Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Книги » Петро Мірчук. Коліївщина.

ІХ. ДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ КОЛІЇВЩИНИ
1. Початок повстання 

Гайдамацьке повстання 1768 р., прозване "Коліївщиною", почалося Молебнем у наміренні успіху зриву українського народу проти польського панування та посвяченням ножів у Мотронинському манастирі, положеному менш-більш на середині між Смілою й Чигирином. Згадуване бататьма мемуаристами й поетично змальоване Шевченком у "Гайдамаках" свячення ножів історики вважали давніше тільки народньою поетичною вигадкою; але у знайдених документах переслухань захоплених москалями учасників повстання записано багато потверджень того факту. Сам Залізняк подає на допиті, що, зібравшись у манастирі, повстанці, заки вирушили в похід, "відбули наперед через одного ієромонаха Молебень у наміренні успіху діла". Переслухуваний полонений повстанець Нечипір Кожухар оповідає: "Залізняк з усіми, що там зібралися, запорозькими й польськими козаками, яких було до тисячу триста чоловік, відслужив у тому Мотронинському манастирі Молебень, при чому в церкві були самі лише їхні начальники, й по відправленні Молебня вийшли з манастиря та пішли в напрямі польського міста Умані". Тому факту, що повстання почалося Молебнем у Мотронинському манастирі в наміренні успіху повстання, не заперечує вже ніхто з дослідників Коліївщини.

Але коли саме, котрого дня, це сталося? У цьому питанні сумнівів іще остаточно не усунено. Найбільш переконливою є дата Зелених Свят, що припадали в 1768 р. за православним календарем на 18-го травня старого стилю, або 29-то травня нового стилю. Так Домінік Завроцький406 у своїх споминах пише виразно, що Молебень перед походом був відправлений на "руські Зелені Свята, 29-то травня" нового стилю. У хронікарських записках польського жаботинського кляштору записано, що напад коліїв на Жаботин відбувався на українські Зелені Свята. Повстанець Омелько Чуб зізнає, що на Зелені Свята він утік із Григорієм Москалем до Мотронинського манастиря, де Залізняк, при якому було до десяти запорожців і біля тисячі "польських" гайдамаків, закликав до повстання. 

Дату Зелених Свят приймає у своїй праці про Коліївщину український історик Максимович,407 який виразно зазначує, що власне 18-го травня за старим стилем, отже 29-го травня за новим стилем, ігумен Мотронинського манастиря благословив Залізняка з його відділом та зброєю, і повстанці вирушили в похід. Приймає цю дату й М. Максимович, а за ним і М. Маркевич у своїй "Исторії Малоросії",408 а з новіших істориків К. Гуслистий.409 Цю дату приймає фактично й молодий, але найсерйозніший із польських дослідників Коліївщини, В. Серчик,410 кажучи, що Коліївщина почалася "в останніх днях травня нового стилю". Загальникове окреслення "в останніх днях травня", замість точної дати, вжив Серчик, мабуть, тому, що в усіх згаданих свідченнях говориться про "Зелені Свята", які складаються із двох святкових днів: Зіслання Святого Духа в неділю і Святої Трійці в понеділок, а тому в переведенні на точні дати для 1768 року це могло бути в неділю, 29-го травня, або в понеділок 30-го травня нового стилю. Логічне роз'яснення, чому власне Зелені Свята вибрано на день початку повстання, вияснюється тим, що Мотронинський манастир був "троїцький", тобто в честь Святої Тройці і в день Святої Тройці відбувався тут кожного року величавий празник, на який збиралися маси народу з усіх сторін; така нагода була особливо пригожою для проголошення повстання й поширення заклику до всього народу, щоб він брав зброю до рук проти наїзника. Цю нагоду й використали організатори повстання.

