БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (7.11.1857-9.2.1932) - видатний український історик та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919). Народився у Києві в міщанській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського ун-тів. Після закінчення Київського ун-ту і проходження трирічної підготовки при кафедрі Б. у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського ун-ту, а незабаром, у 1887 - екстраординарним професором цієї кафедри. У 1906-1910 обирався ректором Харківського ун-ту. Впродовж 1906, 1910-1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914-1917- голова Харківської міської думи. У 1918 - член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 -голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. На протязі 20-30-х рр. викладав історію України у Харківському та Полтавському ін-тах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т.Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України.

Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В.Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М.Костомаров.

Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Першою значною його роботою була монографія “История Северской земли до половины XIV в.” (1882). У 1883-1884 опубліковано: “Курс древнерусской истории до половины XIV в.”, який Б. читав у Харківському ун-ті. Головними працями Б. є: “Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства” (1887), “Колонизация Новороссийского края и первые его шаги по пути культуры” (1889), “Магдебургское право в Левобережной Малороссии” (1892), “Украинская старина” (1896), “Опыт истории Харьковского университета” (т.І-II 1893,1904), “История города Харькова” (спільно з Д.Міллером 1905-1906). “Історія Слобідської України” (1918), “Нарис української історіографії” (т.І-ІІ, 1923-1925), “Український мандрівний філософ Г.С.Сковорода” (1926), “Нарис історії України на соціально-економічному грунті” (1928).

Праці Б. побудовані на багатому джерельному матеріалі, значна частина якого вперше вводиться в науковий обіг.