Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Книги » Боплан. Опис України

Про фауну України
Про фауну України

Розповім ще про одну примітну річ у цьому краї. Вздовж берегів Борисфена є незліченна кількість мух; вранці вони звичайні і не завдають шкоди, опівдні з'являються великі, завбільшки з дюйм, які так терзають коней і проколюють їм шкіру, що ті геть скривавлені. \85\

Але найгірше увечері понад річкою, де через мошву і комарів не можна спати без пологу [polné]. Так козаки називають щось на зразок маленького намету, у якому сплять, щоб захиститися від цих комах, бо без нього вранці вони вставали б із геть запухлим обличчям. Якось таке трапилося зі мною, тому можу підтвердити. Минуло три дні, доки моє обличчя набрало нормального вигляду. Я майже не міг бачити, ані розплющити очей, бо повіки цілком запухли, і на мене було страшно дивитися. Але, як я сказав, козаки мають полог [polené], який робиться так: вирубують 15 невеличких дерев'яних вилок з ліщини завтовшки в палець і завдовжки в 2,5 стопи /75/ або біля того, забивають їх у землю на відстані двох стіп один від одного, а вшир — на стопу, згори кладуть п ять ліщинових поперечок, що спираються на вилки, і знову кладуть на них зверху ще п'ять жердин, які спираються на поперечні палиці 319. Все це зв'язують мотузкою, а поверх \86\ накидають бавовняне напинало, викроєне і зшите за відповідним розміром, яке затуляє не лише верх, але й усі боки, звисаючи десь на стопу або й більше. Його підгортають під матрац або постіль, щоб комашня не проникала всередину. Тут легко вміщаються двоє, але так сплять лише старші офіцери, бо не всі можуть дозволити собі такий маленький намет. Коли бачать /76/ наближення дощу, вкриваються так, як це видно з наступного рисунка 320, де зображення дає більше уявлення, ніж розповідь. Одним словом, комахи у цьому краї настільки надокучливі, що доводиться постійно підтримувати вогонь, аби відганяти їх димом.









ABCDIFG — це полог [pollené], накритий напиналом, НІ та LM — це дві вилки, на які кладуть перекладину IL, що тримає турецький килим, зроблений з крученої нитки, непроникної для дощу, який служить дахом для пологу.

