Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Українська революція 1917-1921 рр. » Постаті: Інші

ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ
ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ КАЗИМИРОВИЧ (5.4.1882 - 14,6.1931) - видатний український історик, громадсько-політичний діяч, філософ і публіцист, дійсн. чл. Наукового Товариства ім.Т.Шевченка (з 1914), ідеолог українського консерватизму. Н, у Затурцях Володимир-Волинського повіту на Волині у польській шляхетській родині. Закінчив Київську гімназію. Деякий час служив у драгунському полку в Кре-' менці. Вивчав агрономію, філософію та історію у Ягеллонському ун-ті у Кракові, згодом - у Женевському ун-ті. В 1908 повернувся в Україну, поселився на хуторі Русалівські Чонари поблизу Умані, де займався науковою діяльністю. В цей період виходять його перші праці “Данило Братковський” (1909), “Генерал артилерії Великого Князівства Литовського” (1909). В історико-філософській праці, написаній польською мовою “Шляхта на Україні” (1909), “Аріянський соймик в Киселені в маю 1638” (1910). Л. обгрунтував вирішальну роль шляхти в процесі формування української державності та закликав її боротися за відродження України. В 1910 Л. переїхав у Краків (Польща). В 1912 побачила світ його монументальна праця “Z dziejw Ukrainy”. До цієї книги ввійшли такі монографії як “Назва Русь і Україна та їх історичне значення”, “Станіслав-Михайло Кричевський”, “Богдановим шляхом”, “Документи Руїни” та ін. В 1912 Л. виступив ініціатором створення Українського Інформаційного Комітету, завданням якого було пропагувати закордоном ідею про необхідність створення Української незалежної держави. Підчас Першої світової війни 1914-18 був мобілізований до російської армії, але через хворобу служив старшиною у резервній частині, В 1917 Л., перебуваючи у Полтаві, запропонував представнику секретаря військових справ Генерального Секретаріату УЦР-УНР допомогу у формуванні української військової частини, але не знайшов підтримки. В червні 1917 взяв участь у створенні Української Хліборобсько-Демократичної Партії. В жовтні 1917 написав і видав у Лубнах партійну програму УХДП, основні положення якої передбачали створення самостійної Української держави та збереження приватної власності на землю. В 1918 був призначений гетьманом П. Скоропадським послом Української Держави в Австрії. Займав цей пост і за Директорії УНР. В еміграції жив в Австрії та Німеччині. В 1920 вийшла відома монографія Л. “Україна на переломі 1657-69”, в якій автор проаналізував історичний процес створення української державності в 15 - поч. 17 ст. Влітку 1930 Л. організував Союз Українських Хліборобів-Державників, ставши головним ідеологом і лідером гетьманського руху. В 1920-25 Л. редагував неперіодичний збірник “Хліборобська Україна”, на сторінках якого вперше надруковано його найвідоміший твір - “Лист до братів-хліборобів”. У 1926-27 очолював кафедру історії української державності в заснованому гетьманом П. Скоропадським Українському Науковому Інституті в Берліні. В 1930 ідеологічний конфлікт Л. з гетьманом П. Скоропадським приводить до розпуску СУХД, Л. разом з М. Кочубеем, В. Кучабським та ін. засновував нову організацію - Братство Українських Клясократів-Монархістів. Протягом всього цього часу Л. займався науково-дослідницькою роботою. Помер у санаторії Вінервальд недалеко Відня. Похований у Затурцях. Центральне місце в ідеології Л. займає критика слабостей українського руху, які привели до поразки української держави у 1917-20, та пошуки шляхів виходу із національно-політичної кризи. Л. критикував народницький світогляд соціалістичних лідерів Української Центральної Ради і Директорії УНР, які намагалися оперти національно-визвольні змагання на соціальні ідеї та шукали підтримки лише серед пролетаризованого і напівпролетаризованого селянства, робітництва та народної інтелігенції, відкидаючи державнотворчий потенціал “хліборобів” (заможнього селянства й поміщиків) та українських чиновників, буржуазії і т. п. Л. стверджував, що ідею створення незалежної Української держави може реалізувати тільки весь народ під проводом “хліборобської верстви”. Політичний успіх українським національно-визвольним змаганням, на думку Л., міг забезпечити перехід зрусифікованої та сполонізованої української еліти на українські національні позиції. Досягнути консолідації українського народу і перетворити його на повоноцінну державну націю можна лише шляхом розбудження і зміцнення почуття територіального патріотизму та солідарності між усіма громадянами України, незалежно від їх соціального статусу, віросповідання, етнічного походження і рівня національно-культурної свідомості. Зразком такого успішного націо- і державотворення для Л. були США. Забезпечити єдність українського руху мала легітимна фігура українського монарха. Спадкова монархія, вважав Л., була б найкращою формою політичного устрою України. Хоча Л. був принциповим критиком демократії, його ідеологія спричинилася до утвердження ліберально-демократичних цінностей та поборювання тоталітарних тенденцій в українській політичній думці 20 ст.

   



Взято з: http://history.franko.lviv.ua/IIl_1.htm
Категорія: Постаті: Інші | Додав: sb7878 (02.08.2009) | Автор: Д. Кушплір, І. Підкова
Переглядів: 509 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017