Той момент, що празник був у день Святої Тройці, на другий день Зелених Свят, можна б приймати як вказівку, що Молебень і початок повстання відбувся власне другого дня Зелених Свят, в Зелений Понеділок, 30-го травня. Але таке припущення анітрохи не переконливе. Організаторам повстання йшлося, очевидно, тільки про масову присутність паломників, а вони були в манастирі вже в суботу і в неділю вранці. А тому й багато вигідніше було використати саме неділю, залишаючи Зелений Понеділок для празникових церемоній. Тим більше, що зайва проволока на один день могла передчасно виявити присутність такої великої кількости козацького війська в манастирі й заалярмувати поляків. Тому і приймається, як абсолютно логічне, що у цьому випадку в народньому окресленні "Зелені Свята" треба розуміти неділю, 29-го травня.

Найбільшим відхиленням від дати Зелених Свят є інформація, подана польським письменником Чайковським в його повісті "Вернигора". Гайдамацьке повстання 1768 року - каже він - почалося "на святого Маковія", тобто 1-го серпня. За ним, не маючи в тому часі ніяких провірених даних, приймає цю дату Тарас Шевченко, пишучи свою поему "Гайдамаки". Помилковість такої дати аж надто очевидна й до того вона сперта тільки на якомусь народньому переданні.

Російський дослідник Гайдамаччини А. Скальковський413 твердить, що коліївське повстання почалося при кінці квітня за старим стилем, тобто на початку травня 1768 р. за новим стилем. В день святого Юрія, 23-го квітня (4-го травня) 1768 року - каже Скальковський - ігумен Лебединського манастиря закликав до повстання і три дні пізніше гайдамаки вирушили на Медведівку. Цю версію приймає за Скальковським Д. Мордовцев, а також Равіта-Гавронський й "Енциклопедический словарь Гранат", які подають, що Коліївщина почалась "на початку травня" за новим стилем.

У збереженому протоколі зізнань самого Максима Залізняка на допиті 26-го червня (7-го липня н. ст.) 1768 р., зараз після його схоплення москалями, записано: "От показаного монастыря пошел я сего году в апреле месяце, а которого не помню".416 Це свідчення самого керівника повстання виглядало б найбільш авторитетним. Але протокол писаний не самим Залізняком і навіть не ним самим підписаний. Устійнені дослідниками на підставі оригінальних записок дати здобуття Жаботина, першого вияву повстання, та інших міст виявляють надто довгу прогалину часу, якщо б прийняти виступ із Холодного Яру на початок травня (кінець квітня ст. ст.) і днем Зелених Свят, коли - як це записано в хроніках польського манастиря - відбувся напад на Жаботин. На той період часу, перших трьох тижнів травня (н. ст.) не занотовано ніде ніякої бойової дії повстанців. Реєстр бойових дій коліїв починається в усіх документах та свідченнях тільки від Зелених Свят 1768 р.

Звідки ж узялася дата "кінець квітня" (ст. ст.) у протоколі зізнань Залізняка?

Уважна аналіза проблеми приводить до припущення, що московський писар, який списував зізнання Залізняка, дещо переплутав. У своїх зізнаннях Залізняк подає, що в час його побуту в Мотронинському манастирі по його виступленні з манастиря він був обраний полковником тими козаками, в яких була згода на повстання. Виходить, що перед самим збройним виступом відбулася поблизу Мотронинського манастиря окрема рада козаків, на якій було постановлено починати повстання, і для цього було обрано козацьким полковником, як головним командиром заплянованого повстання, Максима Залізняка. Оце, мабуть, і сталося при кінці квітня (ст. ст.) або, як це уточнює Скальковський, в день св. Юрія, 4-го травня за новим стилем, а 23-го квітня за старим стилем, 1768 року.

Підтвердженням цього була б згадка Залізняка в зізнаннях, що вже за 6 тижнів перед приходом Залізняка під Умань поляки були вислали на вістку про нове повстання сотника Гонту проти коліїв, але Гонта їх ніде не знайшов і повернувся до Умані. Це вказувало б, що після ради й обрання Залізняка керівником заплянованого повстання ініціятори провели ще три тижні в таборі недалеко Мотронинського манастиря, виготовляючи деталі повстанських дій та збираючи охочих. Вістка про раду продісталася, виходить, до поляків в Умані, й тому Гонта був висланий проти повстанців, але їх іще не було тоді в дії.

