Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Літописи » Літопис Самовидця

РОКУ 1667

Войско его царского величества, которое зоставало по Запорожжу, оним на оборону и помоч противку татар, до которих и колмики прихожували. Але запорожци, яко люде своеволніе, не могли з москвою помешкати и наприкрилися тому московскому войску, которое з Косоговим стояло, же мусіли добиватися чолом, жеби оним позволено уступити, бо оних запорожці не потребовали собі, а звлаща тая сторона боку Дніпра, которая при Дорошенку зостает. И так за указом его царского величества тое войско уступило з Запорожжя з гарматами своїми.

Того ж року посла ханского, которій повернул от его царского величества, не допустивши наноч до Січи, на ночлігу под Січу убили козаки и татар, що при послі были, и усе пожаковали. Тилко послу царского величества дали покой, которій пришол до Січи зо всіми подарками, що провадил хану кримскому, и там час немалій зоставал, ожидаючи на указ его царского величества, где оному приказано повернутися. И пришол указ его царского величества на Запорожже, жеби тих зисковати, хто того посла татарского погромил, и карати горлом, а столнику его царского величества Ладижинскому ити в поселстві до хана в Крим и тую провадити казну. Що запорожці якоби послухали царского росказання и тих килка Козаков поймали  и того столника отпустили з честю з коша, и поехали в річи опроважати чолнами, и недалеко отпустивши от Січи, утопили и инних, хто при нему был, а тую казну пожаковали, що проважено хану в Крим. И так юже на своеволю почали знову заробляти, запомнівши так великую ласку царскую ку себі, же оним и слал соболями, сукнями, грошми, борошном. Которое їх злое діло без карности минулося: его царское величество пробачил, але юже ненависть почала рости на Україну за такую своеволю: нарушили ласку его царского величества. А козацтво щодалій в злость ся утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглих повернули в послушенство и у подачку его царского величества воеводам, що юже отвикли были давати подачок. И с того найболше бунти почали вставати, бо на Запорожже волно ити в козацтво так козакові, яко теж и мещанину, там того не постерігают. 

 Того ж року гетман Дорошенко татарской сторони, затягнувши орду з Ґалга солтаном и инними султанами великую потугу на ляхов и искупивши войско свое козацкое, ходив противко ляхов, але оного в Полщу не допущено, бо войско стояло под Подгайцами. И так видячи албо маючи відомость певную, же орди великіе вишли, стали жолніре по фортеціях, а гетман коронній Ян 3 Собескій з войском стал в Подгайцах, которого орда з Дорошенком облегли и там чрез немалій час держали в облеженю. Що и далій может бы не приступала орда до трактатов, доказуючи своего, але татаром стала помішка в Криму, бо запорожці з Сірком кошовим ходили в Крим, которих зостріл хан з ордами у Перекопу, где, давши бой, козаки орду зламали, и мусіл хан уступати, и орда розно пойшли каждій до жони и дітей. Итак козаки тиждень Крим пустошили, палили села, и узявши немалую здобич, повернули на Запорожже. О чом почувши орда, учинивши згоду з гетманом коронним, и повернули у Крим, а гетман Дорошенко до Чигирина.

Того ж року з заточення випущен з Малборкгу метрополит Іосиф Тукалскій и Хмелницкій молодій и Гуляницкій, и не бавлячися в Полщи, першей Хмелницкій Гедеон утіком на Україну поехал, а напотом зараз и метрополит, бо знову хотіли побрати и потратити за поводом Тетериним.

Того ж року коммиссія скончилася в Красном под Смоленском, с которой коммиссії, як на Москві освідчено от его царского величества усему народу при соборной церкві, и прислан был Евстратій Антипович так з писмом тоей постановленной коммиссії до гетмана Бруховецкого. Аже от того часу тая била пошла пословица, же Киева уступити міют ляхом, также забранніе річи в костелях лядских — срібро, аппарата и книги и инніе річі, где хто що познает, то тое отбирали на Україні. Знову зась козацтво, которое зостает на том боку Дніпра, як Чигирин, Черкаси, то повинни слухати короля его милости, а которое зостает на сем боку Дніпра, то повинно слухати его царского величества, а котора би сторона спротивилася, то зобополне оную зносити. О чом усем Бруховецкій дал знати на Запорожже, и от того часу встали шатости на Україні.

Того ж року посел великій королевскій, воевода черніговскій Біневскій был на Москві, которому шляхту и міщан литовских, зостаючих в полону на Москві, отдавано на волю з жонами и дітми и усіми набитками. Также и посланці гетмана Бруховецкого частіе на Москві бывали в кривдах от воевод, зостаючих по городах, от которих люде поносили, на що жадного респонсу не одержовал, а найболше як был подписок с канцеллярії Мокріевич и Карбанович, тіе знати дали, же козаки юже нізащо, и якоби ляхом вскорі Україну отдадут. Того ж часу и грамота его царского величества пришла, же боярин в килкадесять тисяч войска на Україну зимою бити міл. З чого барзо Бруховецкій собою и уся старшина стривожили, того ся боячи, жеби не отдано України королеві.

Того ж часу з осени много Козаков з Запорожа на зиму пришло.

Того ж року и літа на Москву приехали два патриярхи: александрийскій и антіохийскій Паїсий, а то на жадання и поселство его царского величества патриярху московского судити Никона. При которих патриярхах собор бил на Москві, и на том соборі патриярху московского зложили з патрияршества в простіє чернци и в заточеніе послали, а на его місце иншого патриярху посвятили. Але жадной ереси на патриярху не показалось, тилко з ненавести тое учинили бояре, и послі того великая стала мешанин а на Москві.

Того ж часу ніякийсь Стенка Разин з Дону поднялся с козаками своеволними и пойшол на Хвалинское море, и там прибрал много своеволі, и по городах воевод мордовал, а людей посполитих собі приворочал, аж і Астрахань узял. На которого по килка крот посилали и нічого оному радити не могли, же стрелци до него на тую своеволю приставали. Которій през килка літ тое робил, поколя оного зрадою узято, як уже повернул ку Дону, и на Москві оного чвертовано.

Того ж літа фортелем своїм Дорошенко подхожовал Бруховецкого, маючи собі способного и помочного метрополиту, которій през чернца Пивского намісника Якубенка, оного так писмами, як и словесно, обецуючи Бруховецкому цале уступити гетманство усего, толко жеби вкупі зоставало козацтво. Чому повіривши, Бруховецкій гетман дался намовити и почал брати ненависть на Москву.


Взято з: http://izbornyk.org.ua/samovyd/sam03.htm
Категорія: Літопис Самовидця | Додав: sb7878 (28.11.2009)
Переглядів: 403 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017