Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Літописи » Літопис Самовидця

РОКУ 1687
Попередній розділ
ЗМІСТ КНИГИ
Наступний розділ

На початку войска великіе їх царских величеств зо всей Москви и панств приналежних до нас рушили в городи українскіе, московскіе еще зимою з арматами, над которими старшими били Василий Галіцин князь и боярин, а другий Шеїн, и до весни тривали, стягаючись в слободах московских коло Сум, Криги, Котелви и инних. И гетману запорожскому 3 указ царский бил, жебы на войну готови били на Крим ити, где и Козаков приболшало з посполства. О святом Георгії, зараз навесну, гетман Іван Самойлович вийшол з Батурина з арматами, розославши по всіх полках, жеби виходили, універсали. А сам гетман на Гадячое ишол ку Полтаві, и за ним усі войска козацкіе, переправивши Ворскло, ку Орелі 6, ку Самарі, где, мости поробивши на тих ріках, переправлялось войско козацкое, за которими и московскіе войска барзо велікіе наступили з боярином Василіем Василіевичом  Галіцином и при нем бояре: Шеїнов, Долгорукий, Змиев и инніе незличоние войска Самар переправили, где спор стал з гетманом, же мости попаленно на Самарі по переході козацком. От Самари пойшовши, стали у Острой Могили, на річці Татарці, межи Плесами Великими. Оттоль пойшовши, ночовали, перейшовши Вороную, а оттоль у вершину Осокоровской, где Терги от моря притягли річки, оттоль на Волную, где Кримка річка притягла от Конской, а оттоль у вершини Московки Сухой, а оттоль ишли межи Кобилячкою и межи Литовскою на вершину Камянки, а оттоль до Конской, а оттоль на піски  Великого Лугу, где мечет пустий стоїт, и там Янчул річка, и там Торскіе піски, недалеко от Січи; и оттоль не йдучи далій, назад повернули з войском зверху Великих Лугов против Кочогор, при тивлища татарского ноч же ишли коло Дніпра. 

 И там от Великого Лугу вислал гетман сина своего Григорія на той бок Дніпра, до Січи, з войсками перебранними, з войском великим, и москви на килкадесять тисяч, над которими старшим ходил околничий Неплюев и Косогов, повернувши войска назад. И як прийшли на Кичету, и там старшина козацкая — обозний, асаул, и писар войсковий и иние преложоніе, видячи непорядок гетманский у войску и кривди козацкіе, же великіе драчи и утисненія арендами, написали челобитную до їх царских величеств, виписавши усі кривди свої и людскіе и зневагу, якую міли от синов гетманских, которих постановлял полковниками, и подали боярину Василію Василиевичу Галіцину, просячи позволенія переміняти гетмана, которую зараз принявши, боярин с которим гонцем послал на Москву до їх царских величеств. На которую челобитную прийшол указ от їх царских величеств и войско застал на Коломаці, где боярин старшині ознаймил козацкой, и нарадившися з собою, оточили сторожею доброю гетмана наноч. А на світанню, прийшовши старшина козацкая до церкви, и узяли гетмана, з безчестіем ударивши, и отдали москві. И зараз  сторожа московская, усадивши на простіє колеса московскіе, а сина гетманского Якова на коницю худую охляп без сідла, и провадили до московского табору до боярина, и там узяли за сторожу кріпкую. И того ж часу в раді козаком указ їх царских величеств читано и позволено иншого гетмана собі оббирати, а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий поручено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое москва ускромила, а нікоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и приятелей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, яко злочинцов. И так того часу скончалося гетманство Івана Самойловича поповича и синов его, которий на ураді гетманства роков пятнадцять зоставал и місяц.

Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбогатіл, барзо гордий стал не тилко на Козаков, але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жеби не йшол з жадною палицею;  также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою. А у церкві ніґди не йшол дари брати, але священик до него ношовал, также и сини его чинили; нежели гдеколвек виездил, любо на поліованя, жеби ніґди священика не побачил, то собі за нещастя міл. А будучи сам поповичом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем, — барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших московских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на Крим незичловость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму ити задля конского корму. 

Также и прошлой войни за своею незичловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, которих мало жаловал, а то для того, жебы его панство с синами ширилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства своего не мишляючи, — а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе; бо юж козака собі городового так посполитих, яко и значних, нізащо важили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місьцах сторожу сердюцкую, которим плачовали роковий юригелт.

