Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Радянська Україна між 1921-1939 рр. » Постаті

ЛИПКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ
ЛИПКІВСЬКИЙ ВАСИЛЬ КОНСТЯНТИНОВИЧ [7(19).3.1864 - 27.11.1937] - визначний діяч Української Автокефальної Православної Церкви, митрополит Київський і всієї Русі (1921-1927). Н. у с. Полудні Липовецького повіту на Вінничині. Навчався в Уманському духовному училищі, пізніше - у Київській Духовній Академії. В 1890-х рр. Л. був законовчителем державної гімназії в Києві, згодом після прийняття сану священика - настоятелем міського собору, повітовим інспектором церковно-парафіяльних шкіл Липовецького повіту. З поч. 1900-х рр. - завідуючий Київською церковно-вчительською школою. В 1905 звільнений з роботи за національні переконання, згодом займав посаду настоятеля Солом'янської парафії в Києві, викладав у школах. З поч. 1917 Л, разом з архиепископом володимирським Олексієм, протоєреєм С. Потіхіним, священиком Н. Мариничем очолив український релігійно-громадський рух за автокефалію Української Православної Церкви. Став одним з ініціаторів створення Братства Воскресіння Хреста та Всеукраїнської Православної Церковної Ради. 9.5.1919 відправив першу службу українською мовою в Миколаївському соборі на Печерську в Києві. В жовтні 1921 Всеукраїнський Церковний Собор (проходив у Києві 11-27.10; за ін. дан., 14-30.10.) затвердив проголошену 1.1.1919 автокефалію Української Православної Церкви і обрав Л. її митрополитом (висвячений 23.10.1921 ). Л. активно працював для ідеї відродження Української національної церкви, за що зазнавав постійних переслідувань. Незважаючи на опір частини промосковськи настроєного духовенства, проводив українізацію церковного життя, сприяв перекладу церковних книг на українську мову. Особисто відвідав бл. 500 парафій, чим сприяв зростанню авторитету УАПЦ в Україні. Відстоював принцип всенародного собороправства, тоді як більшість єпископів виступала за збереження права на зверхність духовенства у справах управління церквою. Діяльність Л., спрямована на зміцнення й розбудову УАПЦ, величезний авторитет митрополита серед духовенства та віруючих, спричинилися до нападок і переслідувань з боку більшовцьких органів влади. В жовтні 1927 делегати Всеукраїнського Церковного Собору, під загрозою арешту і заслання всіх його учасників та під тиском частини єпископату УАПЦ на чолі з єп. П. Ромадановим, проголосували за переобрання Л. (17.10.1927). Протягом наступних років Л. перебував під постійним наглядом більшовицьких репресивних органів, декілька раз заарештовувався і ув'язнювався. 22.10.1937 Л. був черговий раз заарештований, а вже 20.11. засуджений особливою трійкою при Київському управлінні НКВС СРСР до страти і незабаром розстріляний. Л.-визначний проповідник і перекладач богословських текстів на українську мову, автор ряду теологічних праць “Православна Христова Церква Українського Народу” (1951), “Відродження Церкви в Україні 1917-30” ( 1957) та “Відродження Української Церкви” (1961), “Проповіді на неділю і в свята” (1969) та ін.


Взято з: http://history.franko.lviv.ua/IIl_1.htm
Категорія: Постаті | Додав: sb7878 (16.08.2009)
Переглядів: 359 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017