Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Україна в складі Речі Посполитої » Документи

Львівський літопис
ІСПИСАНІЄ ЛІТОМ ОТ РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА... 
РОКУ І ПО НІМ ІДУЩИХ
(Львівський літопис)

 Року 1339. Польський король Казимир взяв Львів, [мешканці якого] піддалися сами; забрав великі скарби, срібла, золота, дорогоцінного каміння, блаватів, 2 золотих хрести, усіяних камінням, в одному дерево святого хреста, 2 корони, крісло коштовної роботи, ризу чистим золотом шиту і дорогоцінним камінням усіяну; два замки - Високий і Низький - дерев'яні спалили. Хроніки 263 лист, книга XII. 
 1471. Польський король Казимир перетворив Київське князівство на повіт [на становищі] воєводства під владою Литви. Першим старостою [був] литвин Гоштольд. 
Roku 1339. Król Kazimierz polski Lwów wziął, poddali się sami; skarby wielkie pobrał, srebra, złota, kamieni drogich, bławatów, 2 krzyże złote, kamieniami sadzone, w jednym drzewo krżyża ś., 2 koronie, krzesło drogo robione, szatę szczerym złotem przetykaną i drogim kamienien sadzoną; zamki obadwa, Wysoki i Niski, drzewiane pali А. Kroniki 263 list, księga XII 1./163/
1471. Król Kazimierz 2 polski przerobił księstwo Kijowskie na powiat i za wojewódstwo za radą litowską l starosta litwin Gosztold Б. 
1498. Татаре проводки 3. 
1500. Татаре Ярослав спалили і турци Рогатин звоєвали 4. 
1501. То ж.1518. Битва [у] Сокаля була 5.
1524. Татаре були на Подолю і Чурилова замку доставали .
1525. Турци Рогатин доставали .
1542. Саранча о матці божой . 
1548. Ярослав погоріл. 
1549. Арсеній владика умер львовський .
1555. Угорська королева їхала іс сином .
1556. Ляхове до Інфлянт шли на войну .
1558. Зимі татаре були на Подолю .
1560. Мор бул у Ярославлі.
1562. Замок будовано Ярославський і Домшу, господаря волоського, стято .
1567. Татаре були на Подолю .
1568. Сніг упал по воскресенії .
1570. Мороз поморозил жито мая подполня.
1573. Круль Август умер .
1574. Француз кроль утік . Іона, господар волоський, битву точил з цісарем турецьким . 
1575. Татаре о покрові були .
1576. Стефан Баторій кроль настал.
1577. 
1578. Баторій бул во Львові і поїхал на лови, а казал козака Подкову стяти, бо посол турецький скаржил на него, що татарув біял і до Польщі недопущал .
Того ж року земля тряслася.
1582. Ляхове отмінили календар .
1586. Стефан кроль умер.
1587. Жигмунт III кроль настал.
Того ж року церков святої пречистої закладано .
1588. Татаре спаськії . Под Краковом битва була .  
1590. Татаре Галич спалили .
1591. Дорожиня була, жито було по золотих 9 колода 
1592. Унія настала таким способом. Іпатій, владика володимерський, і Кирил Терлецький, владика луцький, іменем владики львовського, так же і пінського і митрополита київського Рагозу, їхавши до папіжа, поклонилися єму а повіли, же «ми суть присланії на тоє, абихмо унію приняли от вшистких с посполитої шляхти і от священиков і от людей». Он тому рад бувши барзо, одослал їх до короля, аби їм привілей надал. І дал їм, що і до сего часу мучать християн, як слуги і предитечі антихристові . О том всім вищей широце «Пересторога» , лист... і прочії. 
1594. Татаре вишли були і Галич спалили, шкоди много учинили . 
1595. Мор бул великий в Перемишлю і во Львові .
1596. В п'яток світлий земля ся трясла. Наливайко до Венгер ходил . 
1597. Наливайка згублено . 
1598. По дахах на домах щось писало і падовало на землю, що і люде слихали, як о землю чим ударив, а по тому скот здихал барзо. 
Того ж року 1-ої неділі поста гриміло і блискало.
1599. Мор бул великий во Львові, що, мовили, і птах, як летів през місто, то впал і здох. 
1600. Мигаля бито ляхове . 
1601. 
1602. Радимна вигоріла вшистка. 
1604. Цар до Москви ішол . 
1605. Стадницький ліський старосту перемиського забил . 
Того ж року цар московський ся явил і ве Львові бул . Мнішко, воєвода руський, дочку за него дал і до Москви єго провадил на паньство і осадил єго бул. Єднак же ляхи хотіли верх мати над Москвою, почали їх зневажати. Москва, видівши, що зле, ізмінила царя, убили, і людей много, а других в неволю побрано, і Мнішко сиділ. І с того ся война почала в Москві і точилася много. Потім през присягу поддалась була столиця гетьманові Жолкувському. Потом знову облегла їх була москва і так їх трапили, же не мали що їсти, а ні пити. Же до того пришло було, же не только псов, альбо коток, альбо щуров, але і людей їли, спячих різали, а моч свою пили . 
1606. Рокош великий под Вислицею бул против кролеві, а кроль поймал бул Гербурта і інших.. 
