РОКУ 1663
Зараз по весні заводится на новое лихо, чого за иних гетманов не бивало, тоест чорной ради. А то зараз фортеліов заживает Бруховецкій и докучает его царскому величеству, о той раді просячи, жеби кого зволил его царское велечиство на тую раду послати. Итак на жадання запорожцов и тих полков, которіе ся привязались до Бруховецкого, висилает его царское величество околничого князя Великогагина и столника Кирила Юсифовича Хлопова, о которих зближенню взявши відомость; Бруховецкій зараз, вишовши з Гадячого, простует ку Батурину, переймаючи тых посланих от его царского величества, а своїх розсилает по всіх полках с писмами, жеби усе посполство стягалося под Ніжин у раду и Ніжин рабовати. На которії писма, що живо, рушили з домов не тилко козацтво, але усе посполство купами, а не полками. А гетман Сомко, Козаков значних с полковниками скупивши, притягл под Ніжин, где и полковник ніжинскій увесь полк свой скупил зо всего Сівера, бо то один полк бил и Стародубовщина. Але тое собрання Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Бруховецкій ліпшую ласку з запорожцами міл у его царского величества, а то за стараніем епископа Мефтодія, которого Бруховецкій запобігл подарунками и обетницами розними, яко то люде звикли дарами уводитися. И так з другой сторони міста Бруховецкій, зейшовшися з околничим Великогагином, з которим немало люду военного от царского величества было, подступили под місто войска немаліе, а найболшей посполства. Где москва, не бавячися в полю, увойшла уся у город Ніжин и стали по господах в обох містах — старом и новом. И постоявши килка дней у которих началних людей, тоест в околничого, запрошоній Сомко гетман и Бруховецкій з старшинами, оповіли оним о зволенню его царского величества, же по жаданю и прошенію усіх Козаков зезволив быти чорной раді на обраня одного совершенного гетмана. Чому любо Сомко, яко уже маючій гетманство от подручних собі полковников и сотников и Козаков, подтвержденное присягою ново у Ичні, суперечали тоей раді. Але же болшая била купа при Бруховецкому зо всіх полков, мусіли на тое позволити, и сподіваючись того доказати, же при нему старшина стоїт. И так зложили час раді юня «17», зараз уступивши в пост Петров, на которую раду так постановили были, жебы в тую раду їти пішо, без всякого оружжа. И за містом розбито намет великій, на тое присланній от его царского величества, при котором наміті и войско московское стало з оружжем задля унимання своеволі, але тое мало що помогло.
Як вдарено в бубни на раду, Бруховецкій, ведлуг постанови, пішо войско припровадил ку намету своей сторони на тую раду, и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко люди достатніе, на конях добрих, шатно и при орюжю, як до войни, тоей интенції будучи, же ежели би не ведлуг мисли оных рада становитися бы міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом и гармат было немало. Але тое нічого не помогло, поневаж запорожці, ласкою его царского величества упевнени, и скоро тая рада стала и боярин вишол з намету и почал читати грамоту и указ его царского величества, не дано того скончити, ані слухаючи писма царского величества, зараз крик стался з обох сторон о гетманство: одни кричат «Бруховецкого гетманом», а другіе кричат «Сомка гетманом» и на столец обоїх сажают. А далі и межи собою узяли битися и бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрался през намет царскій и допал коня и інная старшина, а инших позабивано до килка человіка. И так сторона Сомкова мусіла уступати до табору своего, а сторона Бруховецкого на столец всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманом окрикнули, давши оному булаву и бунчук в руки; що заледви и нескоро той галас ускромился. Але того часу князь Великоґаґин не потвержал гетманства Бруховецкому, бо и до себе прийти не могл за великим шумом межи народом. Итак Бруховецкій с тими знаками пойшол до своего табору, где стоял над Остром у Куті Романовского. А Сомко вехал до своего табору, юже не маючи бунчука ані булави, бо тое запорожци видрали оному. Зачим войско почало Сомково собою тривожити, отступаючи Сомка, любо Сомко послал с тим до князя, же на той раді з войском своїм не перестает и Бруховецкого гетманом не приймует, и ежели знову не будет рада и жеби Бруховецкій положил знаки войсковіе, то отходит з своїм войском ку Переясловлю и знову до его царского величества слати, же гвалтом гетманство дано Бруховецкому, которого войско не приймует. Що видячи князь тое розервання и обавляючися, жеби с того не вросло що злого 6, знову на третій день тую раду складает и приказует Бруховецкому, жеби в тую раду пришовши, знаки войсковіе положил,
