не назвав імені того, хто міг передати секретну інформацію Махнові. Щоправда, він кинув тінь підозри на начштабу Кримської дивізії Петровського, який був анархо-синдикалістом. Обставини справи дають підстави вважати, що все це було добре розіграно самим "батьком", щоб тримати органи радянської влади у напрузі, змусити їх бути більш лояльними до Махна, йти на певні поступки в умовах григор'євської авантюри. Знаючи про стару домовленість Махна з Дибенком — повідомляти "батька" про будь-яку загрозу йому, — можна припустити, що про олександрівську нараду комбригові міг розповісти і його колишній командир дивізії. 

Махно ж на той час нічого не знав про плани Григор'єва. 15 травня делегація махновців на чолі з А. Чубенком була направлена до Григор'єва, щоб з'ясувати обстановку і дізнатися про справжні цілі й наміри бунтівного отамана. Дибенко підтримав цю ідею Махна і не тільки дозволив перейти лінію фронту, а й надав свій автомобіль. Махновський дипломат Чубенко хотів також зустрітися з одним із соратників Григор'єва — колишнім анархістом Максютою. Але комдив О. Я. Пархоменко, який перебував у Нижньодніпровську, виконуючи розпорядження Катеринославського губкому КП(б)У, не дозволив ад'ютантові Махна зустрічатися з григор'євським командиром. Каменев, бажаючи розставити усі крапки над "і" у стосунках між Махном та Григор'євим, через свого секретаря наказав Пархоменку пропустити махновців і навіть дозволив провести мітинги серед григор'євців. Та ще до того часу "місія Чубенка" виїхала з Нижньодніпровська. Коли ж червоні вступили до Катеринослава, то Пархоменко, зустрівши на одній з вулиць автомобіль Максюти, впритул розстріляв його з дочкою та інших пасажирів. Дізнавшись про це, Махно розлютився й поклявся помститися Пархоменкові. Тим часом 17 травня делегація повернулася до Гуляйполя і доповіла "батькові", що вони доїхали лише до П'ятихаток, де побачили наслідки григор'євської боротьби — 151 розстріляного місцевого жителя, переважно євреїв. Особливе обурення григор'євський антисемітизм викликав у набатовців, значна частина яких були євреї. 

Завдяки заходам, вжити урядом республіки і командуванням Українського фронту до кінця травня 1919 року основні сили Григор'єва було розгромлено. Пасивний вклад у цю справу вніс Махно, який, по суті, увів в оману отамана. Останній, чекаючи з дня на день виступу "батька", розосередив свої основні сили і зав'яз у боях на досить великій території. Однак заколот Григор'єва завдавав всілякої шкоди, зірвавши плани передислокування частин Червоної Армії для подання допомоги революційній Угорщині, і полегшив білогвардійцям наступ у районі Донбасу. 

З іншого боку, невдалий виступ отамана відбив бажання у багатьох "батьків", у тому числі Махна, до повторення найближчим часом подібної авантюри. 

У роки громадянської війни радянській владі вперше довелося вирішувати багато військових, соціально-економічних і політичних питань. У такій ситуації Махно вдало використовував промахи і помилки більшовиків, особливо в галузі земельної політики. 

Втілюючи в життя рішення III Всеукраїнського з'їзду Рад про перехід від індивідуального до колективного ведення господарства, місцеві органи штучно форсували процес створення радгоспів, часто порушуючи при цьому принцип добровільності. Все це викликало невдоволення селянства, негативно вплинуло на зміцнення його союзу з робітничим класом. Особливо відкрито виступало проти радянської влади заможне селянство Півдня України, де діяв Махно. 

Махновщина дедалі більше перетворювалася на грізну антирадянську силу. Становище ускладнювалося й у зв'язку з тим, що на Південному фронті розгорнулися активні бойові дії. Бригада Махна взаємодіяла з 8-ю та 13-ю арміями, які 14 травня розпочали наступ у Донбасі. Наступного дня частини 8-ї армії зайняли Луганськ, а війська 13-ї та 2-ї Української радянської армій до 16 травня просунулися в глиб території Донбасу. Махновці навіть визволили станцію Кутейниково, що знаходилася в тилу білих. Над денікінськими військами у південній частині Донбасу нависла загроза розгрому. Оперативно перекинувши до району дій 13-ї армії корпус Шкуро, вони 19 травня розпочали контрнаступ. Масований удар був націлений у стик між бригадою Махна та 9-ю дивізією 13-ї армії. У перший же день кіннота Шкуро прорвала фронт і заглибилася у тил на 45 кілометрів. 