1607. Гербурт із Стадницьким войну точили, поймал бул Стадницького, і згодилися були в Жолкві. А Стадницькії ся були зобрали з великим людом, було їх 5 Стадницьких і люду було больше тисечі (1000) . А Гербурт до Львова бул з'їхал, а Стадницькії за ним, і стали обозом под святим Юрим , шкоду чинили по передмістю великую, а потом, коли от'їздили, казали діло нарихтовати в ратуш, і раз минув, а другий раз трафил, і поїхал. 
Того ж року Балабан, владика львовський, умер . 
1608. Знову Опалінський із Стадницьким о пса войну точил, і людий погубили много. Наостаток Стадницькому козак Шевлюга голову втял, ланцуцькому . 
1611. В Мостиськах поставлено церков, котрої там нігди не було, бо не вольно було.
1612. У Волосіх побито польськоє войсько с Потоцьким , без волі королевської поїхал. 
Того ж року шаранча великая вишла була до Польськи . 
1615. Конфедерація була москевськая, во Львові ся скарбами ділили, і конфедерацію палили, і сами ся в нівущо пообертали . 
1616. Купилися знову конфедерати, а кроль росказал їх зносити. Теди, где заскочено, то імано і гублено. І ве Львові єдного дня под ратушем 19 порану стято, а ку вечеру в замку 6 так же стято, а старшину 4 панув в поле випровадили: Карвацького і Конського на паль убито, а Сцібора і Сума чвертовано. Такую їм нагороду дано . 
Чудо Того ж року на знесіння невіста уродила дітей двоє, которії ся зросли були митусь, а пупок бул єдин. Єдно було живоє, а другоє умерлоє, і тоє зась умерло.
Року 1617. Кам'янець-Подольський погоріл.
Року 1618. Татаре о вознесенії.
Шидерство з козаков  
1619. Канцлера Жолковського у Волосіх забито і Корецького взято, бо без козаков войну точил, мовил так: «Не хочу я з Грицями воєвати, нехай ідуть до ролі, альбо свині пасти». В той час тут трвога наступила. Татаров великоє мнозство розсіялося було. Не було того чоловіка, щоби ся не трвожил, навіть сам король у Варшаві у великой трвозі бул. А тоє ся діяло о святой покрові 47. 
В той же час в день суботній земля ся трясла о годині 20-туй, же із окен шиби випадали, шкляниці із столув іспадали, і люде в страху були великом.
1620. Кролевич Владислав бул ве Львові, коли до Волох їхал, бо чекал на Сагайдачного, гетьмана козацького, бо коли бул у Варшаві у кроля, і кроль єму мовил: «Ото я на твою опіку посилаю сина моєго». І коли виїждчал зе Львова с кам'яниці арцибіскупії, Сагайдачний у ворот стоял і поклонился єму, а он руку єму положил на голові і мовил так: «Взявши на помоч господа бога, ото я з вами сміле іду противко неприятелем нашим». І так за помоччю божиєю а за стараннем козацьким сталося, где видячи старання їх, сам признал їм рицерство, і отримали звитязтво великоє. В той час Сагайдачний спосродку турков, беручи по єдному, водил до своєго обозу. Там єго пострілено, і умер, а в Києві лежить тіло єго.
Того ж року посполитоє рушеннє було, стоял обуз под Львовом, і король сам бул во Львові . 
Того ж року по от'їзді кролевськом дорожня ся почала, гроші в гору пошли, щораз вишше. Таляри були по золотих 4, а червонії по золотих 6, а жита колода по золотих 24. 
1621. Турчин под Хотиням бул.
Того ж року я-м ся учити почал в Межибожу у дяка Дмитра Щирецького. Того ж року отець мой умер. Я з школи заніс в дом хоробу гарячку, і всі хоріли в дому. 
Приморки були всюди і дорожня. Року 1622. Дорожня, жита колода по золотих 24. Року 1623. Мур бул ве Львові великий; почалося по святом Петрі а по матці божой, бо було святої, пречистої в п'ятницу . А в неділю вночі вигоріло передмістя Краковськоє вшистко, і церквій згоріло 3: святого Феодора, святого Онуфрія, святого отця Николи; костелов 3: святого Яна, панни Марії, всіх святих; ормянських 3: монастир, святого Якуба і святого крижа; і жидовськая божница єдна. Шкода незлічоная була вшистким.
1625. Ярослав погоріл вшисток у ярмарок . Шкода незлічоная і людей много погоріло. 
 
1626. Гетьман Конецьпольський ходил за козаками аже до Медвежих Лоз і гетьмана дал їм Дорошенка. Завіл бул ляхов хорошенько, але не хотіл бити, мусили би ся були просити 
Швед воєвал 
1630. Гетьман Конецьпольський ходил за Дніпр козаков зносити. Людий много стратил і сам ледве ся виніс, але предця гармати їм зоставил і познал, що козаки! І як ся му поводило, єсть виписано таким способом : 
Причини войни з козаками. 
«Жолніре до Києва приїхали с тим інтентом, аби впрод козаков, а затим во вшисткой Україні русь вистинати аж до Москви. А отколь би то відомо? Сами под час визичали под добрую мисль. Другії зась русь жолніре отцу митрополиту з милості о том повідали. То єдині в Києві, а другії всюди поза Дніпром, где нігди ніхто не пам'ятаєт, аби туди стояти міли. І так збродні і кривди незноснії чинили, людей без дання причини забиваючи. Пред вокресенієм отца митрополитового челядника Петра на штуки розсікли і трьох подданих.