жеби уся старшина уступила до ради до намету, а чернь войско, жеби гетмана настановляли, кого улюблят. Чому барзо Бруховецкій сперечался, яже видячи, же князь почал на Сомкову руку схилятися, которому старшина порадила, жеби не будучи спротивним задля ненарушення ласки его царского величества, тилко ж жеби не йдучи ку намету, где войско стояло московское, але межи своїми войсками тую учинили раду, на що и Бруховецкій позволився. Але несталость наших людей тое помішала, бо козаки сторони Сомковой, отступивши своей старшини, похапавши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших жаковати. Що видячи Сомко с полковниками своїми и инною старшиною, впавши на коні, прибігли до намету царского до князя, сподіваючися помочи и оборони своему здоровю, которих зараз князь зо всім отослал в замок ніжинскій. Того ж часу усе у них поотбірано — коні, ринштунки, сукні, и самих за сторожу дано. А Бруховецкій зо всім войском пришол к намету царскому, которому юже князь здавал з своїх рук булаву и бунчук, подтверждаючи гетманство, и попровадил в соборную церков святого Николая, где присягу виконал Бруховецкій зо всім войском. И вийшовши з церкви, того ж дня своїх полковников понастановлял з тих людей, которіе з ним вишли з Запорожжа, по усіх городах, а Ніжинскій полк на три полки розділил. При котором настановливаню полковников много Козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай якого значного козака 6 забили или человіка, то тое в жарт повернено, а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли. И так тое забойство третего дня почало ускромлятися и заказ стал, жеби юже правом доходил, хто на кого якую кривду міет. Тих зась полковников, которіе у замку ніжинском зоставали у вязеню, усе пожаковали, и в домах мало що зостало.
Того ж дня, як тая рада стала, місто Ічня, в котором рада была, и церков тая, в которой Сомкові присягали на послушенство гетманское, усе згоріло дознаку тоей же години, як Сомка взято до вязення.
Гетман Бруховецкій, одержавши цале гетманство, вислал послов до царского величества болшей ста человіка, дякуючи за уряд гетманства, же одержал, и на Сомка з его полковниками, которіе сидят в ніжинском замку, нікоторіе річи змисливши об їх незичливости ку царскому величеству, чого и не было. Также і епископ Мефтодій протопопу послал при тих же посланних, от себе стараючися о їх згубі. Чому царское величество повіривши, здал їх на суд войсковій, которих потратити, а инних живити, толко ж у силку зослати в Москву.
Рушивши гетман Бруховецкій от Ніжина, роспустил новопоставлених полковников, тих которіе з ним з Запорожа вишли, по усіх столечних городах, придавши каждому полковникові по сто человіка Козаков, которим по усіх полках жупани давано. А з млинов сами розміри брали и куди хотіли оборочали, людем зась незносную кривду чинили, а звлаща значним. Бо били межи ними которій служил у якого человіка значного, то юже свое зомщовали на господарах, ежели которого якого часу за якій проступок побил, албо злаял, як всяково 3 в дворі бывает.
Того ж літа, под час тоей ради, у Паволочи перше бил полковником Іван Попович, а напотом стал священником. А же оному чинили укоризну жиди и инніе, знову хотячи ся привернути до Кіева, узялся за полковництво и жидов казал усіх вибити. Толко ж оному не дано помочи с Кіева и Сомка узято, на которого міл надію. И так прийшло войско от Тетери гетмана, и оній, не хотячи міста згубити, здался, которого страчено, бо тіе посланци от того паволоцкого попа до Бруховецкого удалися о помоч, але оній ничого не дал помочи Паволочи, зрушивши спод Ніжина под Переясловле, и там стоял з войском у Креста, на которого татаре приходили, але нічого не вскурали. И за другим разом татаре того ж літа вийшли, але козаки оных добре громили, нагнали у Дніпр у Вереміевці, где їх много потонуло, и нічого жадного ясиру не унесли. Гетман Бруховецкій, спод Переясловля рушивши, потягнул под Кременчук того ж літа под осень, где ставши, місто Кременчук спалив. Але стоявши немало, зоставил замок вцілости, а с козаками уступил до Гадячого, а то для того, же узял відомость, же король полскій Ян Казімір, над сподіваня, на Україну простует на Браславле.
Тоей же осени, о лущенні филипова посту, присланній был от его царского величества дяк Бачмаков тайних діл в Батурин до гетмана Бруховецкого, где по розних постановленіях до присяги приводил гетмана и Козаков в Батурині.
Але наступованне кролевское иніе пакта помішало, бо король его милость зближил ку Дніпру и переправлятися стал у Стайках, которому городки почали ся здавати: Воронки, Боришполь, Баришовка, и инніе до Остра. И у городі Острі король стал зимовати, а войска по розних городах коло Ніжина, бо усі городи поздавалися королеві, опроч самих Переясловля, Ніжина и Чернігова.
