Попередній розділ

ЗМІСТ КНИГИ

Наступний розділ

 Зараз по Рождестві Христовом по указу его царского величества, зобравши войско боярин князь Григорій Григоріевич Ромодановскій и околничій Петр Дмитриевич Шкуратов, воеводи білогородскіе, великіе сили московскіе и излучившися з гетманом Иваном Самуйловичом, з войсками козацкими задніпрянскими, и потягнули на Крилов под Чигирин. И немного стоявши под Чигирином и попустошивши містечки около Дніпра, подтягнули под Черкаси и оных доставали; где черкасці, собою звонтпивши, здалися князю и гетманові; которим зоставивши часть войска залогу, потягнули войском до Канева, где и каневці, собою стривоживши, поклонилися князеві и гетманові и до города [впустили]. Ис Канева князь и гетман послали войска до Богуславя, бо у Корсуні и Лисянці стояло войско Дорошенково. А Дорошенко послал до Волоской землі до солтанов, просячи, жеби щоколвек татар оному послал задля постраху. Аже за частою прозбою Дорошенковою солтан послал часть орди на Рашков, которіе почали у Рашкові своеволити, жони брати. И так мішане, обурившися, оних з міста вигнали, а заледво знову перепросили, а єднаючи, утратили тисячей шесть грошей. И тая орда притягла до Лисянки к брату Дорошенковому Григорому, которій з оними татарами и с козаками ходил под Богуславе против войска московского, але заледво з оними увойшол в Лисянку, — добре оних гнано. И лисянци, не терпячи татарской своеволі, обурившися, татар побили, а старшина татарская у господі боронилась, аж приехавши от задніпрянского войска асаул оних побрал — ему здалися, а Дорошенкового брата знайшли на передмістю криючогося и узяли в неволю на Москву. А другій брат Дорошенков Андрій з нікоторою старшиною утеком пойшол с Корсуня и с компанією Дорошенковою. И так усі полки схилилися его царскому величеству и гетманові задніпрянскому Івану Самуиловичу, опроч самого Чигирина и Паволочи. И побравши писма от гетмана Самойловича, полковники по городах розехалися з войсками.

В тот час и гетман Ханенко по смерти короля Міхала з Вишневецких, варуючися панов, уступил на Задніпря и в том же войску зоставал при князю з своїм войском, которое при нему зоставало, так запороских Козаков, яко теж и тих, що з городов до него приставало немало. А Дорошенко тим усе уводил, же міл поклонитися его царскому величеству и положити гетманство у раді, тилко жеби рада была у Переясловлі, на що князь из гетманом Самуиловичом позволивши. 

И зараз тоей же зими в пост великій зобрал усіх полковников и Козаков чолнійших на ряду  в Переясловле, и Ханенко здал гетманство, и по  Дорошенка посилали, але Дорошенко не поехал, жалуючи утратити  гетманства.

И так совершенно з обох сторон Дніпра потвердили гетманство Івану Самуиловичу на той раді в Переясловлі, аж по самий Дністр. Тилко над Дністром Гоголь, не хотячи полковництва утратити, держался при руці Дорошенковой, и до турчина чрез него поселство отправовалося. А же зима великая барзо была, войска его царского величества и козацкіе мусіли по городах розейтися, а Дорошенко, манячи, до літа просил, жеби рада отложена была, а тут старался о посилки собі. И зараз по Воскресенії Христовом, навесні, вишло солтанов три на посилок Дорошенкові в поля. Аже почали докучати под городи: Лисянку, Олховець и инніе, противко которих ординованій Думитрашко, полковник переясловскій, з войсками московским и козацким, и напавши на них за Тайшликом, оних значне громил, бо чотири милі гонили, рубаючи татар, и многих поймали .