Діло Лащове на самий великдень 
Козаки, вишовши з Запорожжа, і того Гриська гетьмана, же зле пінязі, рекомо, поділил, котрий на унію бул присягл,—сам ся признал, — которого стято . Потім зобравшися, почали ся купити зевсюд. Пан Лащ , до Києва шедши, Лисінку містечко на самий день великодній вшистко вистинал, як мужов, так і жон, так і дітей, в Церкві будучих, і попа з ними. По дорозі людий невинних, буле би тілько русин бул, забивали. 
А козаки, видячи войсько, вступили за Дніпр і станули в Переяславлю, завше громили го на кілька місцу значне. А Лащ до Києва притягнувши, рекомо, гонячи за козаками, кілька неділь очікуваючи люду і пана гетьмана Конецьпольського. Потім же, не дочекавшися, шол до пана Потоцького з людом і з козаками реєстровими, котрих дві тисячі було, а 4 — до Тараса були пошли за Дніпр. Потім сам пан гетьман прибул з великим гнівом на козаки і на вшистку русь. Приїхавши, зараз за Дніпр ял ся перевозити, где найпервій переправі, ту ж под Києвом, козаки капітана німецького живцем поймали і самого пана гетьмана мало не поймали, але умкнул до Києва. А оних тілько за сто коний шпигов було. А капітан, котрий бул пойманий, на ве[ли]кой помочі бул козаком в стрельбі.
Переправившися, пан гетьман обозом станул под Переяславлем, а козаки в місті. Битва була великая в седьмую суботу . Пан Лащ, люд постерегши козацький, котрий на чату їхал, 5-ти сот коний, повідають, взявши жолніров, штурм до них учинил і, не доставши їх, дал знати пану гетьманові. І пан гетьман жолніра доброго взял з собою 2000 і шол з Лащом. Там же оних козаков на онім місцу не нашовши, других натрафили, которії оним на помоч шли. Повідають, гди ж їх не много було, тілько зо двісті коний, а поляци повідають же 500. Там же ся козаки заперши в єдной шопі, боронилися так, же жадного живцем не поймали, тілько єдного сотника, і то юж раненого. В тім іж з обозу польського два гайдуки ся до козаков передали. Тії повідали, же «час маєте, бо і гетьмана в обозі німаш ». В той час козаки до обозу. А намісником бул гетьманським пан Потоцький. Там же були сікли, до двох тисячий люду з обох сторон пало. Там же єдні були козаки, а другії діл щонайбольших три взяли і гаковниць дві і в свой обоз впровадили. В тім же ся пан гетьман поспішил, теди ся з собою на шесть годин били. Кгди би не дощ окрутне великий перешкодил, снать би вшистких і ноги не впустили, аж гетьман знак покою виставил і перестали. С тої битви значних жолніров 30 до Києва припроважено — полковников, ротмістров, межи которими ніякись пан Ганібаля, котрий бул 30 літ ротмістром і вшисткой Короні значний і заслужоний, по которім сам пан гетьман як по отцу плакал, бо єго ради во вшистком заживано; і другого пана Ганібаля, повинного єго поручника ; пана Паковського, пана Карського, пана Красноставського, пана Красновойського, пана Красносільського. І тая то значнійшая битва, в которой пан Стефан, син старший отца митрополита, поліг межи козаками.
Потім козаков що день прибуваєт. Повідають, же под сто тисячий їх було. Взяли моць особливе за тоє, же Лащ містечко тоє висік, же жолніре Димер, маєтность ксюнженца Вишневецького висікли. (Поляков так були облегли зо вшистких сторон, же юж не могли що радити, як богач з Лазарем . Обуз обозом, а тут полков незлічоних ходить по вшисткой Україні). Где ж которий ішол до войська польського, заступивши, побили, вшистко побрали, а що гайдуци були, же русь була, зоставляли, не забивали, а в їх сукні повбиравшися, тих жолніров кілька сот побили, котрії за гайдуками шли, бо жолніре розуміли, же гайдуки стоять, і обезпечилися . (Знову в Копачові жолніров вшистких збили, і вози їх побрали з скарбами). Потом і в Димеру жолніров громили. (Знову в Білгородці, под Києвом, жолніров побили, же повідають, же в них коний почтових до шести сот взяли і вози їх з добрами; а то по святому духу, в п'ятницу) . В неділю всіх святих в окопі за Дніпром зараз, в котором ся бул пан гетьман зразу окопал, роту єдну вельце богатую, мудрую, зо вшистких панят, ім'я їй було Золотая рота — на хоренкві коло золотоє було — на світанню вшистких побито, і ноги не впустили, і там в окопі поклали і ховати не казали; где скарби великії окрутне побрали. Которих то панят самих полтораста було і 7-м , кром челяді, і купцов києвських зо 20 було, котрії живность до обозу провадили. Котрая рота стала, повідають, в Че[н]стохові, полковник їй бул ніякись Мишчинський.