Вступаючи в осень, о святом Семеоні, того літа за позволеніем его царского величества казал гетман Бруховецкій постинати гетмана Сомка и Васюту, полковника ніжинского, и полковника черніговского, и полковника переясловского, и полковника лубенского, асаулов и инних полковников заслано на Москву, которих на Сібір заслано немало старшини козацкой, а которіе позостали, то на піхоту запорожскую давали жупани, барзо притуга великая на людей значних была.


РОКУ 1664
Становиско королевское в Острі місті, а Гуляницкій з Чернецким ходил городи приворочати, которим поздавалися уся Україна, бо ишол Богун наказним гетманом с козаками, которому ся здавали городи и зараз з ним до войска ишли, тилко Монастирище містечко не хотіло ся здати. И так впавши жолнірство с козаками, усе зграбовали, а инних в полон татаре побрали, що не могл оборонити полковник Пісоцкий, которій, юже здавшися, з войском лядским был. И у Прилуці юже от гетмана Тетери залога стала, и туди вся дорога ляхам была на Ічню, Ніжин обежаючи.
Того ж 1664 року король полскій Іван Казімир, перезимовавши в Острі и юже там надпустошивши, войска и татар до себе затягнувши, спотребу, на початку того року, великих мясниц, учинивши раду, не поишол под Ніжин, бо войска его царского величества немало било и замок осажен порядне. Также в городі козацтва много было: полк Ніжинскій и Зінковскій и волости зогнаніе, и не хотячи, подобно, міста згубити, бо замку трудно узяти з людом его царского величества. И так зоставивши Ніжин, рушил войсками своїми королевскими на Олишевку, и пришовши до Солтиковой Дівиці, над Десною рікою, которая не хотіла ся здати и поклонити, приступом доставали, где немало жолнірской піхоти легло, килка дній достаючи.
А же напотом люде в осаді сидячіе видят, же трудно видержати, бо юже місто доставали , тилко в самом замочку, — просили о милосердя. А любо обецали показати над ними милость, еднак же не додержали: бо упавши в замок, многих постинали, а иних в полон татаре побрали і внівец обернули. Спод Дівици подезд ходил под Березную, а же там полковник сосницкій стоял с козаками, не приворочал король, ку Мені простовал, которому Мэна поклонилася, также и Сосниця, Новіє Млини. А козаком Богунові Борзна здалася з полком Лубенским, бо своїх Козаков лубенских з дом своїх, зостаючих при Богуну в войску королевскому, и полковник поклонился и Борзну місто здал, которим кривди не было. И так тіе усі войска скупилися до боку королевского в Новіє Млини и оттуля под Батурин были подездом. А осмотрівши фортецію, же моцна и люду немало военного при гетмані Бруховецком так козацкого, яко теж и московского, бо язика узяли, же оних с трудностю узяти, але до фолварков не допущают, рушил король з силами под Короп, где оному поклонилися, спод Коропа до Кролевца и Кроловец поклонился, в которих городах залоги свої король росказал класти, а сам простовал под Глухов, місто пограничное, которіе жадною мірою не хотіли ся здати. Где стоял недель пять, розніе промисли чинячи, штурмуючи подкопами, и нічого не могли вскурати, тилко волости московскіе попустошили аж поза Корачевом, а города жадного не взяли. В том стоянню под Глуховом войска королевского, же зимній час, трудно стало на живность так самому войску, яко теж и коні зморени голодом, войско барзо ослабіло. А тим часом войска его царского величества наближилися: околничій князь Григорій Григориевич Ромадановскій з полками ему врученними білагородскими притягнул в Батурин, а инніе бояре з великими силами стояли на [границі: ] князь Куракин в Путивлю и боярин князь Куденекович Черкаский в Бранску . Тилко ж тіе князі не наступовали зряду на короля того, не знать для чого, а то, подобно, задля того, же еще под тот час князь Ромодановскій уряд меншій міл на себі, околничим будучи, а тіе князи боярами ближними зоставали и задля того до князя Ромодановского не купилися.
