На Запорожжі доступ до війська мав у теорії кожний, хто хотів козакувати; а проте до війська добирали здатніших. Доповнення війська звалося припис, а як справа йшла про наймане військо, то — затяг або набір. Дозвіл на це давала рада, набір проводив гетьман із полковниками, а на Січі кошовий. Польський письменник Старовольський 1628 р. пише про це так: «Ранньою весною, коли сніги починають сходити зі степів, кожний охочий до воєнної справи, спорядивши човен і припас, їде Дніпром до козацьких островів, а там їх старший вибирає військо з цих приходнів: здатних каже писареві вписати у реєстер, а нездатних відправляє до дому, забравши принесені ними припаси. Принятих роздає під око десятників; їх вони слухають, доки не зміниться їх заняття або становище». Новики не беруть участи в раді й виборах старшини, аж до трьох років; «за той час вони повнять службу слуг і коли що вистроять, зазнають від своїх старших тяжких кар». Таких новиків десятник, окрім девятьох старих вояків, має під собою 30, иноді і 50, і ними розпоряджається, як їх повний хазяїн, особливо в битвах; коли хто з них з битви утече, то не сміє повернутися, а то покарали б його на горло; хиба десь дома, як розходяться на зиму, може їх перепросити». Старовольський запевняє, як це вже було згадано, що в сороктисячному війську було тільки 15.000 справжнього війська, а решта були новики. Боплян в «Описі України» згадує, що новобранці брали участь і в морських походах.

На Запорожжі в ХVIII в. молодих козаків звали хлопцями, чурами, а найбільше молодиками. На Січ приймали нераз навіть десятилітніх хлопців, але до війська, до «товариства», записували щойно таких, що покінчили 20 років. У переказах про побут давніх запорожців є згадки про те, що молодики повинні були добре володіти зброєю, кермувати човном, виявляти орієнтацію й дотеп, — але тут не було ніяких постійних приписів, а тільки різні місцеві звичаї. Мало ймовірне те, що каже Боплян, немов до запорозького війська приймали тільки такого, що переплив Дніпрові пороги і то проти води. Кошовий на Січі мав почесну сторожу, що складалася з 30-50 молодиків.

Молодики, чи чури були також у козацьких полках на Гетьманщині. Коли зборівський мир обмежив число реєстрових козаків до 40.000, багато «випищиків» пристало до козаків за чурів. Але пізніше, в XVIII в., вже молодиків, ні чурів при полках не стрічаємо.

Військо було списане в реєстер. Перші такі переписи запорозького війська зроблено на жадання польської влади, що хотіла мати контролю над козаками. Але пізніше реєстри ведено для власного порядку, і так навіть полковник Скидан, підчас повстання 1637 р., вів реєстер свого війська. Перепису доглядав спершу гетьман особисто, пізніше цей обовязок перейшов до генерального обозного. Ревізія реєстру, т. зв. попис, відбувалася так, що козаки ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто инший часом не став на його місце. Коли в реєстрі була «діра», тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледви кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; першенство мали також сини козаків, — місце небіщика-батька мав право в полку заняти син. Багато значило те, коли когось поручила старшина. Тимто згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.

Коли треба було зменшити військо, відбувався випис. Такий випис переводив нпр., Богдан Хмельницький після зборівської й білоцерківської умови; це викликало велике невдоволення і «випищики» легко пускалися на всяку самоволю. У XVIII в. на Гетьманщині часто проводили основні перевіри козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстер називався також компутом.

Всі козаки, що належали до запорозького війська, уважалися за рівних і звали себе товаришами. Але при цій теоретичній рівности все між військовим товариством були одиниці й групи, що вище ставали понад чернь, тобто рядове військо. Вже при кінці XVI в. виринають старинні козаки — ті, що довгі літа служили у війську або походили з козацького роду. В XVII в. є знову знатні козаки, що мали за собою особливі військові заслуги і решту товариства перевищали своїм значінням. Військовий товариш, це титул козака, що мав уже старшинський уряд. Самійлович утворив окрему катеґорію бунчукових товаришів, що служили під гетьманським бунчуком; звичайно це були сини старшини. Значкові товариші це знову козаки, що служать під полковою корогвою, «значком». Рядових козаків 1739. р. поділено на дві ґрупи: виборні козаки мали бути все готові до війни й ходили у походи, підпомішники мали старатися за воєнні засоби і харчі для виборних. Військова служба мала різні назви, як осавульці, стійчики, курінчики. Дейнеками в половині XVII. в. називали народнє військо, що йшло у похід зі самими палками, що саме звалися дейнеки.