Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Літописи » Літопис Самовидця

НА ПОЧАТКУ 1655
Попередній розділ
ЗМІСТ КНИГИ
Наступний розділ

Гетманове коронные по уступленню на зиму короля шведского послали в Крим и перееднали хана з ордою, жебы оным на помощ выйшли зносити Україну, а звлаща зимою, що орда з охотою учинила, и вытягла потуга великая. Также всі войска коронные, скупившися, просто рушили на Україну от Камянця Подолского. О чом Хмелницкій увідомившись, полки козацкіе скупил и постановил по городах от Уманя, а сам з інними полками и войсками его царского величества, над которими старшій был боярин Василій Борисович Шереметев, з немалым войском стал у Ставищах, аже почул, же жолнірове з ордою зближаются, рушил з Ставищ ку Уманю и там за Пятигорами на Дрижиполю в полях споткалися з ордою и тими войсками коронними, и стала война великая. Войско козацкое вкупу не зійшлося, и орда не допустила скупитися, осадивши гетмана Хмелницкого в полях. 

 И так наступовало жолнірство на Хмелницкого, же трупом жолнірским козаки отаборились, бо не тилко вдень, але и уночи билися рукопаш. Аже в табор козацкій и московскій дракгунія уломилася была, которых не так стрілбою, як оглоблями з саней били и многих побили, з которых мало хто увойшол. Що видячи Хмелницкій, же так великая налога през дней три, казал табору рушати и просто на обоз коронній ити, роспорадивши гарматы и піхоту. Що видячи жолнірове, мусіли уступовати назад, такъже и орда, бо много и татар пропало, за которими гетман Хмелницкій з войсками ишол втропи и, їх прогнавши, в Умані стал. А войска коронные уступили за Бог, а инные в Полщу повернули, и усі войска коронные коло Подгоря держалися, бо зараз навесну того ж року его царское величество з великими потугами з Вязми выйшовши, и просто ку Вилню войною ишол и усю Литву звоевал, и Вилню взял, и усі городы, опроч Слуцка и Быхова. Там же и козаки были при его царском величеству, зостаючіе з Золотаренком, и барзо здобыч великую узяли. А гетман Хмелницкій з войсками своїми и его царского величества силами под Лвов ходил, и облегши Лвов, розные городы побрал, и Люблин узял и опустошил тоей землі немало, бо не могли силы жолнірскіе опертися, же и короля не міли у землі, а інные войска шведові поподдавалися. Навет и сам гетман Радивил, будучи вигнанній з Вилня, поддалъся шведскому королеві з гетманом литовским и усім войском. А у Вилню зоставал воевода и по інных городах литовских, — от Вилня аж за Смоленск, — то по усіх городах так великих, як и малых зоставали воеводове его царского величества, а звлаща по столечних, где воеводства 8, яко Вилня, Полоцко, Вытепско, Минско, — то бояре зоставали. И так того року усю Литву звоевано, и его царское величество повернулъся на зиму знову до Вязми зо всіми силами. А Іван Золотаренко, повернувши от его царского величества з Литви, подишол з войсками козацкими под Быхов Старій и там оній в облеженю держал, где на коню под час потребы оного на герцу пострелено у ногу з мушкета, от которой ноги и помер под Быховом. 

И там по смерти его, як тіло попроважено до Ніжина, в скором часі забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь повстала была, хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с черні выстинали: бо чернь, напавши на возы купецкіе з горілками, оных рабуючи, позаливалися, на которых напавши, старшина выстинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослушенством болше держати Быхова в облеженю и оній узяти не могучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника Нечая з войском, которые там и коло тамошнего повіту Могилевского, и коло інных городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко один  Быхов ляхом голдовал.


О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку положу, що ся стало на погребі оного, напишу, бом и сам там был и набралемъся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатком тиждню попроважено оное до Корсуня. Где перед святи припровадивши, поставили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая, где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники ніжинскіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами двома, — усіх девять персон, — зоставивши храм Рождества Христова так хвалебній, и пошли собором отправовати службу божую до святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор и дивовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося, и по інших церквах выслухавши набоженства, в тую церков натислося, А церков великая была, завіянная, а тилко одни двери міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася. Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Господнє» співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати дару, веддуг звычаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок, которій зоставал у скарбниці, албо коморці, которая была прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з олтара, — и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася. И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потиснулъся до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам выйти з церкви, аж каждого вытягали. 

А тая скарбниця загорілася з неосторожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загасивши добре, и с того занялася, боя сам натое смотріл в той скарбниці, як еще огонь не разширилъся был. Але знать, же особливій гнів божій был, же в скором часі от так малої річи уся церков занялася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл выйти; але згоріло людей живых чотириста и тридцять з наддачею в той церкві, и священников два браты рожоных во всіх аппаратах, як служили, которые аппарата коштовали на килка тисячей. Итак вмісто радостнаго праздника мало хто знайшолъся в том місті, жебы не плакал своїх пріятелей , так в скором часі срокгою смертію погибших: хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестры, дочки. Хто может выповісти такій жаль, як там сталъся за малій час, же усе місто смерділо от того трупу паленого. И як тот огонь погасл, тот труп недогорілій Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова , але и там подвокротне не загорувалъся, поколя тот скончили погреб.


Взято з: http://izbornyk.org.ua/samovyd/sam02.htm
Категорія: Літопис Самовидця | Додав: sb7878 (22.11.2009)
Переглядів: 200 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017