Але князь Ромодановский, пришовши в Батурин и искупивши зосталих козаков до гетмана Бруховецкого, которому знову городи почали ся исхиляти: Борозна, Новіе Млини, также и Короп, о которій любо с татари бой немалій был, также и Кролевец, где скарбу кролевского немало узяли, бо князь Ромодановский, не бавячися в Батурині, з войсками рушил просто ку табору королевскому. О чом взявши язика, перво татаре почали уступати з Сівера, а напотом и король, собою стривоживши, спод Глухова вступил на Новгородок Сіверскій, с которим князь Ромодановскій и гетман Бруховецкій міли потребу в Переговци под Новгородком, а новгородци не пустили короля в город, але стоял король в монастирі новгородском. А войско з войском на Десні спотикалося, бо юже король Десну переправил бил, а ріка юже почала псоватися — наступовало тепло. Где ежели бы тіе сили с Путивля до князя Ромодановского наступили били, заледво би был король увойшол от Десни, а и так много войска потратил, з голоду найболше. Где надвое войско пойшло: воевода Чернецкій ку Чернігову потягнул, а король на Стародуб, простуючи ку Могилеву, на Білую Русь, где много люду потратил, бо от Бранска князь Яков Куденекович наступил. И так войско рвано , а звлаща же дорогою тісною простовали ку Кричову на Мглин, где з великою шкодою уступил король з України, болшой колотні начинивши, бо тіе городи трудность міли великую, которіе королеві поздавалися били, где много старшини Бруховецкій потратил.
Того ж року Іван Сірко кошовий вишол з Запорожжа и з ним козаков немало, а то, подобно, за поселством Івана Виговского, бившого гетмана запороского, и обозвавшися ніякийсь Сулимка , и скупил немало голоти в Уманском повіті, оставивши Сірка, поишол до Лисянки, которому Лисянка здалася и Ставища, где прийшол под Білую Церков, беручися до боку Виговского. Але Чернецкій з Маховским не дались оним скупити, того Сулимку под Білою Церквою розгромили, где и Сулимка згинул, а напотом и Виговского взяли, которого Маховскій полковник казал ростриляти, не дбаючи, же воеводою был. И так Виговского гетманство скончилося.
Того ж року и метрополита Дионисій Балабан в Корсуню померл, а на его місце обрано Іосифа Тукалского. Але и там нещирость была, бо на метрополію садился Антоній Винніцкій, которого руку держал гетман Тетера, а иншое духовенство и шляхта отца Тукалского руку держали. Але перемогл гетман Тетера, бо удал до короля его милости отца метрополиту Тукалского и своего шваґра Хмелницкого, бившого гетмана, также и Гуляницкого, боячися гетманства стратити, которих король казал побрати и на заточеніе послати до Малборку, міста в Прусах, где роков два сиділи у вязенню.
Того ж року 1664, зараз по Воскресенії Христовом, гетман Бруховецкій скупил усі полки задніпрскіе, и маючи з собою килка тисячей москви, рушил спод Переясловля ку Черкаскому. О чом почувши гетман Тетера а видячи незичливость противко собі козацкую и усіх людей, вобравши усі скарби войсковіе, що старий Хмелницкій збирав и инніе гетмани, и клейноти войсковіе, стада и товари, вишол з Чигирина до Браславля, со всім провадился з женою 3. А напотом видячи, же юже уся Україна противко нему бунтуется, и сподіваючися на ласку королевскую, же оному там немало указано маетностей, рушил из Браславля з скарбами, которіе могл подняти, в Полщу, а инніе зоставил у Браславлю, немало грошей, срібра. Где пришовши, кошовій Сірко усе тое пожаковали с козаками, а и тое, що запровадил Тетера в Полщу, и там тое панове фортелем вибрали у него, же пришол до великого убозства и утікати мусіл до Волох.
Гетман Бруховецкій, переправляючи Дніпр у Сокірной, послал наперед до Черкас Гамаліенка, полковника лубенского, з войском, которій, у Черкаси увойшовши, зрабовал и спалив, где инніе городи, узявши пострах, присилали, здаючися гетману Бруховецкому, и із самого Чигирина были посланци. Где як напевное ишол до Чигирина, але тое ошукало, бо любо инніе городи поздавалися, еднак же были таковіе люде, которіе дали знати до Чернецкого. Где Чернецкій прислал килка корогвей жолніров у Чигирин, с которими чигиринци противко гетмана Бруховецкого мужнє стали и килка недель боронилися, любо немало приступов было, также и гранатами докучали, где Тетера гетман затягнувши татар, ишол на оборону Чигирина. О чом увідомившися, гетман Бруховецкій отступил от Чигирина ку Бужину, где знялся з Сірком и там гетман Тетера з ордою і з жолнірами налігал барзо Бруховецкому гетманові, але еще сам Чернецкій не наспішил был. А же Бруховецкий, маючи язика, же болше сили на него прибираются, уступал оборонною рукою горі Дніпра до самого Канева, бо юже Канев был здался гетману Бруховецкому, от которого и залоги войско било в Каневі.
И так вцілости со всім войском и гарматами увойшол в Канев, где зараз втропи, албо переймаючи от Корсуня Чернецкій притягнул зо всім войском коронним под Канев, где, запробовавшися килко разій, нічого не вскурал и в килка дній отступити мусіл, с которим и татаре были з гетманом Тетерею и усі уступили под Білую Церков. А Сірко, отвернувши на Медведовку, потягнул ку Уманю задля скарбу Тетериного, которій и порабовали, як вишшей написалося. Того ж часу Чернецкій поосажовал фортеції в Чигирині, Корсуні, Білой Церкві жолнірством, где тилко тие городи не горнулися до гетмана Бруховецкого, а инніе усі отлучилися от Тетери, аж по самій Дністр.