У висновку треба прийняти як найбільш правдоподібне, що на св. Юрія, 4-го травня (23-го квітня ст. ст.) 1768 р. на козацькій раді в Холодному Ярі було обрано Максима Залізняка полковником і керівником заплянованого повстання, а само повстання почалося Молебнем у Мотронинському манастирі на інтенцію повстання в перший день Зелених Свят, 29-го травня (18-го травня ст. ст.) 1768 року, після якого, повстанці під командою полк. Максима Залізняка вирушили в похід.

Ініціятиву коліївського повстання і всі мемуаристи, і загал усіх дослідників Коліївщини признають Максимові Залізнякові. Тільки О. Гермайзе у своїй аналізі знайдених документів російського судового слідства висуває твердження, що Максим Залізняк припадково очолив повстання, ким іншим приготоване ще до приходу Залізняка в Мотронинський манастир.

Свою теорію спирає Гермайзе417 насамперед на фрагменті слідчих зізнань самого Залізняка. "Сам Залізняк, - пише Гермайзе, - на допиті, трудно гадати, чи із причин власної реабілітації, бажанням зменшити свою вину, чи просто щиро оповідаючи про справжні факти, - старався первісну ініціятиву усунути зі себе і приписати її іншим. За тиждень перед Великоднем 1768 року, - оповідає Залізняк на допитах у генерал-губернатора Воєйкова, - до нього в Мотронинський манстир прийшло сім душ запорожців" і говорили, щоб іти в Польщу для прогнання конфедератів та жидів і грабування їх та показували йому дане їм для того начебто кошовим отаманом письмо, яке було дане прибулому з ними отаманові Юськові Шелесту, що опісля під час побуту в манастирі при спорі з одним із тих козаків був застрілений". Щойно після смерти Юська Шелеста ініціятори повстання вибрали своїм полковником Максима Залізняка. Це зізнання доповнює Гермайзе зізнаннями полоненого повстанця Нечипора Кожухара, який подає, що він на третій день Зелених Свят 1768 року поїхав із Лівобережжя на "польську" Україну й зустрів там гурт 50 запорожців, які забрали його зі собою до Мотронинського манастиря. Там застав він гурт запорожців на чолі з їх полковником, Осипом Шелестом. На пропозицію того полковника Осипа Шелеста, Кожухар залишився при запорожцях за кравця. Скоро після того Шелест посперечався за владу із запорожцем Кондратом Лусконогом і згинув із рук Лусконога. На його місце, - каже Кожухар, - козаки вибрали своїм полковником Максима Залізняка. Зізнання Кожухара баламутні щодо дат: якщо він дійсно прибув до Мотронинського манастиря на третій день Зелених Свят, то там не тільки Осипа Шелеста, але й Залізняка вже не було, бож уже першого дня Зелених Свят повстанці під командою Залізняка вирушили з Мотронинського манастиря на Жаботин. Але сходиться воно із зізнанням Залізняка щодо особи Осипа Шелеста, запорожця, який згинув у суперечці із другим запорожцем.

Але, якщо і прийняти історію про Осипа Шелеста за факт, то він тільки говорить про те, що думка про повстання не з'явилася неждано: вона жевріла вже й раніше, і то не тільки в Осипа Шелеста, але в багатьох інших організаторів гайдамацького руху, першими роками ХVIII століття починаючи. Підхопивши цю думку, Максим Залізняк став організатором і керівником повстання українського народу в 1768 році, прозваного Коліївщиною.







2. Здобуття Умані

Дати подій в Умані удокументовані мемуаристами і принагідними свідками вичерпно й переконливо, якщо не вчисляти самих деталів подій. Баламутство щодо основних дат виникло в дослідників та істориків через те, що росіяни вживали тоді календарне числення за старим стилем, а поляки за новим: на терені дій Коліївщини була польська окупаційна адміністрація й російська армія, і тому в подаванні дат легко виникла плутанина. З огляду на це, при дослідах у кожному випадку, коли зустрічається дата, її треба уважно провірити й устійнити, чи вона подана за старим, чи за новим стилем. При перечислюванні одного стилю на другий невільно забувати, що різниця між ними виносила тоді 11 днів, а не 12 як у ХІХ столітті, чи 13 як це є сьогодні.

