КОВАЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА (3.9.1892 -18.8.1957) - відомий український політичний і державний діяч, публіцист. Н. у Крупах Люблінської губ. Брав активну участь у студентському русі, в 1912 очолював українську студентську громаду в Москві, а з 1915 - в Києві. В 1915 редагував нелегальне видання українських есерів газету «Боротьба». В квітні 1917 К. разом з П.Христюком, Л. Ковалівим, М. Шрагом став одним з співзасновників Української Партії Соціалістів-Революціонерів, з липня - голова партії. Очолював редакцію газети «Народна Воля» -спільного органу Селянської Спілки і УПСР. Під час роботи Всеукраїнського Національного Конгресу 1917 обраний членом Української Центральної Ради від Полтавської губернії, згодом - член Малої Ради. В травні 1917 К. у складі делегації від УЦР (В. Винниченко, Г. Одинець, Д.Коробенко, С.Письменний, Д. Ровінський, С.Єфремов та ін.) перебував у Петрограді, де на переговорах з Тимчасовим Урядом було вперше поставлено вимогу про надання автономії Україні. В листопаді 1918 К. входив до складу Крайового комітету охорони революції на Україні. З листопада 1917 до квітня 1918 - генеральний секретар продовольчих справ і міністр продовольчих справ УНР. У січні 1919-депутат Трудового Конгресу України. В період Директорії УНР - міністр земельних справ в урядах О. Остапенка, Б. Мартоса, Іс. Мазепи. 3 1920 жив в еміграції у Польщі, Румунії та Австрії. З 1921 очолював одну з груп УПСР у Відні. Редагував цілий ряд українських закордонних періодичних видань, в 1940-42 - співредактор «Нашого Життя», з 1950 - редактор агентства «Експрес-пресслужба» (Інсбрук). Помер в Інсбруці. Автор науково-публіцистичних праць: «Як заложено УПСР» (1919), «Україна під червоним ярмом» (1937), «Опозиційні рухи в Україні і національна політика СРСР в 1920-54» (1954), «При джерелах боротьби» (I960) та ін.