«ПАЦИФІКАЦІЯ» (від. лат. pacificatio - умиротворення, замирення, успокоєння) --- офіційна назва масових репресій щодо українського населення Галичини, проведених урядом Польщі (прем'єр --- Ю. Пілсудський, міністр внутрішніх справ --- Ф. Славой-Складовський) восени 1930. Приводом для «П.» послужили численні протипольські акції, як підпали майна польську власників, пошкодження ліній зв'язку та ін., що відбувалися в краї влітку та восени 1930. Заданими польської офіційної статистики було спалено 62 житлові будинки, 87 стодол, 78 господарських будинки та 112 скирд збіжжя. Відповідальність за ці дії польська влада поклала на українське підпілля --- Організацію Українських Націоналістів (ОУН) та її бойовий підрозділ --- Українську Військову Організацію (УВО). Провід ОУН (УВО) публічно визнав причетність до організації саботажів, як форми протесту проти національної політики Польщі на українських землях. Рішення про проведення «П.» було прийняте главою режиму «санації» маршалом Ю. Пілсудським, який 24.8.1930 очолив уряд Польщі. Метою «П.» було «умиротворення» Галичини, послаблення українських політичних сил та їх неприхильного становища щодо Польщі, забезпечення максимального успіху урядовому таборові на наступних (у листопаді 1930) парламентських виборах. Пілсудчики розглядали «успокоєння» українського населення в контексті своїх ширших планів придушення політичної опозиції в державі та встановлення в краї авторитарного режиму. Для проведення каральної операції уряд використав спеціальні відділи поліції (17 рот загальною чисельністю понад тисячу осіб) і війська (10 ескадронів кавалерії), а також місцеві (повітові та волосні) поліційні підрозділи. Репресивні заходи польського уряду тривали від 14.9. до кін. листопада 1930. їм передували арешти групи визначних українських громадських та політичних діячів, зокрема Д. Палієва, В. Целевича, І. Ліщинського, В. Кохана, О. Когута та ін. На першому етапі «П.» (до кін. вересня 1930) каральні дії чинила переважно поліція, на другому етапі (від кін. вересня до серед, жовтня) --- в основному, військові відділи. У багатьох місцевостях проведено повторні каральні експедиції поліції та війська на українські села. В ході «умиротворювальної» операції застосовано протиправний принцип збірної відповідальності. Спеціальні поліційні та військові відділи проводили численні ревізії в приватних будинках, у приміщеннях українських культурно-освітніх і фінансово-економічних установ. Лише під час поліційних експедицій у трьох воєводствах Галичини було проведено понад 5 тис. обшуків. Вони супроводжувались зриванням підлоги і дахів, нищенням меблів та продуктів харчування. З селянських громад стягувалися контрибуції продовольством і фуражем. Під час «П.» проведено численні арешти активістів українських організацій та установ: з 1739 ув'язнених осіб 1143 віддано до суду (за офіційними даними). Звичайним явищем стали фізичні розправи і знущання над місцевими українськими селянами, учителями, священиками (сім чоловік загинуло), які часто доповнювались моральним приниженням жертв, глумленням над їх національною гідністю. Під час «П.і в багатьох місцевостях було проведено ліквідацію українських суспільних організацій та установ --- осередків української молодіжної організації «Пласт», фізкультурно-спортивних товариства «Луг» і «Сокіл», філій «Просвіти», кооперативів. Значна кількість відділень цих організацій під тиском властей були змушені оголосити про свій саморозпуск. В період проведення «П.» розпочалось планомірне згортання українського шкільництва, зокрема, закрито українські гімназії в Тернополі, Рогатині, Станіславові. С.кладовою частиною акції були погромницькі дії супроти українців місцевих (повітових та волосних) станиць поліції та польських шовіністичних угрупувань. Бойовики «Стшельця» та ін. організації чинили напади на українські кооперативи, філії «Просвіти», школи, співпрацювали з поліцією в переслідуванні активістів українського суспільно-політичного життя. За підрахунками Української Парламентарної Репрезентації (УПР) репресії в тій чи іншій формі велися натерені більш як 30 повітів з населенням понад 5 млн. чол. У розпал каральних дій поліції та війська в Галичині ув'язнено 30 бувших послів, майже весь провід Українського Національно-Демократичного Об'єднання (УНДО), ряд лідерів Української Соціалістино-Радикальної Партії (УСРП). Прагнучи вплинути на перебіг передвиборної кампанії у вигідному для правлячого табору руслі, каральні експедиції намагалися змусити сільські громади до проголошення заяв про зобов'язання голосувати за урядовий список.

 

Українські партії засудили урядову репресивну акцію щодо населення Галичини, хоча й негативно поставилися до саботажної кампанії українського підпілля. ЦК УНДО апелював до уряду та місцевих властей з вимогою припинити політичний терор проти українського населення. Невдачею завершилась спроба митрополита греко-католицької церкви А.  Шептицього досягнути порозуміння з урядовими колами Варшави з метою зупинення «пацифікаційної» операції. Хвиля репресій, тиск властей на українське громадянство спричинилися до зменшення українського представництва у вищих законодавчих органах Польщі. Українці Галичини здобули у сеймі 20 місць та у сенаті --- 4. Новообрана УПР виступила у сеймі та сенаті з осудом протиправних дій влади, вимагала покарання винних та надання допомоги потерпілим. Водночас робилися спроби пошуку шляхів послаблення польсько-українських протиріч (переговори між представниками УПР і польських урядових кіл у лютому 1931).

 

Українські посли і сенатори звернулися до Ліги Націй з проханням дослідити дії каральних відділів під час «П.» і змусити Польщу виконати свої міжнародні зобов'язання щодо українців Галичини. Рада Ліги Націй створила комітет (т. зв. комітет трьох) для вивчення ситуації на західноукраїнських землях. В січні 1932 на спеціальному засіданні ради винесено рішення, яке засуджувало дії польського уряду щодо українського населення. Одним з головних наслідків «П.» стало зростання серед українців національної свідомості, настроїв ворожості до польської держави і поляків, що вело до подальшого загострення українсько-польських взаємин.