Від мух перейдемо до сарани, її тут теж так багато, що вона змусила мене пригадати кару, яку господь наслав колись на Єгипет з наміром упокорити фараона. Я бачив тут це лихо кілька років підряд, зокрема у 1645 і 1646. Отже, ці комахи прилітають не просто полчищами, а цілими хмарами, розтягаючись на 5-6 льє в довжину і 2-3 в ширину. Звичайно, вони прилітають з боку Татарії; це трапляється після засушливої весни, а в Татарії і її східних [околицях], тобто Черкесії [Circassie] 322, Абхазії [Bazza] 323 і Мінгрелії [Mangreline] 324, рідко буває інакше. Цю нечисть жене східний або південно-східний вітер, який несе її у тутешні краї, де вона усе спустошує, поїдаючи посіви і траву навіть ще недозрілими. Таким чином, де лиш вона пролетить і сяде,— винищує усе швидше, як за дві години, через що потім виникає велика дорожнеча на харчі. Якщо ж сарана лишається у цьому краї до осені, до місяця жовтня, часу свого вимирання, то кладе кожна до 300 яєць, з яких навесні може вилупитися за сухої погоди, про що я вже згадував, в 300 разів /77/ більше комах на лихо населенню. Проте якщо на час її вилуплювання ідуть дощі, вона гине і цього року не з'явиться, хіба що звідкілясь прилетить, її кількість — це те, що нелегко описати, бо все повітря \87\ буває заповнене нею, аж довкола темно. Я не зможу краще передати вам її приліт, як [порівнюючи] з тим, що ви бачите у похмурий день, коли йде дрібний сніг, а вітер розносить його у різні сторони. Сарана сідає на землю, щоб попастися, і усі поля вкриваються нею; при цьому чутно якесь шарудіння, яке піднімається, коли вона жере. Менш як за годину-дві, сарана пожирає усе до грунту, потім знімається і її несе туди, куди дме вітер. Коли вона летить, то у найясніший день сонце видно не краще, ніж якби небо було б затягнуте величезними хмарами. 1646 р. у місяці червні, перебуваючи протягом двох тижнів у новому місті, /78/ званому Новгород [Novogrod], де я будував фортецю 325, я був здивований, побачивши її там у такій великій кількості. Це було дивовижне видовище, бо сарана в цих околицях виплодилася щойно навесні і ще не могла добре літати, повністю вкриваючи землю, а в повітрі її було стільки, що я у своїй кімнаті не міг їсти, не запаливши свічки. Усі будинки були нею заповнені, ця нечисть заповзала в конюшні, хліви, кімнати, на горища і навіть у погреби. Я спробував палити гарматний порох із сіркою, щоб її відігнати, але усе це було ні до чого, бо як тільки відчинялися двері, незліченна кількість сарани залітала всередину, інша вилітала, безперервно кружляючи \88\ повсюди. Дуже неприємно було виходити на вулицю, коли ці істоти ударялися об твоє обличчя, ніс, очі і щоки, так що неможливо було навіть відкрити рота, щоб туди не залетіло кілька з них. Та це ще нічого, бо ці тварюки не давали жодного перепочинку і тоді, коли хотілося їсти, і надумавши розрізати на тарілці кусень м'яса, ти різав водночас і сарану, а заледве відкривав рота, щоб піднести до нього шматок м'яса, треба було одразу виплюнути сарану. Зрештою, найдосвідченіші втрачали рівновагу від такого громаддя. Це неможливо навіть точно висловити. Аби добре собі все це уявити, треба побачити самому, як довелося мені. Знищивши у цьому краї все протягом двох тижнів і набравшись сил, аби летіти далі, вона піднялась, і вітер поніс її звідтіля в іншу місцевість чинити таке саме спустошення. Я бачив її якось увечері, коли вона сіла на ночівлю /79/ і нею була вкрита дорога більше ніж на 4 дюйма завтовшки, одна на одній. Навіть коні ступали по ній з великим острахом, лише добре підхльоснуті нагайками, нашорошували вуха, хропли. Коли колеса наших возів і копита наших коней розчавлювали цих комах, від них ішов такий гидкий сморід, який вражав не тільки ніс, а й мозок. Щодо мене, то я цього смороду витримувати не міг, не промивши спершу носа оцтом, а далі не тримаючи і не нюхаючи постійно змочену ним хустинку. Зате тут розкошують свині, поїдаючи сарану з великим смаком і жиріючи від неї, однак ніхто не хоче їсти їхнього м'яса, оскільки ця нечисть, що завдає стільки шкоди, викликає [у людей] огиду. Нарешті, ось як ці комахи розмножуються і плодяться. Вони залишаються у тому краї, де їх застає жовтень, роблять своїми хвостами нірку в землі і кладуть у неї по 300 яєць кожна, а тоді, загрібши їх лапками, здихають, бо ця нечисть ніколи не живе довше шести з половиною місяців. Навіть якщо згодом починаються дощі, яйця не гинуть; їм не завдає жодної шкоди навіть мороз, яким би сильним і суворим він не був. Ось так вони зберігаються до весни, яка наступає десь у середині квітня. Коли сонце пригріє землю, сарана вилуплюється і розлазиться, підстрибуючи, скрізь, де може. Протягом шести тижнів вона не може літати, тому далеко від місця, де вилупилась, \89\ не відходить. Після того, як зміцніє і стає здатною літати, піднімається, куди понесе вітер. Якщо на той час, коли починається їхній лет, панує північно-західний вітер, він заносить їх усіх на погибель у Чорне море. /80/ Але якщо вітер з іншого боку, то несе їх у ті краї, де вони чинять спустошення, про які вже йшлося. Коли ж у час вилуплення починаються дощі і тривають 8—10 днів підряд, усі їхні яйця гинуть. Так само влітку: якщо трапиться 8—10 днів безперервного дощу, уся сарана здихає на землі, бо не може більше літати, а отже, тутешні жителі гарантовані від неї. Але якщо літо сухе (що буває найчастіше), то ця нечисть мучить їх доти, доки у жовтні не виздихає. Ось таке я бачив у цих краях упродовж багатьох років. Щодо цих комах — то вони товсті, як палець, і мають по 3-4 дюйми у довжину. Тутешні [люди], які добре розуміються на мовах, розповідали мені, що на їхніх крилах написано халдейськими літерами «Божий гнів» [Boze Gnion] 326, по-французькому — «кара божа». Посилаюсь на тих, які мені про це сказали і знають мову.