Боярин зась князь Ромодановскій и гетман Іван Самойлович, переправивши Дніпр у Черкасіх, з войсками под Чигирин потягнули и облегли сюю сторону от Черкас, а тамтая сторона за Тясмином оним поволна была, которою волній проезд посланці Дорошенкові міли в Крим и до Царигорода. И так горячою прозбою своею Дорошенко двигнул знову самого турчина с потугами великими, до которого и хан притягнул у Волоскую землю. И так великими своїми поганскими силами рушил ку Дністру и застал усі городи полни людей, сподіваючихся посилков от его царского величества и от гетмана Самойловича, будучих убезпечоними писмами, же посилки великіе идут. И так притягнувши, турчин Косницю достал, и усіх людей вистинано, а напотом місто Ціну достали и вистинали, оттуля зась місто Куничое, в котором килка городов зійшлося было, и там много турков побито, але поганин не отступил — аж приступом узяли и усіх вистинали. А оттуля под Ладижин потягнул и до Ладижина штурмовали, бо там Козаков немало было задніпрянских з Мурашкою полковником; аже міщане звонтпили, почали просити милосердія и издаватися, але поганин показал недоброе милосердіе: бо першей старшину вибрал, а напотом и усіх в неволю побрано. И там стоячи, сам цар послал под Умань и доставали Уманя, що юже уманці, видячи немалую налогу и хотячи получити милосердія, послухавши Дорошенка и его посланцов, — полковник з старшиною и чолнійшими козаками поехал кланятися турчинові, и там усіх тих Козаков в неволю узято. 

 И зосталася Умань без старшини и боронилися час немалій, а именно цілій тиждень потужне. А турки шанці от Трекового ліса под замок болшіе, як возможно, против цілого замку з поля из валом равніе позвели и бойниці против бойниць висипали, так що з гармат турецких в гармати уманскіе стриляно. И так уманцов подкопами взято, бо значную часть замку з лівой сторони, с приезду, міни вирвали аж до самого фундаменту. И хочай тую діру возами, гноіом и землею понасипавши, заставили были и велми боронилися, — еднак против турецкой сили нічого не вскурали, толко ж так ся против них ставали, же не тилко на парканах, але юже по улицях з дворов билися так, же кров текла ріками, аж усі полегли, а инних по ліохах, соломи понаволікавши, турки подушили, а инних, не щадя малого и великого, у Раковской брами, где були остатнє в місті сперлися, усіх вистинали, и конми по трупах ездячи, кого и мало живого сискали, без всякой літости мертвили, що так розуміти, же много мучеников того часу стало. И так Умань, преславній город українскій пограничній, с церквами божіїми и с християнским народом, дощенту спалили и спустошили, и гармати, которіе были спіжовіе, з собою побрали, а которіе желязники, тіе порохами надто понабивавши и порозривавши, спод Уманя со всім войском отступили. Хан зась от турчина послан на оборону Чигирина, о чом увідомившися, князь и гетман Самуилович отступили от Чигирина, запаливши таборище, и увойшли вцілости до Черкас. И там, под Черкасами, Дорошенко з ханом притягнули на войска задніпрянскіе, которим жадной шкоди не учинили. 

И так усе войско, которое першей  переправовалося килка недель, то одного дня и ночи усе  Дніпр переправили, — и жители черкаскіе, бо Черкаси запалити князь росказал, и так усе вігоріло, нічого не зостало в Черкасах. А инніе городи поздавалися Дорошенкові, которих барзо зодрал плату, даючи татарам; а Лисянка уся уступила за Дніпр и испалена.

Того ж часу, узявши Умань, турчин уступил у свою землю, зоставивши орду при Дорошенкові, которій много утратил старшини, которіе поздавалися были его царскому величеству. И тое, що турки не добрали, где що в схованнях было, то тое от него посланніе отбирали и до него отсилали, а он тим платил той своеволной  піхоті, которая при нему держалася. Также зостаючая піхота от него в Паволочи великіе розбої по гостинцях чинила и многих значних киян б позабивала купцов.

Тоей же осени по отході турецком у свою землю зараз наступил на Забоже король полскій Ян Собескій, которій ново по гетманові королем стал. И еще не коронованим будучи и хотячи успокоїти землю и привернути ку себі Україну, стал з войсками у Браславлю сам; а инніе стали панове и жолніре по городах усіх аж до Білой Церкви, при нему зоставали и гетмани: коронній князь Димитрій Збаразскій  и Яблонскій полній, и с тими войсками отнял у турков Бар з Чемерисами и Рашков, турков вибивши, и Могилев.