Новий гетьман Хмельницький рушив із Січі з Запорозьким військом 22 квітня, у третій тиждень після Паски святих мироносиць. Він з’єднавсь у полі вище Базавлука з мурзою Тугай-беєм і вже хотів був іти зі своїм військом просто на Чигрин, щоб привітати головного свого ворога Чаплинського. Однак із розповідей уже згаданих тут пійманців, яких перестріли на січовому шляху татари, він довідався, що польські й козацькі війська вже виправлено: одні — водою до Кодака, а інші — суходолом через Крилов на Жовту Воду й також до Кодака. Хмельницький відмінив свій похід на Чигрин, а вирішив піти, проминувши Кодак, назустріч польському військові до Жовтої Води та Крилова. Відтак став обозом вище

Кодака миль на три-чотири з правого Дніпрового берега, не набагато віддалившись зі свого шляху. Обоз був розташований колом, а поодаль виставлялися міцні та справні козацькі й татарські сторожі,— тут гетьман прогаяв, не рухаючись, кілька днів. Це потрібно було для того, щоб по змозі найшвидше вступити в переговори з водним козацьким військом, висланим коронними гетьманами. Для цього понад Дніпром розкинули караули, і їм Хмельницький дав указівки, як чинити й вестися, коли з’явиться військо, що плистиме вниз по Дніпру 92. Ті караули, як побачили водне військо, покликали козаків підплисти в невеликих човнах до берега, щоб переговорити між собою. Разом з іншими згодився на це й Кречовський, колишній переяславський полковник. Коли ж вони почули від тих чатівників, що Хмельницький іде проти поляків на Україну з козацьким і татарським військом і стоїть своїм обозом неподалік берега, дуже тому зраділи. Але, не вірячи до кінця, захотіли побачити самого Хмельницького, котрий прибув до Дніпрового берега, тільки-но йому дали про те знати. Він побачився там із Кречовським, своїм другом, та іншим зичливим батьківщині товариством, і вони дали Хмельницькому усну обітницю, що всі висадяться зі своїх суден і, щоб здобути свої стародавні права та вольності, підуть одностайно війною проти поляків, не дбаючи про ту присягу, яку невільно під військовою загрозою мусили дати гетьманам. Обіцяли вони радою прихилити до цього й Барабаша, найліпшого приятеля поляків, з деякими його однодумцями. Але коли з цим у них не повелося, то по всьому флоту розгорівся вогонь гніву й озлоби, і Барабаша з його однодумцями, а також і всіх німців покололи і віддали дніпровській течії. Довідавшись про це, Хмельницький відразу рушив з усім обозом і став над самим дніпровським берегом, щоб забрати до обозу водне військо і харчові та воєнні припаси, поміж яких було кільканадцять водних гарматок з достатньою кількістю пороху й куль до них.

Це все впорав Хмельницький за чотири дні, а судна річкові, великі й малі, позатоплював у дніпровських затоках і затишках, зважаючи, що колись вони можуть іще згодитися. Деяким значнішим козакам він запоміг козацькими й татарськими кіньми і помалу, щоб устигала водна піхота, рушив з усім військом до Жовтої Води. Поглядав він на той час усібіч численними очима розуму свого, як хитрий ловець, і тримав свої караули на милю і навіть далі від обозу. 4-го травня на п’ятому тижні по Великодню передня сторожа Хмельницького зловила двох «язиків» з передньої сторожі поляків. Їх припровадили до Хмельницького, і вони сказали йому, що при комісарові й каштелянові гетьманенкові числиться двадцять три тисячі доброго польського війська і що вони вже перейшли Жовту Воду. Тоді Хмельницький разом з Тугай-беєм закріпився на тому ж місці (а діялося то від Жовтої Води заледве за дві милі), щоб приготувати своє військо до битви. Все те він управив і розставив, як то належало, протягом того вечора й ночі. Поляки ж, утративши двох своїх «язиків», злякалися й посунули назад. Вони переправилися через Жовту Воду і там за вечір ошанцювалися, а за ніч викопали вздовж і вшир на версту значні й глибокі окопи довкола себе.