Того ж літа колмики ввишли на Україну перше, с которими Сірко с козаками старшій пошол полями, минувши татар и ляхов, аж в Білогородщину, на Буджак, и там села ханскіе повоевавши, повернули. Где їх 6 напали татаре и Маховскій з жолнірами под Сараджином, и там тих колмиков розбито, где немало пропало колмиков и Козаков, а остаток з Сірком вишло на Україну.
Того ж року Чернецкій доставал Ставищ, а Стеблюв узявши, татарам отдал, а Ставища оборонилися, где и Чернецкого забито, а на его місцу стал старшим Яблонскій над тим войском, которое отвернуло до Білой Церкви и так на зиму стали, а гетман Бруховецкій тую зиму стоял з войском у Каневі.


РОКУ 1665
Гетман Бруховецкій зараз весною посилает своїх посланцов до колмицкой таши, затягаючи оних на войну, и ясиру ляхов оним посилал. Которих колмиков знайшли посланци Бруховецкого за Доном, бо на тот час зза Волъги перейшла часть колмиков в килкадесят тисячей з Мунчаком, своїм старшим, и там кочовали. Которих колмиков вишло близко тисячи о святой Троици, которих ходило сот сім, а Козаков з ними тисяч полтори под Білую Церков, где з Яблонским мілисмо потребу, власне, в обідную годину. Где, Яблонскій, убоявшися, табор наперед вислал з обозу зу Гребенников, а комонником спотикался разов два, але не додержав, мусіл уступати ку Білой Церкви, потративши товариства немало значного, а колмиков тилко чотирох ранено, которіе померли. Але Яблонского не пущено в Білую Церков, которую минувши, в Полщу пошол — так ся устрашили тих колмиков.
Вправді, люд военній, с копием всідает на коня, а нікоторіе и сагайдаки и стріли великіе с площиками широкими. Тилко найболше до потреби копій заживают кожен, бо справне уміют вбити копіем, в нікоторих и панціри, а инніе и наго идут до потреби. Люд отважній, а на взгляд чорній, нікчемній, страшній, чарами бавятся, бо балвохвалці. А потрава оним всякій звір, що ест на світі, нічим ся не бридят: и миш, жаба, свиня, тилко опроч рака одиного, не люблят и бридятся раком. В той потребі, ежели би козаки не утікали, то певне, же мало що жолнірства бы увойшло, вправді, же огнистой стрелби боятся.
Того ж літа, по святом Петрі, с тими ж колмиками и Москвою и козаками гетман Бруховецкій ходил под Білую Церкву доставати города. Где нічого не вскуравши, вернувся и войско, збунтовавшися, розишлося, и колмики повернули у свою сторону.
Того ж року Опара из Медведовки обозвался старшим на гетманство и по орду послал, до которого татар немало вишло, и Опара на королевскую руку татар затягнул и городи знову привернул нікоторіе до себе. А же видячи татаре нестаток Опарин, а Дорошенко, которій перше был асаулом при гетману Тетері, тут же будучи и при Опарі, старался о гетманство и солтана 9 перееднал. Которого руку салтан з ордою держучи, призвавши Опару до себе з старшиною, казал Опару взяти, а Дорошенка дал гетмананом козакам. А того Опару солтан з иншими козаками старшиною отослал до короля, которого страчено з его товариством. И так скончалося гетманство Опарино.
Того ж року, у спасов пост, гетман Бруховецкій, зобравши всіх полковников до Глухова и учинивши наказним полковника переясловского, сам з полковниками и инною старшиною пошол на Москву с поклоном его царскому величеству. Которого на Москві вдячне принято и даровано честю боярства, и жону ему дано роду значного, а полковником дворянскую честь дано. Тилко писара войскового взято на Сібір, маючи на него ранкор, которій там пропал. И гетмана Бруховецкого с подтвержденіем чести гетманства отпущено з Москви, барзе ударовавши.
Того ж літа гултяй ніякійсь Децик усе Поліся спустошив, але и того у Ніжині взято до вязеня и згинул.