А священик и в килка дний не могл ся до двора упросити, хочай якая пилная потреба. Ово згола усіх людей нізащо міли, не помишляючи на подлость своего рожаю, же Господь Бог тим барзо ображен бывает, хто в пиху подносится. И за тое скарани зостали, же перше от чести всякой отдалени и, як якіе злочинці, з безчестіем на Москву голо попроважено, а напотом от жон розлучени, а маетности и скарби, которіе многіе били, усе отобрано, в которих місто великое убозство, вмісто роскоши — срогая неволя, вмісто карет дорогих и возников — простий возок, теліжка московская с подводником, вмісто слуг нарядних — сторожа стрелцов, вмісто музики позитивов — плач щодений и нареканя на свое глупъство пихи, вмісто усіх роскошей панских — вічная неволя. На том скончилося гетманство поповичово 25 июля, в суботу.

Того ж року, місяця юля... дня, старшина козацкая, видячи, же в небитности гетмана своеволя по городах почалася розширяти, просили боярина Галіцина, жеби войску позволил волними голосами обрати собі гетмана, нащо позволил боярин раді бити. И так у раді войско, которое на тот час било, настановило гетманом бившого асаулу войскового Івана Мазепу, роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску значной, нащо и боярин зезволил и до їх царских величеств послал. И так новопоставлений гетман, постановивши порядок у войску, розослал по усей Україні, жеби тую свояволю унимали, а тих бунтовщиков унимали, а ежели кому якая кривда от кого ест, жебы правом доходили, а сами своїх кривд не мстилися, там же постановили, жеби юже аренд не било на Україні на горілку, ані на жадний напиток, опроч инъдукти.

Того ж часу новобраний гетман Іван Мазепа послал своїх посланцов за пороги до Січи и до того войска, которое там зоставало з Григорієм гетманенъком, и до околничого Неплюева, ознаймуючи о переміні гетмана и незичливости его противку їх царских величеств и войску запорожскому, и о постановленій) нового гетмана, даючи знати войску, жеби якая замішанина не била у войску от Григорія гетманенка, и жеби оного до вязеня взято и їх совітников: Полуботка Леонтія, полковника переясловского, и Ярему, полковника ніжинского, и Лазара Горленка, полковника прилуцкого (сего убито), и инних, которих знаючи. Нащо войско так запорожское, зостаючое в Січи, як тое городовое, що там послано било, позволило, и Григория гетманенка взяли за сторожу московскую и Полуботка, отдавши околничому Неплюеву, которих проважено до гетмана, а от гетмана до боярина Галіцина, а оттоль на Москву безчестно на телізці московской послі карет коштовних, отобравши усі скарби и коні, що иликолвек міли. А с тоею відомосте) и по Якова  гетманенка посилано Леонтія Черняка полтавского, Івана Ракушку Романовского, сотника мглинского с товариством, и москалей чотири человіка. 

И по припроваженю Григорія войско того ж часу роспущено по домах козацкое, а московское в слободах стало и близкіе по городах розойшлися, бо великая нужа у московском войску била: на килкадесят тисяч вимерли, як уступали с поль кримских, многих хорих живих у ями загребали.

Того ж року татаре барзо великіе шкоди коло Киева починили, коло самого города под замком людей побрали, постинали и усе літо не давали отпочинку, же з города за Либедь трудно било вийти, — не дбаючи на тое, що наши войска на Крим пойшли, и наші в Криму не бавили. А они, поганці, не тилко за Кіевом тот бок спустошили, але и на сем боку Дніпра немало по селах людей в неволю побрали и иних постинали.

Повернувши войска їх царских величеств назад, бившого гетмана Івана поповича повезено на Сибір з меншим сином Яцком водою Окою в судні, в далніе городи на вічное мешканя . А старшого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля болшой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и священика, жеби его висповідати. А маетности їх усіх трох, гетманскую и синов его, переписано било до скарбу царского, а напотом велено срібро, шати, чого незличоная річ была, жеби тое на потреби войсковіе обернено било, усе тое зостало в Батурині. А жона бившого гетмана отослана до Седнева на мешканя убого, а приятели їх в безчестю зостали и в ненависти от людей.


Взято з: http://izbornyk.org.ua/samovyd/sam04.htm
Категорія: Літопис Самовидця | Додав: sb7878 (29.11.2009)
Переглядів: 319 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017