Губернатор Торговиці, Якуб Квяткевіч,418 у своєму листі з датою 28-го червня 1768 р. до воєводи Потоцького звітував, що повстанці підійшли до Умані 20-го червня й наступного дня здобули місто. А в листі до полковника Чорби подав виразно, що Умань здобули повстанці "дня 21-го червня по римсько-католицькому календарі". Обидва листи це офіційне звідомлення, писане польським губернатором міста Торговиці, віддаленої око 30 кілометрів від Умані, на другому тижні після лодій.

Уманські купці О. Бочка й О. Поломаний, які за перепусткою М. Залізняка привезли в Січ горілку 2-го липня 1768 р., зізнали в кошовій канцелярії, що Залізняк підійшов до Умані 9-го червня (старого стилю), тобто 20-го червня, й наступного дня оволодів містом.419

9-го й 10-го червня за старим, а 20-го і 21-го червня за новим стилем припадало в 1768 році на понеділок і вівторок. І коли в народній пісні420 говориться, що "В понеділок перед обідом із гармат загули, а в вівторок іще раньше Уманя добули", то це повністю сходиться із згаданими датами: в понеділок 20-го червня (н. ст.) повстанці облягли Умань, а в вівторок 21-го червня 1768 р. здобули.

Свідок подій в Умані М. Даровський421 засвідчує це зовсім виразно: в понеділок 20-го червня н. ст. почалась облога, а в вівторок здобули місто.

Повністю покривається з тими датами й жидівське свідчення,422 згідно з яким українські повстанці під проводом Залізняка й Гонти підійшли під Умань 5-го тамуза 5528 року, а наступного дня, 6-го тамуза, здобули місто. Ці жидівські дати, переведені на християнський календар нового стилю, дають: понеділок, 20-го червня, й вівторок, 21-го червня 1768 р.

Інформація мемуариста Тучапського, подана в заголовку - "погром, учинений 20-го червня 1768 р." - баламутна. Бо з неї можна робити однаково висновок, що 20-го червня почались уманські події, облога й погром, як і такий висновок, що сам погром у здобутому попереднього дня місті відбувся 20-го червня. Згідно з першим висновком, інформація Тучапського згідна з тим що ми вже згадали; згідно з другим висновком - свідчення Тучапського різниться від інших на один день.

Те саме стосується повністю й інформації Е. Геллєніюша,423 який нотує: "В тому році вибухла страшна різня, що сталася дня 9-го червня (очевидно, старого стилю) 1768 р. і далі оповідає: "Перед самою різнею, що була в понеділок, 9-го червня 1768 р., О. Костецький усі дні, п'ятницю, суботу й неділю на ринку сповідав, причащав і приготовляв на смерть". Можливе, що й тут автор інформації лучить і бій в часі облоги, й бої на вулицях здобутого міста в одне і ставить одну дату, понеділок 20-го червня, як початок кривавих дводенних подій.

Інформації, подані мемуаристами у збірці Рачинського, суперечні: в одному спомині424 сказано, що "Коло години 10-ої в понеділок... донесено про наближення війська", а в другому,425 що присутні в Умані поляки й жиди "9-го червня... в понеділок смерть понесли". Перша з них виразно підтверджує дати понеділка, 20-го червня (9-го ст. ст.) як початку облоги; другу треба трактувати як інформацію того роду, що й інформації Тучапського та Геллєніюша.