Того ж року гетман Дорошенко, приворочаючи под свою власть, много городов попустошил з ляхами и ордою, бо жолніре людей стинали, а татаре в полон брали. И Браславле того ж року в облеженю держал, бо Браславле, будучи убезъпечоній на посилки его царского величества, держалися час немали, чверть року, у которих старшим был Дрозд. А же тих посилков дождатися не могли а великую налогу міли зо всіх сторон от войск коронних и козацких, поддалися гетманові Дорошенкові, которій узял старшого. Того ж часу и Рашкова доставал, и тое оному вдалось. И так пришовши до Чигирина, Дрозда стратил, а иншая старшина оборонною рукою з войском уступили за Дніпр до гетмана Бруховецкого, которим становиска дано поза Десною. И так юже гетманов два козацких справовало: один на кролевскую руку, а другій на московскую руку, и Запорожже при его царском величеству держалися.


РОКУ 1666
Гетман Бруховецкій повернул з Москви на початку того року зимою з достатками великими, бо цале отдал Україну, тоест людий тяглих, мещан, жеби отдавали всякое послушенство и ис плугов осип и чинш. А зараз приболшено воевод по городах внов: в Прилуку, Лубні, Гадяч, Миргород, Полтаву, в Батурин, Глухов, Сосницю, Новгородок, Стародуб до тих воевод, которіез оставали в Києві, в Переясловлю и Ніжині; от которих то усіх воевод по инших городах міли свої прикажчики вмісто подстаростих.
Того ж року, зараз навесну, виехали от его царского величества списчики на усю Україну, которіе переписовали усіх людей на Україні, мешкаючих и по городах, и по селах: и синов хто мает, и хто чим пашет. И так вложили дань на людей тяглих от плуга волов осипи по осми осмачок, а грошей по пяти золотих. А знову, хто конми пашет, от коня по полкопи а по осмачці жита. Также постановили по городах ціловалщиков з мещан, которіе виберали от вшеляких торгов, так великих и малих. Также подачку наложили от всякого человіка так ремесника, як тож и найубогшого. И тіе реестра в книги пописали, которіе книги одни на Москву повезени, а другіе воеводам подани, жеби тое наложенную подачу на людей вибирали и тим платили людем ратним, зостаючим на Україні.
Того ж року знову гетман Бруховецкій посилал по колмиков, которих вишло щось немного, и не давши нікому битви, розсердившися, от Гадячого знову повернули до своего войска. А то задля того гнів узяли, же гетман Бруховецкій сам з ними не пойшол на войну, — и повернули на Запорожжг, бо там Сірко с козаками з ними на татар ходил.
Того ж року Данко, полковник переясловскій, с полком своїм зоставал на залозі у Богушковой слободці , которого полковника козаки переясловскіе не любили, же насланій бил. И знову того перепису не залюбили и подачи вложенной, восени збунтовавшися , полковника своего убили и оттуля ночю поспішили, хотячи, в замок упавши, москву вибити. Але того не доказали, бо воевода остерігся и своїх в город зобрав и не дался. И так місто спалили и один другого пожаковал, и покинувши город, до Баришовки уступили, хотячи, там живучи, зоставати при Дорошенку. Але того не доказали, бо оттуля утекли до Золотоноши, где войско скупившися козацкое и московское, оних облегли в Золотоноши и час немалій доставали. Аже нікоторіе з старшини переясловской, спустошивши Переясловле и шукаючи оборони, прибігли до Дорошенка, просячи оного, жеби їх принявши з городами боронил, которий тому рад будучи, зараз послал по орду, которого орда барзо слухала, поневаж оного и гетманом наставила, в скором часі поспішила, и переправивши Дніпр, с козаками Дорошгнковими, юже под час заморозков дали отсіч тим козакам, зостаючим в Золотоноші, же мусіло войско оборонною рукою уступати ку Переясловлю так московское, як и козацкое, которого немало било з князем Щербатим. Тая ж орда, оборонивши Золотоношу о Покрові, много людей поза Ніжином и коло Прилуки усі села зобрали, бо обезпечилися были на тое войско, которое зоставало под Золотоношею и несподівано на них орда напала.

Того ж часу тая ж орда напала на Маховского, бо Маховскій посланній бил з войском на становиско на Україну, которій пришовши под Івангород, которого не хотіли пустити под Івангород, оній достал и испустошил, людей вистинал, о чом знати дано Дорошенкові гетманові.
И так Дорошенко з тоею ордою и козаками напал на Маховского и его войско в Браїлові, которій был рушил до бору, и там тое войско розбили и самого Маховского реїментара поймали, и жолнірства много в неволю взято, с которого войска мало хто заледво увойшол. И от того часу знову сталося розервання козаком от короля.


РОКУ 1667
Войско его царского величества, которое зоставало по Запорожжу, оним на оборону и помоч противку татар, до которих и колмики прихожували. Але запорожци, яко люде своеволніе, не могли з москвою помешкати и наприкрилися тому московскому войску, которое з Косоговим стояло, же мусіли добиватися чолом, жеби оним позволено уступити, бо оних запорожці не потребовали собі, а звлаща тая сторона боку Дніпра, которая при Дорошенку зостает. И так за указом его царского величества тое войско уступило з Запорожжя з гарматами своїми.