Тоєї ж неділі другую роту, перевізшися з-за Дніпра, на містечку монастирськім побили, же, як в повітря, по улицах і домах лежали, і тіла їх жолнірськії оголені, і подданих монастирських десять забито. Другії от вшисткого поутікали, і сам отець архімандрит бул у великом страху. Других с тої ж роти в лісі Никольськом побили до 50. Єдного русина Попеля знашли в чернца, взяли і розстріляли, а другого с церкви святого Феодосія. Межи котрими паня якоєсь було великоє — Гломбоцький, в осмьнасту тілько літах повідають, і втекло було. Леч они, нашовши єго, казали ся єму з соболеї шуби розобрати, а он ся просил, по три крот сто тисячий окупу даючи, а они ніц не дбаючи, і того розстріляли.
На завтрі в Києві байдаков 50 а чолнув без лічби спалили, жеби ся поляци не міли чим перевезти на тамтую сторону до гетьмана. В той час страх великий на вшистких бул, потом юж були одешли. Того ж дня люд кролевський настигл, котрий, повідають, наятий за жидовськії бул пінязі. Пришедши в вечор на містечко, на монастир хтіли ударити, і ударили були. Леч козаци неподалеку були, а до того услишали звонов великих ґвалт, вернулися, тії опановали монастир і німцов одразили. На завтре знову німці штурмовали до монастира, кулі с кобил на церков падали, где що за страх бул, хто виповість! В тім козаки одешли, а німці, рекомо, впросилися в козакув до містечка, вшистко містечко сплюндровали, і самому би ся монастиреві достало, гди [би] не особливая ласка святої пречистої і тих святих, коториє фундовали. (Тая война через тиждень 
Потім німці монастир Пустинний святого Николи, напавши, сплюндровали і вшистко заграбили, що було в податі людського ховання і монастирського. 
На третій день тії ж німці Ієрданський под києвським монастирем пошарпали і до Межигорського монастиря хтіли штурмовати, леч ся чернці постерегли, забіжали тому. Що ж, розумієте, в яком ми страху були, же юж в козацькім монастиру, на котрий вшисткі зубами скреготали! І певне, гди би ся їм ведлуг замислов їх повело, вшисткой би ся русі було достало, але тамтому місцу на горі так ся трагедія точила.
П'ять миль от Барисполя, в Буржаню , жолніров тілько 25 зосталося с полтори тисячі, же їх побито на тім то місцу. 
С короличевої роти, [що] стала в Луцьку і на русь окрутне ся перехваляли, «гди ся вернемо вшистких вас в п'ясті міти будемо», мовили, п'ятдесят товаришов згинуло, окром пахоликов. Німцов і гайдуков ніц, альбо мало ся што остало, тих, що за Дніпром були. Бо тії, що монастирі лупили за Дніпром, так повідають, же триста вельце значних панов коронних згинуло; вшисткого войська до десяти тисячий згинуло. 
То видячи пан гетьман, же зле, що біють, хоть би єще десять раз так великоє було войсько, нога би їх не войшла, молился, слише, бо і єго намет навіжали : «Найсвятійшая панно, винесь же мене оттоль здорового!» І так о примир'є просил, і що хотіли козаки, то собі вимовили, же знову козаков хоть сто тисячий. Яко і сам виділ, гди му, слише, Тарас обраного войська показал позосталого: юж не 6 тисячий нех будет, гетьмана не он, а ні кроль маєт надавати, тілько сами обирати, признал му рицерство. При пану гетьману отцов було честніших п'ять. Теди, слише, показовал їм, слези отираючи, труп великий, тії слова мовячи: «Ото ж унія — лежить русь с поляками!»
Dista Coniecpolsky

Жолніре зась позосталії хотіли конфедерацію на него поднести, же їх так много погинуло і гине, а не платять їм. Теди ся їм записал на своїх маетностях, же зараз вшистко заплатил і єще їм чверть даровал. Козаци реєстровії, що позостали скілька сот, до них же пан гетьман приточил больше. Юж мі ся с пам'яті вибило. Можете кто інший повідати, хто ся бога боїть, справедливе.
Тоє зась запевно повідано єго милості отцу архімандриту, же унітове, що през кілька літ юж пінязі здирали , на школи рекомо, теди тії пінязі послали були до єго милості пана гетьмана, котрих було, єдні повідають 40 тисячий, а другії—80 тисячий. Теди і тії пінязі козаки за Дніпром юж отняли. Яко ж єсть подобенство, бо Рудський в Києві бул, і з жолнірами ся намовлял, і у пана гетьмана бул. 
Пан гетьман, гди за Дніпр мал іти, теди мнісі домінікани меч посвящовали і около костела носили, і през вшистку мшу на олтару лежал с тим докладом, же на то поганство, на русь, жеби їх викоренати» . (Собралися бо лізти на главу її і на віру, іскопа яму і впасти) . 
Гетьманом козацьким ніякись Тимош Мигайлович Оренда , которий рукою власною тії новини посилал знаємим своїм в року 1630.
Року 1631. Кроль Жигмунт III умер . В тім же року церков посвящовано во Львові святої пречистої.