Переночувавши, Хмельницький перед світом рушив з усім військом назустріч полякам і, коли дістав од своєї сторожі звістку, що поляки відступили за Жовту Воду і там окопалися, наблизився й сам до тої Жовтої Води, ставши обозом проти польського обозу. Він наказав належно влаштувати оборону, оточивши шанцями табір довкруж, і лишив там водну піхоту. Після того почалася звичайна, від обозу до обозу, гарматна перестрілка. Сам Хмельницький з Тугай-беєм і з усім кінним військом перетнув в іншому місці річку Жовту Воду й міцно вдарив на поляків, які виїхали проти нього зі своїх окопів. Поляки не встояли проти нього й години і, лігши на кілька тисяч трупів, з великим тріском і жахом ледве вскочили за свої окопи в обоз. Це сталося 5 травня в суботу 93, на п’ятому тижні після Великодня. Ці перші нещастя й ця поразка поляків уселили в серця всіх їхніх начальників дуже великий страх, вони навіть почали відчаюватися, що не вийдуть звідсіля живими. Одначе ще до вечора того ж таки суботнього дня вони спробували знову вступити в бій із Хмельницьким та Тугай-беєм. Цього разу вони втратили свого товариства півтори тисячі і були ввігнані шаблями назад до свого окопу,— багато з них дістали тоді біду собі й рани.

Неділя 6 травня минула без військових сутичок. У понеділок 7 травня поляки спробували втретє вийти за вали, і багато з них,у тому числі й каштелян, гетьманський син 94 та інші пани й військові начальники, знайшли собі тут смерть. 8 травня у вівторок на шостім тижні після Великодня, перед обідом, Хмельницький остаточно розгромив поляків. Одним із них доля наказала не жити, а гнити на Жовтій Воді, а іншим показала пряму стежку до Криму. Від цього погрому не врятувалося навіть десятка поляків. Потім Хмельницький з Тугай-беєм переправив через річку Жовту Воду обоз і поставив його біля польських окопів. Він зараз же виправив разом зі своїм чигринським відданим і надійним товариством до Чигрина, щоб упіймати свого ворога Чаплинського, близько півтораста чоловік добрих молодців 95. Чинити це він не боявся, бо одержав звістку, що польське військо вже вийшло з Чигрина і спішно рушило, згідно гетьманського наказу, на Черкаси.

Загін той прибув до Чигрина, як йому й було сказано, смерком і застав Чаплинського, коли він уже добре повечеряв і розібрався спати. Його схопили без найменшого пошанівку і зі своєї ласки на голі, прикриті тільки кошулею, панські плечі всипали з сотню ногайських нагаїв. Тоді одягли його в грубникову кожушину і, наказавши навічно попрощатися з дружиною, всадили на коня й помчали до Хмельницького. Це все вони справили за два дні й одну ніч. Хмельницький привітав свого ворога гнівним словом і оголосив польським полонянам, що всього того кровопролиття, яке сталося, винуватець Чаплинський. Він присудив і відразу наказав відтяти йому голову, перше відпровадивши його вбік, на кілька верств від лядського обозу. Так учинив він для того, щоб ворог миру й спокою не лежав поруч з тими шляхетськими трупами, які через нього поклали тут, на Жовтій Воді, у загальній біді від козацької зброї свої голови.

Вчинивши це, Хмельницький забрав польський обоз з усім достатком і скарбами і, обдарувавши з тієї здобичі значним почесним даром Тугай-бея, все інше дав забрати козакам і татарам. Узяв там Хмельницький вісім добрих польових гармат з достатньою кількістю пороху й куль, кільканадцять пар котлів з довбишами до них, кількадесят хоругов, два бунчуки, дві булави, кількадесят чоловік трубачів та чимало інших обозових служок, яких до числа війська не прираховували. Було полонено військових панів Шембечка 96, Сапігу, комісара й інших значних шляхтичів, загальним числом до п’ятдесяти чоловік. Рядового товариства було взято в неволю три тисячі з лишком. Їх усіх відпровадили під охороною значної кількості козаків та татар до Чигрина з письмовим суворим від Хмельницького наказом чигринській старшині. Наказано було на лядських начальників накласти міцні кайдани й поселити їх у кількох вигідних та чесних кватирях; годувати їх веліли щедро. Рядове ж товариство мали позамикати по тюрмах і в Чигринському замкові й обставити надійно сторожею. Годувати їх наказано по змозі, але голодом не морити, поранених гоїти і всіх їх доглядати пильно.