Того ж року посла ханского, которій повернул от его царского величества, не допустивши наноч до Січи, на ночлігу под Січу убили козаки и татар, що при послі были, и усе пожаковали. Тилко послу царского величества дали покой, которій пришол до Січи зо всіми подарками, що провадил хану кримскому, и там час немалій зоставал, ожидаючи на указ его царского величества, где оному приказано повернутися. И пришол указ его царского величества на Запорожже, жеби тих зисковати, хто того посла татарского погромил, и карати горлом, а столнику его царского величества Ладижинскому ити в поселстві до хана в Крим и тую провадити казну. Що запорожці якоби послухали царского росказання и тих килка Козаков поймали и того столника отпустили з честю з коша, и поехали в річи опроважати чолнами, и недалеко отпустивши от Січи, утопили и инних, хто при нему был, а тую казну пожаковали, що проважено хану в Крим. И так юже на своеволю почали знову заробляти, запомнівши так великую ласку царскую ку себі, же оним и слал соболями, сукнями, грошми, борошном. Которое їх злое діло без карности минулося: его царское величество пробачил, але юже ненависть почала рости на Україну за такую своеволю: нарушили ласку его царского величества. А козацтво щодалій в злость ся утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглих повернули в послушенство и у подачку его царского величества воеводам, що юже отвикли были давати подачок. И с того найболше бунти почали вставати, бо на Запорожже волно ити в козацтво так козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают.
Того ж року гетман Дорошенко татарской сторони, затягнувши орду з Ґалга солтаном и инними султанами великую потугу на ляхов и искупивши войско свое козацкое, ходив противко ляхов, але оного в Полщу не допущено, бо войско стояло под Подгайцами. И так видячи албо маючи відомость певную, же орди великіе вишли, стали жолніре по фортеціях, а гетман коронній Ян Собескій з войском стал в Подгайцах, которого орда з Дорошенком облегли и там чрез немалій час держали в облеженю. Що и далій может бы не приступала орда до трактатов, доказуючи своего, але татаром стала помішка в Криму, бо запорожці з Сірком кошовим ходили в Крим, которих зостріл хан з ордами у Перекопу, где, давши бой, козаки орду зламали, и мусіл хан уступати, и орда розно пойшли каждій до жони и дітей. Итак козаки тиждень Крим пустошили, палили села, и узявши немалую здобич, повернули на Запорожже. О чом почувши орда, учинивши згоду з гетманом коронним, и повернули у Крим, а гетман Дорошенко до Чигирина.
Того ж року з заточення випущен з Малборкгу метрополит Іосиф Тукалскій и Хмелницкій молодій и Гуляницкій, и не бавлячися в Полщи, першей Хмелницкій Гедеон утіком на Україну поехал, а напотом зараз и метрополит, бо знову хотіли побрати и потратити за поводом Тетериним.
Того ж року коммиссія скончилася в Красном под Смоленском, с которой коммиссії, як на Москві освідчено от его царского величества усему народу при соборной церкві, и прислан был Евстратій Антипович так з писмом тоей постановленной коммиссії до гетмана Бруховецкого. Аже от того часу тая била пошла пословица, же Киева уступити міют ляхом, также забранніе річи в костелях лядских — срібро, аппарата и книги и инніе річі, где хто що познает, то тое отбирали на Україні. Знову зась козацтво, которое зостает на том боку Дніпра, як Чигирин, Черкаси, то повинни слухати короля его милости, а которое зостает на сем боку Дніпра, то повинно слухати его царского величества, а котора би сторона спротивилася, то зобополне оную зносити. О чом усем Бруховецкій дал знати на Запорожже, и от того часу встали шатости на Україні.
Того ж року посел великій королевскій, воевода черніговскій Біневскій был на Москві, которому шляхту и міщан литовских, \103\ зостаючих в полону 1 на Москві, отдавано 2 на волю з жонами и дітми и усіми набитками. Также и посланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бывали в кривдах от воевод, зостаючих по городах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержовал 97, а найболше як был подписок с канцеллярії Мокріевич и Карбанович 3, тіе знати дали, же козаки юже нізащо, и якоби ляхом вскорі Україну отдадут. Того ж часу и грамота его царского величества пришла, же боярин в килкадесять тисяч войска на Україну зимою бити міл. З чого барзо Бруховецкій собою и уся старшина стривожили, того ся боячи, жеби не отдано України королеві.
Того ж часу з осени много Козаков з Запорожа на зиму пришло.