Року 1633. Король Владислав настал , син старого короля, і русі прав старих поправил без унії, і на митрополитство право надал так же без унії. А того ж року Петр Могила, воєводич молдавський, архімандрит києвський печерський, ве Львові посвящовался у святої пречистої на митрополитство. А було при посвященню владик 4:1. Авраамій, владика смоленський, 2. Єремія Тисаровський, владика львовський, 3. Ісаакій, 4. Паїсій, милецький; архімандритов, ігуменов і священиков барзо много; так же і шляхти руської і польської, і людей барзо много. А першеє посвященнє було в середу святочную, бо святого Юр'я було, другоє в суботу, а третєє в неділю проводную; і апарата взял на себе, которії сам патріарх святійший посвящовал . 
В том же року 33 король Владислав скоро по коронації поїхал до Москви з войськом великим, бо юж Москва отбирала Сіверщизну, а Смоленськ юж хтіли взяти, ілі би король бул не приїхал . Турчин, довідавшися, їж король польський поїхал до Москви, казал гетьманові своєму на ім'я Базі баші, аби з войськом великим ішол до Польськи і бул аж под Каменцем-Подольським. Єднак же гетьман польський, то єсть Конецьпольський, же король бул в Москві, мал ся на осторожності, войсько мал великоє і там же лежал обозом у Каменца-Подольського. І коли притягнул Базі баша, которий мовил, же «скоро до Польськи прийду , без жадної трудності буду отбирати міста і замки», а коли обачил войсько польськоє і спробовал трохи, обачил, іж не учинить нічого і ще жеби зе встидом не втікал, вернулся взад і містечко Студеницю сплюндровал, і замок спалил, і людей побрал і пошол до Турок.
В том же року 33 Бернацький, господар волоський, на подмову волохов, же «поєднаємо турчина (бо бул виїхал до Польськи) і будеш господарем знову», добровольне поїхал до Турок із скарбом великим, то єсть 3 мільйони повіз. А турчин тому рад: скарби побрал, а єму казал шию утяти і на господарство казал поїхати до Волох Семионові, воєводичові молдавському, брату отца святійшого митрополита Петра, которий немного будучи на господарстві, бо скоро послал отповідь до короля єго милості до Польськи. А господареві волоському росказал до себе Симеонові, а он ся побоял, щоби єму тоє ж не було, що Бернавському, до Польськи виїхал . 
Року 1634. Король єще в Москві бул, бо таки й там і зимовал, отбивши Москву от Смоленська. А Шагін , гетьман московський, з войськом великим окопался у острожку противко короля, которий бул барзо оборонний, с которого ся боронил, же не могли їм що чинити. Потом до короля козаков пришло много і другії єще шли, а Шагін, коли тоє вчул, перестрашившися і мусил ся поддати. А король, видячи тоє, їж ся сами поддали, пустил їх вшистких вольно, тілько гармату побрал і порохи, которих було барзо много. А цар московський , видячи тоє, що Шагін вчинил, же ся поддал, в котором он великеє уфанє міл, мусил юж і сам склонитися до примир'я, і учинил примир'я, а сам ся на Шагіну помстил, которого і з єго народом вигубил. 
В той же рок 34, єще король в Москві бул, як турчин прислал отповідь, а сам войсько великоє зготовил юж до Польськи, що король єго милость видячи, послал з Москви до гетьмана Конецьпольського, росказал, аби войсько зготовил потужноє . І так учинил: росказал королевським іменем вшистким воєводам і ксьонжентом, і вшистким паном, аби каждый ставился як з набольшим людом і сам гетьман зобрал великоє войсько, і вшисткі ставилися с потугою великою і з'ї/с.172/хавшися, вшисткі положилися с тамтої сторони Каменця-Подольського от волох обозом, которого обозу було на 2 милі. Так повідали, же єще не було так вкупі войська польського і так гарматного . А козаков єще було 12 тисячий, которії особно стояли, же ся не могли столпити вкупі і для обляження, і для живності. А король єго милость, учинивши примир'я, виїхал з Москви і, прибравши собі єще люду німецького, не отпочиваючи, тягнул просто на Подулля і приїхал до Львова місяця септеврія 16 дня, во второк. О том турчин довідавшися, не ставился, а ні войська не пустил овде; а король росказал до волох гетьманові альбо козаков пустити вперед. Тоє турчин почувши, почал о примир'я просити. Король єго милость, будучи ве Львові, коли до него прислали, оповідаючи, же просить турчин о примир'я, рад був барзо і мовил: «Юж собі отпочну ту і не пойду далі». Коли бул ве Львові, їздил на проїзчщки, осмотривал вшистко, і галичане с передмістя Галицького просили єго королевськую милость о свободу. І росказал їм місто будувати і заложити на ім'я брата своєго Казимира, бо ве Львові були з ним два брати: Казимир — старший, а молодший — Александер . І були ве Львові неділь 4 і 3 дні, а виїхали в п'ятницу, октоврія 17 дня. А Казимир захо[ро]вал бул на вуспу і остался ве Львові, поки аж не виздоровился. А молодший Александер поїхал із королем і, приїхавши до Любліна, і Александер расхоровался на вуспу. А король єго милость от'їхал, а он не хотіл ся остати і поїхал за королем хорий і так умер в дорозі. А король аж до Гданська поїхал, а тут і другий кролевич, намолодший, умер, которий бул біскупом краковським назначений. І так 2 ораз умерли.
Дуга в запусти на небі.
Кодак муровано.
Кодак збурено
Збитки козацькії вад капітаном.
