ЛУЧКАЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (справжнє, прізвище - Поп; 19.11.1789 -3.12.1843)-український мовознавець, фольклорист та історик. Н. у Великих Лучках на Мукачівщині (тепер Закарпатська обл.). Гімназійну освіту здобув в Ужгороді та Великому Варадині (тепер - Румунія). Навчався в духовній семінарії (конквіті) у Відні (1812-16), відвідував лекції в ун-ті. Був учнем відомих славістів В.Копітара та Й.Добровського. В 1816-17- священик у с. Великих Лучках, в 1817-27 Л.- бібліотекар, архіваріус та керівник консисторії Мукачівського єпархіального управління, директор міської школи в Ужгороді. В 1829 виїхав до Італії, де був придворним парохом герцога Карла Людовика Бурбона в м. Лукка. В 1830 повернувся у Закарпаття, був священиком в Ужгороді (на Цегельні, 1830-43). Л., служачи тривалий час єпархіальним шкільним референтом, сприяв заснуванню та впорядкування парафіальних шкіл на території єпархії. В 1830 видав у Відні “Граматику слов'яно-руську” (лат. мовою) - першу в Закарпатті українську граматику з широким використанням народної розмовної мови та фольклору. Виступав проти шовіністичної політики угорського уряду, спрямованої на денаціоналізацію українського населення Закарпаття, відзначав кровну спорідненість закарпатських українців з українцями інших західноукраїнських земель та Наддніпрянщини. Написав латинською мовою шеститомну “Історію карпатських русинів” (було видано тільки два томи). Перші чотири томи у перекладі українською мовою опубліковано у Пряшеві в “Науковому збірнику Музею української культури у Свиднику” (1983-91). Автор твору “Церковні бесіди на всі неділі року” (1831).