Про шляхетські вольності



Польські шляхтичі рівні у правах, поміж ними немає вищих 387, яку Франції, Німеччині, Італії, Іспанії та інших землях, де існують герцоги, маркізи, графи і барони. У них немає іншого титулу, окрім [титулу] старости [Таrosta] 388, в руках якого знаходиться адміністрація і землі королівського домену. Шляхетські землеволодіння тут не є ф'єфами чи ар'єр-ф'єфами 389, тому убогий шляхтич важить не менше, ніж той, хто багатший за нього, але особливою повагою користуються ті, що займають коронні уряди.

Кожен шляхтич, яким би незнатним він не був, сподівається, що колись зможе стати сенатором, якщо на це буде королівська ласка. Задля цього вони з юних літ вивчають латину, бо усі їхні закони написані цією мовою 390. Крім того, усі вони хотіли б одержати якісь бенефіції з королівського домену, що підштовхує їх до змагання у \101\ доброчесності, у служінні у війську, а при нагоді — до здійснення великодушних і благородних вчинків, за які можуть бути поміченими своїм командиром і рекомендованими королю, який їх за це винагородить яким-небудь незайнятим бенефіцієм. /96/ Поза тим шляхта, як ми вже сказали, вільна у виборі свого короля, а король не владен ув'язнити жодного шляхтича за будь-який вчинений злочин, якщо після його скоєння минуло 24 години, за винятком злочину з образою маєстату. Жоден із них також не може бути ув'язненим доки не розглянуто і не вирішено його справу [у суді] з оголошенням вироку; до суду ж треба позивати трич 391. Таким чином, [оскаржений] шляхтич зберігає право лишатися на свободі, клопотатись перед суддями [у власні справі] і навіть бути присутнім на опитуванні свідків, що свідчать проти нього, не боячись ув'язнення до завершення процесу. [Навіть] після оголошення вироку він може квапливо вступити до якогось монастиря, котрі досить часто служать притулком для злочинців, що не мають змоги рятуватися власн ши силами. Велика знать насміхається над правосуддям і висилає чимале військо проти тих, хто розпочинає з неп процеси. У вироку, звичайно, оголошується смертна кара і конфіскація маєтку *.



* Так карають за вбивство шляхтичем іншого шляхтича. [Прим. авт.]



Потім це проголошують голосно, закликаючи тричі [злочинця] з'явитися і протягом години стати перед судом (та вони не настільки наївні, щоб здатися в руки ката, знаючи, що їх засуджено на смерть) 392. Коли ті не з'являються, до вироку додають інфамію 393. Це означає, що кожен може убити його [злочинця] там, де зустріне; за цим же вироком той, хто з ним питиме чи їстиме, вважається причетним до злочину. Якщо протилежна сторона, не відчуваючи себе достатньо сильною, доходить згоди із засудженим і, одержавши певну суму грошей, відмовляється від усіх своїх претензій 394, то злочинець може взяти від короля лист про помилування, який обійдеться йому у дві або /97/ три тисячі ліврів 395. Завдяки цьому його злочин прощається, інфамію відмінено і він знову вступає у володіння своїм маєтком. Але якщо злочинець не такий могутній, як протилежна сторона, він повинен, рятуючи \102\ своє життя, покинути край, а його майно конфіскується на користь корони. Це якраз і є [ті землі], що звуться бенефіціями; король сам ними володіти не може, а роздає шляхті у пожиттєве користування. Але, як то кажуть, і злочини старіються: уже через кілька років приятелі [засудженого] починають клопотатися про примирення; а ще до того помре протилежна сторона чи пом'якшиться її серце з жалості, чи ще щось інше. А тоді вже можна легко повернути назад свій маєток, якщо він хоч трохи чогось вартий.

Але серед військових — усе інакше, оскільки при найменшій провині їх негайно арештовують, вважаючи не шляхтичами, а солдатами; вони підлягають воєнному суду, і вирок виконується одразу ж після його оголошення. Шляхта може брати, не втрачаючи гідності, землю в оренду та продавати усе, що на ній родить, однак торгівля, так само, як і у Франції, їй не дозволена 396.