Визначення дат В. Антоновичем, автором монографії про Гонту, досить складне: читач мусить їх сам дедукувати з того, як він подає розвій подій. В. Антонович наводить прямо тільки дату 18-го червня, коли то "Коло 11 години дня з вежі економічного двора зауважили, що наближається полк уманських козаків; зараз за ним ішло ополчення Желізняка".426 З'єднавшись, - представляє Антонович далі хід подій, - повстанці заатакували польсько-жидівський табір під Грековим Лісом. Щойно після того повстанці підійшли під мури Умані, звідки на них "почали стріляти з пушок. Перестрілка тривала 30 годин". Виходило б - до ночі 19-20 червня. "На другий день уранці" - каже далі Антонович, - значить, в понеділок, 20-го червня, Младановичеві донесено, що запаси амуніції й води вичерпуються. Младанович пропонує представництву жидів іти до Гонти з дарами, й вони, зібравши різні цінні подарунки, виконують пропозицію. "Проводирі гайдамаків прийняли дарунки, але пересправи відложили до ранку. На другий день" - отже у вівторок, 21-го червня, Гонта пробує переговорювати, повстанці здобувають місто й відбувається розправа. Так, вираховуючи події, представлені Антоновичем, знаходимо, що й він приймає дати: 20-го червня - дійсна облога міста і 21-го червня, вівторок, - здобуття міста, а до того додає тільки ще два попередні дні, починаючи від моменту 18-го червня, коли з вежі Умані спостерігано об'єднання полку надворних козаків під командою Гонти з повстанцями під командою Залізняка.

В. Серчик приймає як безсумнівні дати: в понеділок увечері почався наступ на Умань, а у вівторок, 21-го червня 1768 р., повстанці здобули Умань.427

В "Історії УССР" та в "Українській Радянській Енциклопедії"428 подано, що українські повстанці "9-10 червня 1768 р. взяли Умань", пропустивши тільки конечне в наші дні роз'яснення, що це дати за старим стилем, які відповідають 20-21 червня нового стилю. Але в російській "Большой Советской Энциклопедии" в першому виданні подано як дату здобуття Умані 19-те червня, а в другому 18-те червня 1768 р. "Советская историческая энциклопедия"429 подає 18-те червня. Совєтський історик В. Голобуцький у своїй науковій праці "Запорожское Козачество"430 подає 9-те й 10-те червня, але у своїй популярній брошурі "Максим Залізняк" подає вже інакше: "підійшли 18-го червня й до ранку 19-го оволоділи містом".431

На чому спираються такі дати - 18-го й 19-го червня, суперечні всім джерелам, та ще й без зазначення, про який власне стиль ідеться, не вияснюють ні словом ані вищезгадані совєтські енциклопедичні видання, ні історик Голобуцький.

У висновку, після уважної аналізи всіх джерел, ми приймаємо як безсумнівне, що облога Умані почалася в понеділок, 20-го червня, а у вівторок, 21-го червня 1768 р., українські повстанці здобули Умань.






3. Козацька Рада в Умані

Про факт вибору в Умані полковника Максима Залізняка гетьманом України, а сотника Івана Гонти уманським полковником є так багато свідчень у споминах сучасників, що того факту не заперечує майже ніхто з українських, польських та російських істориків. Але докладніших інформацій про перебіг Козацької Ради, на якій відбулося проголошення відновлення Гетьманшини, тобто самостійної Української Держави, та вибір гетьмана, - немає. Не збереглася навіть відомість про те, котрого саме дня це сталося. А це тому, що переможці, однаково росіяни, як і поляки, були заінтересовані власне втому, щоб ніяких документів, які свідчили б позитивно про державницькі змагання коліївських повстанців, не залишилося. Слідчі протоколи польської і російської влади та судів були укладані тенденційно. Нікого з поляків в Умані в часі Ради вже не було, й тому ніхто з польських мемуаристів не міг достовірно занести у свої спомини згадку про дату тієї події, ні про її перебіг.

Дивно, що й ніхто з українських істориків досі не поцікавився бодай устійненням дати Козацької Ради в Умані.

При такому стані ми можемо тільки дедукційно устійнити цю дату.

В судових протоколах переслухань полонених повстанців російською владою зустрічаємо свідчення, що Залізняк був у самій Умані тільки два дні. Після того він перебував разом із Гонтою в таборі біля Умані, а заряд міста перебрав сотник Уласенко. Значить, в одному із тих двох днів побуту Залізняка в Умані мусіла відбутися Козацька Рада, поскільки в усіх згадках про вибір Залізняка гетьманом говориться виразно про те, що це сталося в Умані.