1635. Сейм бул , на котором побори великії настали. Тілько в Руськом паньстві давалихмо по 30 поборов, а у інших сторонах єще большей. По том сейму, на маснії запусти, дуга великая вказалася на заход солнца. На літо зась король пошол до Прус з войськом великим. А ніякий капітан, которий ся бул оженил ве Львові у пана Дзяного, у влоха, обнялся королеві, а набольше духовним, на Україні, где Ніпр упадаєт в дунай , замок муровати і місто осадити німцями, аби козаки не ходили на море, котрому дано скарби не малії. І поїхал, і муровал, і люду щось мал много, кілька тисячий. Козаци указовали му тоє же, «то не потребноє, а тобі теж не безпечне тоє обійматися чинити», а он їх не слухал, єще хотіл їх зневажати. Они, учинивши раду, ніякий Самуйло Сулима з Черкас, єще два полковники з ним, зобравши козаков 3 000, пошли до него. І так напавши місяца августа, скоро запустивши, до матки божієї 3 дня , з вечера то до світа збили вшисток люд єго і ноги не оставили, тілько що на чату були виїхали 15 коней і тії ся остали. А самого живо взявши, наперві руки му ізсікли і за пазуху вложили, і у плюдри пороху насипали і поставили у столпа над Дніпром і запалили, і порох го втиснул в Дніпр. І на розсвіті скарбом ся ділили куршаком, розославши килимув кілька, а потом, зробивши тоє, поїхали. 
В том же року 35, на святий Михал, арцибіскуп Гроховський на арцибіскупство в'їхал до Львова .
Присяга здрадливая реєстровців 
В том же року по святом Марцині сейм бул зложений сторони тих речий, що на Україні козаци починили, бо хотіли знову козаков зносити. Козаци реєстровії, що при королю служать, запоровції, довідавшися, где суть тії, що поброїли с тим Сули'мою гетьманом, послали до них, оповідаючи, їж «нас ляхи хотять бити, а так прийміть нас до себе, же бихмо ся боронити вкупі». Они юм не вірили, боячися здради, і не уйшли її. А потом, за присягами їх, прий[ня]ли їх до себе, до окопу, которий барзо потенжний бул. І так учинивши здраду з войськом, аби їм старшину видали: «хочете лі сами не погинути?» А они, довідавшися о том, сами ся добровольне дали. А они, взявши їх, обецали їм, же «не погинете», а потом, оковавши їх, отвезли до Варшави, до короля, на сейм.
Там же послове були турецький і татарський, просили: «Єжелі хочете у згоді з нами мешкати, чиніте нам справедливость с тих здрайцов наших, то єсть козаков, бо в тім року 5 раз на море ходили». І позволено їх потратити, которії і смотрилися на їх смерть. І стято їх 4, а двох упросил посел турецький.
Року 1636. По сеймі кроль от'їхал бул до Литви і там през літо бавился.
Року 
Перенесеніє костей княжих з Острога до Ярославля.
В том же року на свята великоднії, з неділі на понеділок , у Острогу пані воєводиная, дочка ксьонжни ярославської , пошедши до замку, казала собі груб створити і добити склепу, где лежало тіло отця її, і казала єго взяти, котороє юж було згнило, тілько кості, которії взявши, казала їх помити і посвятити святим єзуїтом і отвезла до Ярославля до святої матки своєї. А казала їх провадити з церкве, гди русь звикла на пам'ять звитязства Христа спасителя нашего с крестами, с хорогвами тріумф коло церквій отправовати, аби с того напасть на русь учинити. І так учинили много злого християнству.
В том же року, перед зеленими святи , і тут не без клопоту християнам справедливим було. Єго милость отець Гулевич, єпіскоп перемиський, ведлуг привілея, которий король надал, уїхати хотіл до святого Спаса в горах, которому не хотіл допустити Крупський , але он, маючи при собі королевських комісаров, і през росказанне їх, уїхал. Теди Крупський, поїхавши на трибунал до Мазуров, до Пьотркова, і удал єго за гвалтовника, же «мя наїхал і розбил в монастиру, в котором шкод маю на 30 тисячий», і присяг на него.
Початок неволі козацької. 
Воєводич руський Данилович 
Того ж року пощастило ляхом. Гетьман корунний Конецьпольський ведлуг свих способов поїхал на Україну до обозу. Воєводич руський Данилович , взявшися із обозу і [з] седмисти люду, поїхал на отбирання староства до міст, где козаки мешкають, і росказовал, аби заровно отправовали подданство як міщане, так і козаки, которії ся отмовляли: «Ми смо люд рицерський, тому смо не привикли, бо то нам не звичай, але тя прохаєм, заховай нас з ласки своєї, милостивий пане, бо можем ся на що вам придати». А он їм отповідил, же «я не дбаю о вас, бо я маю над вас ліпших рициров». Скоро тоє вчули от него, подяковали му з[а] мешкання. Он тиж поїхал з німцями назад, а було при нюм 4 сот, обачил трошки татаров, хотіл із славою до гетьмана приїхати, але свідомий тих речей козак мовил: «Милостивий пане, дай покой, бо то ваб на вас, жебисте не програли за виграння і будет встид». А он того не слухал, але рушился к нім, которого огорнули вкруг і ледве сам утік, і то за помоччю козацькою, а німці, як мухи, погинули. І так до обозу приїхавши, знову взял 4 ста люду, поїхал в дикії поля, хотячи німецькою штукою помститися. І так єго зо вшистким взяли татаре.