А тепер перейдемо до того, що мені здалося найбільш незвичним. За Дніпром протікають дві річки, одна з яких зветься Сула [Sula], a інша Супій [Supoy]; обидві впадають у Ніпро. Між цими річками водяться маленькі тваринки, яких їхньою мовою називають байбаками * [bobaques], a за будовою і розмірами вони нагадують кроликів Барбарії [Barbarie] .



* Байбаки — це маленькі тваринки, які збудовані, як барбарійські кролики. [Прим. авт.].



У них лише чотири зуби 328, а саме: два — вгорі, два — внизу, шерсть, мов у борсука, вони ховаються в землю, немов кролики. У жовтні зариваються до своїх нір, звідки вилазять лише наприкінці квітня, починаючи бігати по полю в пошуках корму. Таким чином, проводять зиму під землею, харчуючись тим, що назбирали влітку, і довго сплять. Вони дуже ощадливі, інстинктивно дбають про харчування. /81/ Можна було б сказати, що серед них є раби, бо ті, котрі ледачі, примушують рабів лягати на спину, кладуть їм на живіт великий жмут сухої трави, яку байбак тримає, \90\ обнявши лапками, а зручніше б сказати — руками, ці тваринки допомагають собі ними майже так, як мавпи своїми. Потім інші [байбаки] тягнуть його за хвіст аж до входу в нору, використовуючи цю тваринку ніби санчата, а звідти примушують розносити траву по тайниках. Я декілька разів бачив, як вони так господарювали. З цікавості я зупинявся і спостерігав за ними цілими днями, навіть розкопав землю аж до нір, щоб побачити їхнє житло. Я побачив безліч ходів, розділених ніби на маленькі кімнатки, одні — це їхні комори, інші служать кладовищем і усипальницями, де вони ховають своїх мертвих, ще інші призначені для якихось особливих потреб. Вони селяться по 8—10 пар разом, кожна має окреме житло, де живуть у великій злагоді, їхня спільнота ні в чому не поступається спільноті бджіл чи мурашок, про яку стільки написано. Додам, що усі ці тваринки двостатеві 329. Якщо їх зловити молодими у травні, вони легко приручаються. На базарі вони коштують не дорожче, аніж 1 су 330 або 6 ліардів 331. Я кількох тримав, вони дуже гарно виглядають в домі і приносять стільки задоволення, ніби якась мавпа або білка, споживаючи той же корм і такий самий тип їжі.

Забув сказати, що ці тварини дуже хитрі, оскільки ніколи не виходять, не виславши далеко наперед дозорця, якого ставлять на якомусь підвищенні, щоб попереджати інших, доки ті зайняті харчем. Як тільки дозорець /82/ помічає чужака, піднімається на задні лапки і починає свистіти. За цим сигналом усі тікають до своїх схованок, а дозорець За ними, і залишаються там доти, доки не вирішать, що люди вже пройшли, перш ніж вийти. Відстань між цими двома річками, Сулою і Супоєм, не перевищує 6 льє, а від Ніпра до кордонів Московії — не більше 15—20 льє332. Саме там водяться ці тваринки, котрі живуть так, як я описав, і більше ніде їх немає 333. Немає нічого доброго в тому, що всюди повно маленьких нірок (як кролячий садок) : коні, потрапляючи в них копитом, падають із загрозою поламати собі ноги. Зі мною самим таке траплялося декілька разів. У травні і червні селяни \91\ ганяють їх таким способом: виливають 5-6 відер води в нору, що примушує їх вискакувати, а на виході з нори тримають торбу або сітку, куди ті попадаються. Молодняк, яким би прирученим він не був, не може забути своєї природи: у жовтні, якщо їх не прив'язати, зариваються десь у будинку в схованці на довгу сплячку. Можливо, якщо їм не перешкодити, вони б спали повних шість місяців, як садові соні 334 та суслики. Мої [байбаки] лишалися у цьому стані до двох тижнів. Після довгих пошуків знайшли нору, яку я розрив, щоб забрати їх, і побачив, що вони знову немов геть здичавіли.