Спроба використати Махна у боротьбі з білогвардійцями і водночас побоювання, що рано чи пізно він перейде на бік контрреволюції, змушували представників радянського командування виділяти махновцям обмежену кількість зброї та боєприпасів. У той час як в Задніпровькій дивізії не вистачало зброї та існувало, за доповіддю В. О. Антонова-Овсієнка, "чотири черги за однією гвинтівкою", в інших частинах Українського фронту "було не належне за штатом озброєння або належне та у кількості, в декілька разів більшій від штатної норми". Внаслідок цього на час вирішальних боїв зі Шкуро махновці мали лише гвинтівки, які використовували як холодну зброю. Скрутне становище "батька" і його війська відзначав також командир 2-ї Української армії А. Скачко: "3-я бригада Махна знаходиться безперервно понад три місяці в боях, дістаючи лише жалюгідні крихти обмундирування і маючи на додачу таких ненадійних сусідів, як 9-а дивізія, цілком виснажилася, і можна вважати 3-ю бригаду такою, що тимчасово вибула з ладу". Негативно позначилася на боєздатності фронту й та обставина, що для придушення григор'євського заколоту з цієї ділянки було знято 3-й Радянський полк. 

Методи партизанської війни, які застосовував Махно у боротьбі з регулярною Добровольчою армією, не могли принести успіх, а спеціальних військових знань "батько", як відомо, не мав. Тому наспіх сформовані з ненавчених селян так звані полки були легко знищені денікінськими військами. 

Командування білих частин зробило спробу схилити Махна на свій бік. їдучи 23 травня на автомашині на фронт, Махно побачив на узбіччі солдата в англійській формі. Це був полонений білими боєць розбитого напередодні махновського 9-го грецького полку. Він повідомив, що має доручення передати Махнові листа від отамана Шкуро. "Батько" недбало розкрив конверта. Командири, які юрмилися навколо автомобіля, з цікавістю дивились на нього, оскільки знали, що Махно має звичку читати листи вголос. 

"Будучи, як і ви, простим росіянином, який швидко висунувся з невідомості, — почав "батько", — генерал Шкуро завжди із захопленням стежив за вашим швидким сходженням, що свідчить про Вас, як про неабиякого російського самородка. Проте, на жаль, Ви пішли помилковим шляхом, будучи залученим до компанії з радянським рухом, що губить Росію в ім'я якогось неймовірного інтернаціоналізму. Це завжди засмучувало генерала Шкуро. Але ось цими днями він з радістю дізнався, що ви одумалися і разом з доблесним отаманом Григор'євим оголосили: бий жидів, комуністів, комісарів, надзвичайників! Інакше й не могло бути: як талановитий росіянин, Ви повинні були рано чи пізно зрозуміти свою помилку. 

Генерал Шкуро вважає, що з прийняттям Вами цих гасел нам нема за що воювати. Якщо Ви визнаєте також, що наші політичні платформи близько стикаються, то Ви повинні визнати, що нам воювати, дійсно, нема за що. Генерал Шкуро пропонує Вам увійти у переговори, гарантуючи Вас та ваших уповноважених від усіляких репресій. Ім'я генерала Шкуро досить добре відоме, і Ви можете йому довіряти". 

Прочитавши листа, Махно зіскочив з машини, дико розсміявся і, розмахуючи аркушем паперу над головою, сказав своїм супутникам — Білашу, Лютому та Василевському: "Буржуазія ні перед чим не спиняється і мене, колишнього в'язня, хоче зробити генералом. Ні, цього ніколи не буде..." 

Але його патетичні слова потонули в розривах артилерійських снарядів. Підтримуючи шаблю, Махно кинувся до автомобіля, за ним — члени штабу. "До Гуляйполя!" — голосно крикнув "батько", злякано озираючись на танк, що насувався з-за високого пагорба. Всіх охопив жах, коли автомобіль почало кидати з сторони в сторону і водій, не втримавши його на дорозі, потрапив у кювет... Виявилася пробитою камера заднього колеса. Між тим на обрії з'явилася шкуровська кіннота, що галопом наближалася до втікачів. Зіскочивши з машини, Махно наказав відкрити вогонь з кулеметів, а сам з пістолетом у руці підганяв водія та бійців особистої охрани, які допомагали ставити нову камеру. Витративши кілька кулеметних стрічок, махновці зуміли-таки відбити напад білих і втікти до Гуляйполя. 

Тим часом шкуровська кіннота під Святодуховим знищила весь гуляйпільський полк на чолі з командиром Веретельниковим. Тепер у Махна не було сил навіть для того, щоб бодай на годину затримати наступ Шкуро на Гуляйполе. 

До 23 травня фронт прориву на махновській ділянці досяг 30 кілометрів. Бригада Махна відступила на 100 кілометрів, оголивши правий фланг 13-ї армії і створивши таким чином катастрофічне становище для радянських військ. Головком Вацетіс видав наказ: протягом 24 годин надати з резерву Українського фронту боєздатну бригаду піхоти з дивізіоном артилерії і закрити прорив, що утворився внаслідок відходу військ Махна. Однак Антонов-Овсієнко не виділяв необхідних військ для ліквідації прориву Шкуро. До району бойових дій прибули два практично небоєздатних полки. М. І. Подвойському не вдалося провести мобілізацію робітників для поповнення частин Південного фронту.


Взято з: http://exlibris.org.ua/machno/r05.html
Категорія: Нестор Махно: легенда і реальність | Додав: sb7878 (24.06.2009)
Переглядів: 414 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017