В тім же року гетьман польний пан Казановський умер у обозі, которий много воєвал в Москві із старим королем, так же і с тим. 
В тім же року і іних панов много померло: умер ксюнжа Януш Вишневецький, староста кременецький, которий ставил под час потреби до обозу люду 1 000 альбо полтори. Так же умер ксюнжа Заславськоє Єрій, так же ставил часу потреби 1 000 люду. Так же пан Лукаш Жолкевський, /с.174/ староста переяславський, що с козаками оріхи гриз, так же 1 000 люду ставил. Так же і литовський гетьман пан Сапіга , которий ставил 10 000 люду. Пан Бережанський, подчаший, умер, пан Куликовський умер і інших много померло.
Новина.
Дощ крвавий.
Мніх літал над Римом.
Року 1637. Скоро под сейм земля ся трясла на велію панни Марії гдромниці , із суботи на неділю, о годині дев'ятой. Потом весна була барзо сухая, не хотіло ся нічого родити, але і трави не було. А потом огні почали пановати, же много міст погоріло: Сокаль, Крилув, Белз, Самбур, у Вишні передмістя, у Яворові, і ве Львові предмістя Галицькоє вшистко і костелов два, і третьому ся достало. Не досить ту, але і Україна о тих же огня роскошах мають що повідати. В тім же року новина була принесена от Риму, же там дощ падал крвавий і град так великий, як полтора фунта олива, і перун ударил на каплицу, где єсть у схованню папезькая корона; мніх, літаючий над містом волал : «Біда тобі, біда Риме!» А бул в білих шатах . На пророчество тоє, где мовить: «Горе тобі Віфсаїдо, і ти Капернауме, вознесийся до небес, снійдеши до ада» . Так тиж і з Волох чутно було о якомсь мужу, о велеті, же, мовить, у господара волоського на бенкеті носил верблюда на єдной руці, а великий, мовить, барзо, а літ му 18. 
В тім же року татаров поддалося дванадцять тисячий королю польському і присягнули пред гетьманом Конецьпольським, і указано їм мешканне за Дніпром межи козаками. Гетьман, зараз польний, Потоцький, староста каменецький, приїхавши до обозу, позволенням гетьмана великого коронного Конецьпольського, росказал вшисткому войську, аби за Дніпр на лежу пошли на зиму, рекомо для татар, але больше для козаков. А козаки тиж не пишнії:, єще ся войсько лятськоє не осмотрило, а они юж гдесь зад[ли] 5 хорогвій (їдять не лупячи). Жолніре, видячи тоє, стали обозом за Білою Церквою, мовячи: «Поки нам пінязей не дадуть, не будемо ся роз'їздити». А они ся бояли: поб'ють А козаки. Що тут було на той стороні Дніпру, послали живность тамтим, що ся живності не міли, і трафилося, же мимо єдин замок везли. Тен шляхтич, маючи надію, що єсть войсько польськоє, «юж ся козаков не боїмо», випавши з замку, забрали онії подводи козацькії. Онії козаки дали до козаков знати. Козаки послали скаржити до пана гетьмана лятського на того шляхтича, а он і тих посланцов . 
Козаки, видячи зневагу, же не могут одержати справедливості, учинили собі сами справедливость: послали кілька сот козаков одобрати своє. Онії под'їхавши, побили всіх що до єдного, і пана, і паню, і діти, і вшистко забрали, що єдно було в замку. По тім дано знати до гетьмана польського, котрий розгнівавшись барзо, послал хорогвий п'ять, под которими було людей 7 сот, казали місто козацькоє висічи, і жонок, і дітей, аби єдно бул русин, казал губити, бо козаков не було. О чом довідалися козаки, пошло їх с тисячу альбо і больше. Оступивши тоє місто, отдали їм, же ніхто не знає, где ся поділи тії то 7 сот жолніров, бо і жадного забитого не знашли, мовили: «Альбо їх поїли?». В тім гетьман польний пан Потоцький, довідавшися где суть козаки, пошол за ними, і так то битву вчинили с козаками, але штукою, бо перше подослано жидов з горілками, і Павлюк ручил жидом, же заплатять. І так поспивалося войсько — не знали о собі, не так о битві. А Лащ стеріг на тоє і гетьманові дал знати, і так напавши, і побили їх.
поручников (на велію святого Николи тая битва пред польськими святи була), старих полковников побито. О том коли ся довідал канцлер пан Замойський , жаловав того, що без єго волі важилися того: «Бо скоро я встану с тої хороби, я тоє поганство знесу, а єжелі умру, навіки їм ніхто нічого не вчинить». І так розгнівавшися, жеби пророчество єго сполнилося, умер перед велією руського Христова рождества, впрод казавши зо всіх маєтностий попом перед себе стати, хотячи їм права і вольності отобрати, хто би на унію не позволил. І скоро ся з ближших міст зобрали скількадесят їх до Замостя, — он кадуками забит. І так с того нічого, бо пані Замойськая казала їм до домов своїх с тим, з чим пришли, іти. 
Смерть пана Замойського і єзуїти
В рок по пану канцлеру єзуїта того ж дня і години от кадуков забит, сповідник пана Замойського, скьондз Бартош. Пред смертю виділ пан Замойський пекло отвореноє і огонь геєнський, а они правили, же «то чистець, не бойся». 