Того ж року и літа на Москву приехали два патриярхи: александрийскій и антіохийскій Паїсий, а то на жадання и поселство его царского величества патриярху московского судити Никона. При которих патриярхах собор бил на Москві, и на том соборі патриярху московского зложили з патрияршества в простіє чернци и в заточеніе послали, а на его місце иншого патриярху посвятили. Але жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре, и послі того великая стала мешанин а на Москві.
Того ж часу ніякийсь Стенка Разин з Дону поднялся с козаками своеволними и пойшол на Хвалинское море, и там прибрал много своеволі, и по городах воевод мордовал, а людей посполитих собі приворочал, аж і Астрахань узял. На которого по килка крот посилали и нічого оному радити не могли, же стрелци до него на тую своеволю приставали. Которій през килка літ тое робил, поколя оного зрадою узято, як уже повернул ку Дону, и на Москві оного чвертовано.
Того ж літа фортелем своїм Дорошенко подхожовал Бруховецкого, маючи собі способного и помочного метрополиту, которій през чернца Пивского намісника Якубенка, оного так писмами, як и словесно, обецуючи Бруховецкому цале уступити гетманство усего, толко жеби вкупі зоставало козацтво. Чому повіривши, Бруховецкій гетман дался намовити и почал брати ненависть на Москву.


РОКУ 1668
На початку, о Богоявленії, зехалися усі полковники в Гадячое, и гетман Бруховецкій учинил раду с полковниками, судями и усею старшиною, и поприсягли себі, же юже конечно отступити от его царского величества и по орду слати, и воевод, и москву з городов отсилати, албо з ними битися, ежели би не уступали з городов, на що усе доброволне позволили усі обще. Того ж часу нічого не отволікаючи, полковники, скоро поприездили вдоми, почали задор чинити з воеводами и на масляници 3 всюди почали ся быти з москвою и воевод побрали. А найпервей в Гадячом воеводу вислал был зовсім гетман Бруховецкій, але, подобно, за его ж позволеням задор учинили козаки и, подужавши москву, побдирали, а инних позабивали, и воеводу з жоною узяли в замок на год . Также и в Прилуці , Миргороді, Батурині воевод побрали, а людей при них будучих погубили, а сосницкого и новгородского и стародубовского подостававши в замкох приступами, запорозскіе козаки з мещани усіх побили. Ніжин зась и Чернігов и Переясловле міста попустошени и попалени, а замки зоставали през усе літо в облеженю от Козаков и усего посполства.
Зачавши гетман Бруховецкій тое непотребное діло, послал посланцов своїх Степана Гречаного в Крим до хана, чинячи згоду и затягаючи орду на москву. А других послов своїх вислав Григорого Гамалію и Лаврентія Кашпуровича канцелляристу на Білагород, до Цариграда, до цара турецкого, поддаючися оному, жеби его принял под свою борону. Навесну, зараз скоро трава подросла, того ж часу зараз князь Ромодановскій з войсками его царского величества подступил под Котелву и там Козаков облег. Козаки зась, зостаючіе под рейментом гетмана Бруховецкого, почали свою приязнь отміняти и до Дорошенка посилати, жеби з Чигирина вийшовши, за Дніпр переправовался, обецуючися оного за гетмана приняти, також и Сірко и з Чернігова полковник Демко Многогрішній. На которіе їх слова Дорошенко до Чернігова послал своїх Козаков, а сам Дорошенко, переправивши Дніпр, потягнул под Опушное.
Того ж часу и орда с Криму вийшла с посланцями Бруховецкого и Дорошенковими, и часть пришла под Гадячое, которим виконал присягу Бруховецкій, и татаре присягли.
На которих присягу гетман Бруховецкій, зобравши войско, зараз с тими ж татарми вишол з Гадячого, хотячи ити под Котелву на оборону, але не зрозуміл фортелю Дорошенкового и здради татарской, и що юже и козацтво оному не зичливо, опроч запорожцов. Где Дорошенко, не допущаючи в милі до Опушного, зо всім войском зостріл и татарми, до которого зараз козацтво пристало и табор Бруховецкого пожаковали, а самого Бруховецкого узявши, до Дорошенка припровадили, которого Дорошенко позволив забити голоті. И так голота тиранско забили и замордовали Бруховецкого на полі и много людей значних Козаков и запорожцов позабивали на першом тижню Петрова посту. Которого тіло отпровадити казал Дорошенко до Гадячого и там у церкві Богоявлення Господня поховано, где усю маетность и жону Бруховецкого гетман Дорошенко казал позабирать и до Чигирина запровадити. И так скончилося гетманство Бруховецкого.
Дорошенко зась, гетманои ставши обоїх сторон Дніпра, пойшовши з ордою и козаками, князя Ромодановского з войскани отогнал от Котелви и тих людей освободил. И так ко