Під час особистих сварок у них не треба вимагати відразу через поєдинок сатисфакції за образу, завдану наодинці 397. Але коли вони вважають, що їх образили, то збирають усіх своїх приятелів з найхоробрішими підданими і виїздять з якомога більшою силою у похід, щоб зустрівши ворога, вдарити на нього і, якщо вдасться, розбити. Зброї ж не складають до тих пір, доки не закінчать бій або доки не втрутяться спільні друзі і не помирять їх, а замість шаблі вкладуть їм /98/ до рук великий келих, наповнений токайським вином , щоб випити за здоров'я один одного.

Шляхта, що є ніби малим сувереном 399, має право носити корону на своїх гербах і відливати стільки гармат, скільки схоче, та будувати фортеці настільки могутні, наскільки дозволяють статки, і ні король, ні держава не можуть їй у цьому перешкоджати, їм [шляхтичам] бракує хіба [права] карбувати монету, щоб стати [повними] суверенами. Раніше вона карбувалася від імені держави, тепер же її вибивають лише від імені короля 400. Нарешті, як говорилося на сторінці 8, вони мають суверенну і цілковиту владу над підданими-селянами, тобто своїми васалами у спадкових маєтках. Але над селянами, що живуть у маєтках корони, якими шляхтичі користуються лише пожиттєво, \103\ вони не мають стільки влади, бо не можуть ні скарати жодного селянина, не подавши [на нього] в суд, ні забрати без причини його маєтність. Селяни, піддані Корони, зазнаючи утисків, можуть поскаржитися королю, який їх захищає і оберігає їхні права 401.

Окрім того, не можна засудити на смерть шляхтича за вбивство селянина, який належить іншому шляхтичу. Відповідно до закону, досить за вироком сплатити 40 гривен [grivené] спадкоємцям покійного, щоб очиститися від злочину (гривна дорівнює тридцяти двом су). Щоб звинуватити шляхтича у злочині, треба свідчення 14 селян, тоді як для засудження селянина вистачає свідчення двох шляхтичів.

Чужоземці не можуть тут купувати землю, як і тутешні селяни, які ніколи не володіють нею безумовно. З того, що вони і їхні діти мають у пожиттєвій власності, /99/ надходять великі прибутки їхнім панам, а самі вони не мають права ні продати, ні заставити свій наділ, який власник може відібрати, коли йому заманеться. Але городяни у містах можуть вільно купувати і володіти будинками і садами довкола міст, що належать до міських привілеїв і вольностей. З цього можна побачити, що всіма землями у цій державі володіє шляхта, яка завдяки цьому є дуже багатою. Виняток становлять землі, належні Короні (не спадкові, як ті, що про них згадувалося вище), де є окремі села, що належать королю і надаються ним боярам [boyarts] 402. Це особливий стан, нижчий за шляхту, але вищий за городян, якому маєтки надає король. Нащадки бояр успадковують їх при умові виконання військової служби за власний кошт. Усякий раз на вимогу великого гетьмана 403 вони повинні виконувати все, що їм накажуть, на користь держави. Серед цих людей, хоча й заможних, більшість є досить бідною.

Загалом польська шляхта досить багата, як було сказано вище, але в Мазовії, де її дуже багато і де шляхтичі становлять шосту частину тутешнього населення 404, вони живуть не в такому вже й достатку. З цієї причини значна її частина займається землеробством і не вважає ганьбою ходити за плугом або йти на службу в дворяни 405 — почет найбільших вельмож. Це заняття більш почесне, ніж \104\ служити візником, що змушені робити найтупіші з-поміж них. Двоє таких служили у мене візниками протягом ряду років, коли я перебував у цьому краї на посаді першого капітана артилерії і королівського інженера, хоча вони й були шляхтичами /100/ з доброго роду.

Родові маєтки шляхти звільнені від обов'язку надання зимових квартир і військових постоїв, підлягаючи їм лише під час переходів армії. Військо може квартирувати тільки на землях королівського домену.

Якщо спадкоємцями є декілька братів, розподіл здійснює старший брат, а наймолодший вибирає [першим свою частину]. Вдова, одружуючись вдруге, може при бажанні віддати усе своє майно тому, за кого виходить заміж, позбавляючи таким чином [спадку] своїх дітей 40б. Цей закон тримає дітей у шанобливій покорі до своїх батьків і матерів.