А межи козаками здрада ся учинила. Павлюка, що бул перше у Варшаві, коли Сулиму загублено, упрошено, яко ж бул і в Замостю по випущенню, козаки, обачивши, же то їх зведено, видали Павлюка, Томашика 94 і Чечугу, а небожчика Кизиму в Києві з сином зтрачено. 
Року 1638. Сейм бул о середопостю , на котором потратили козаков старших, що їх козаки видали, того то Павлюка, і Василія Томашика, і Сахна Черняка, которий ся їх ужаловавши, сам поїхал з ними доброльне. І так їх постинано. А на Україні козаки броїли і ляхом деспекти чинили, німцюв як мух били, міста палили, жидов різали, як кур, мніхов у костелах палили єдні, а другії гумна молотили, їздячи стада займовали, м'яса до бочок солили, живность собі готовали. А потом, под'їхавши под лядський обоз, вшисткі коні займили, же небожата ляхи, поверши пиху, мусили піхотою ходити. А потом ляхи, обачивши, що зле, почали для бога о ратунок просити. І так почали уїздити і на три обози становилися, бо ся бояли. А козаки стали і оточилися так потенжне, хотяй би кілька літ їх доставали, то би їх не достали. І так що раз то ляхов в луках штук учинили, хотяй сами хлопи, бо ся сами ляхи раховали, же мовили: «Не помнимо нігди такої потреби у чужих землях, жеби так шляхти, корунних панов погинуло, як ту», же самого товариства, ротмістров, поручников — шестсот, опроче пахолков, опроче німцов, що їх барзо много погинуло. І остаток би бул вигинул, же юж ізложивши встид на сторону, хотіли би назад, але ніяк було, а хотяй ся хто збирал там їм на помоч, неспоро було. Потом почали примир'я просити, альбо рачій згоду з собою запирати . 
І так заперли згоду перед лядьскими святи . І наказано їм гетьмана собі обирати, полковников надано їм польських до каждої тисячі, а при каждом полку триста німцов драганов для остороги ліпшеї. 
В тім же року 1638 весна була барзо сухая, не хотіл дощ падати, не хотіло ся нічого родити, а ні трава, і що ся було озимини сказало, то у свята зеленії мороз попсовал, а що сіяно ярини, то за посухою не сходило. Аж по святом Петрі дощ спал, тож почало сходити.
В тім же року у пришлом новину було принесено от Заходу, же там коло Риму много міст і сіл позападало, а в єдном місті костел барзо великий под час казання завалился, і ксьондза на кафедрі і вшистких людей, которих барзо много, побило. 
А ту зась в Польщі, так же, яко і пришлом року , огні пановали. Радимно вшистко вигоріло, Яворув, Тишовці, Щирець міста погоріли, і в Ярославлю передмістя, так же і ве Львові на кілька містах показовалося. І так за тими роскошами, а больше за божією волею, з нового — жито було колода по золотих 22, а гречка по золотих 19. Єще і то би нічого, але юж споминається, як перше на фараона була помста , так же і тепер: не досить, що по дереві хробацтва були, але єще горше — що посіяно, то і тоє поїдають в землі якієсь робаки. Помста божая!
В тім же року комісія була, і староста вшисткого ремесла пустил, до цеху казал приступовати . А тоє бу[ло] о ярославськом ярмарку .
Місяць ушел бул с неба. 1638 
В тім же року на небі якієсь чуда ся показовали, і місяць гдесь ся бул заділ: тілько с подполня а погодливої ночі таки єго не було в небі.
Року 1639. Урожай бог дал над сподіваннє, бо ся бояли сіяти, ще б не було урожаю, і так мало сіяли. Але бог дал великий урожай, же колода жита була по золотих три, гороху полумірок по гроший 20, і вшистко було танє .
Року 1640. Перед зеленими святи, в четвер (тогди було царя Константина) , о годині 12, у Львові на мості запалилося і вшистко передмістя згоріло до години 18. Раховано шесть тисячий домов згоріло.
Року 1641. Скоро по ярмарку ярославськом у Ярославлю мор ся почал і трвал аж до року. В тім же року владика львовський умер Тисаровський в середу, на святого Феодора Тірона 
Року 1642. Кляштор заложено в воєводином дворі на стрільниці . І приморок почался починати таким способом. Люде злодії викрали домов 5, що у Ярославлю повимирало богатих людей щонайбольших, і тії речі принесли до Львова, і жиди во Львові передміськії покупили. І так с того почалося примирати помалу-малу. В том же місті син пана Мигалов поїхал до Турок і заповітрился, і сам умер в Турцех, а до Львова товари припроважено. І з того ся мор почал у місті і на передмістю, до святих П'ятниць 104 занесли,


Взято з: http://www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/letop/index.html
Категорія: Документи | Додав: sb7878 (08.12.2008)
Переглядів: 992 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 1
1  
КЛИЕНТСКИЕ БАЗЫ для всех кто много продает (для юрлиц и физлиц)! Узнайте подробнее! Skype: prodawez390 Email: prodawez393@gmail.com Whatsapp: +79139230330 Viber: +79139230330 Telegram: +79139230330

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017