У цих краях водяться також перепілки з блакитними лапками, отруйні для тих, хто їх їстиме 335.

У Дикому Полі поблизу порогів вздовж Ніпра я зустрічав також якусь тварину завбільшки з козу, але з дуже тонкою і короткою шерстю, /83/ після линьки м'якенькою, майже як атлас. Пізніше її шерсть стає грубішою, коричневатого кольору, але не такого темного, як у кози. Ця тварина має два білих дуже блискучих роги, руською мовою її називають «сайгак» [sounaky] 336. У неї дуже тонкі ноги і копита і зовсім немає носової кістки. Пасучись, вона ступає назад, бо не може пастися інакше. Я куштував м'ясо цієї тварини, воно таке ж смачне, як і м'ясо дикої кози, а роги, котрі я зберігаю як рідкість, білі, блискучі і гладенькі.

У цих же краях водяться олені, лані і дикі кози, які ходять стадами, а також вепри неймовірної величини і дикі коні *, що ходять табунами по 50—60 [голів].



* Легкі коні. [Прим, авт.]



Вони досить часто викликали у нас тривогу, оскільки ми їх здалеку приймали за татар. Ці коні нічого не варті в роботі. Навіть якщо їх приручати молодими, [також] не годяться до роботи, а тільки для їжі 337: їхнє м'ясо дуже м'яке, ніжніше за телятину, але на смак, як на мене, не таке приємне, бо нудотне. Тутешній люд, який їсть перець, як ми горох, приправляє його так, що від прянощів ця приторність втрачається. Що ж до старих [коней], які \92\ не піддаються прирученню, то вони йдуть прямо на різницю, де їхнє м'ясо продається так само, як воловина і баранина. Зрештою, у них зіпсовані ноги, оскільки зроговіла шкіра так стискає їм копита, що вони зростаються, бо не розчищені, а тому [коні] не можуть швидко бігати. У цьому ясно видно провидіння боже, яке створило цю тварину цілком для служби людині, бо коли опиняється поза її опікою, стає немов би безпорадною і нездатною бігати. /84/

По берегах цих річок водяться також птахи з таким великим горлом, що в ньому немов би цілий ставок, у якому зберігається жива риба, яку при потребі вони їдять 338. Я бачив птахів такої ж породи в Індії . Інші птахи, які тут найбільш примітні і водяться у великій кількості,— це журавлі, їх тут дуже багато. На кордонах з Московією водяться зубри 340 та [інші] великі тварини, а також білі зайці і дикі коти. В цім же краї ближче до Волощини [Valaquie] 341 трапляються барани з довгою вовною, які мають коротший, але набагато ширший, аніж звичайно, хвіст у формі трикутника 342; зустрічалися і такі, у яких один хвіст важив понад 10 фунтів. Він має, звичайно, більше 10 дюймів у діаметрі, трохи більше в довжину, а до кінчика він звужується і увесь наповнений добірним салом. У місцевої шляхти можна також побачити шпакуватих, тобто крапчастих, мов леопарди, собак [і] коней, гарних і привабливих для ока. Вони їх запрягають у свої карети, коли вирушають до [королівського] двору.

Велика незручність у цьому краї на Україні — це відсутність солі. Щоб цьому зарадити, її привозять з Покуття [Pocouche] 343, області на кордоні з Трансільванією 344, що належить полякам; [воно знаходиться] за 80— 100 льє звідси, як видно на карті 345. Там в усіх колодязях солона вода, з якої вони випарюють, як і ми, білу сіль і роблять з неї ніби хлібинки 346 завтовшки 1 і завдовжки 2 дюйми; 300 таких маленьких буханців віддають за 1 су. Ця сіль дуже приємна на смак, але не така солона, як наша. Виготовляють тут ще одну сіль з /85/ [попелу] вільхового і дубового дерева, вона дуже смачна з хлібом. Цю сіль називають коломийською [Kolomey] 347. В околицях Кракова є копальні гарної, як кришталь, солі, а місцевість зветься \93\ Вєлічка [Wieliczka] 348 . У цих краях також бракує доброї води; на мою думку, це є однією з причин захворювання на гостець—недугу, про яку ми говорили вище.


Взято з: http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm
Категорія: Боплан. Опис України | Додав: sb7878 (26.09.2009)
Переглядів: 588 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017