До міста Умані ввійшли повстанці у вівторок, 21-го червня, біля 11-ої години перед полуднем, і після того почалася кривава розправа, яка, на нашу думку, тяглася ввесь той день і, можливо, теж у ніч із вівтірка на середу. Це був перший день побуту Залізняка в Умані. Виглядає зовсім неможливим, щоб уже того дня відбулася Козацька Рада й вибір гетьмана, бо ввесь день ішли бої повстанців із ворогом. Другого дня вранці було вже по бою. І того власне дня, - треба прийняти, - в середу, 22-го червня (н. ст.) 1768 року й відбулася в Умані козацьким звичаєм Козацька Рада, на якій було проголошено відновлення Гетьманщини й вибір полковника Максима Залізняка гетьманом України.







4. Відновлення Гетьманщини

Чи у висліді коліївського повстання в 1768 році було дійсно відновлено Гетьманщину як самостійну, ні від кого незалежну Українську Державу?

Ані текст дотичної деклярації, ані навіть автентичне потвердження самото факту проголошення відновлення Гетьмашцини до нас не дійшли. Ми не знаємо навіть, чи така деклярація була проголошена у формі тільки усного повідомлення, чи сформульована на папері й відчитана. А все ж таки, аналіза фактів і тих інформацій, які до нас дійшли, та їхня оцінка під кутом політичного права приводять до висновку, що відповідь на поставлене вище питання мусить бути позитивна.

Численні й однозгідні свідчення польських мемуаристів потверджують, що вже при проголошенні повстання в Мотронинському манастирі було відчитано якусь відозву, в якій подавалися цілі повстання: знищення польського панування на Правобережній Україні, знесення панщини і станового ладу, привернення козацького ладу із визнанням всіх українців вільними козаками. Вже в перших днях походу проти польських окупантів повстанці закликають поляків капітулювати, бо "не встоїтесь, все одно Гетьманщина буде". На всіх звільнених теренах заводиться новий соціяльний і економічний лад, встановляється українську адміністрацію. У звільненій Умані повстанці вибирають Максима Залізняка гетьманом України. Всі повстанські отамани, й фактично, й у своїх зізнаннях чи заявах, визнають Залізняка своїм найвищим зверхником. Це факти незаперечні. Чи ж не говорять вони виразно про те, що й фактично, і вже хоч би самим фактом вибору в Умані 22-го червня 1768 року й формально, Гетьманщину було відновлено?

У висліді шести-тижневих повстанських дій широкі простори Правобережжя були зовсім звільнені з-під всякої лольської влади. На тій українській території, що її замешкував український нарід, діяла українська влада, вибрана й беззастережно респектована українським народом. Всі три компоненти, що становлять державу, - територія, нарід і влада - як бачимо, існували; значить - існувала Українська Держава. Тим більше, що ту владу встановив собі сам український нарід і що в обороні тієї відновленої української держави вів український нарід на протязі цілого року важку збройну боротьбу, в якій приблизно п'ятдесят тисяч українських бійців склало своє життя.

Очолена вибраним гетьманом Максимом Залізняком влада Української Держави не підлягала нікому. Про будь-яку її залежність від Польщі не могло бути й мови. Не підлягала вона ні фактично, ні формально, та й найменшого бажання підлягати не виявила й Росії. Це була суверенна влада й тому відновлена у висліді коліївського повстання в 1768 році Українська Держава була самостійною, ні від кого незалежною державою українського народу.

Непевність щодо тексту й форми проголошення відновлення суверенної держави не має під політично-правним оглядом ніякого значення. Адже ніхто не знає, який був текст і чи взагалі мало місце формальне оголошення заснування французької, німецької й багатьох інших держав, а однак ніхто не ставить під сумнів існування тих держав у час, коли на окресленій території даного народу існувала його суверенна влада.

В аспекті політичного права не має теж значення час тривання держави: факт існування не залежить зовсім від того, чи дана держава існувала три тижні, три роки, чи тридцять літ. Основним є, чи вона існувала, тобто чи фактично діяла суверенна влада даного народу на його території.

Визнання даної держави іншими державами має велике значення у практичній ділянці, особливо в наші часи. Але в суворо політично-правному аспекті, й воно не зумовлює ніяк існування чи неіснування держави. Визнання або невизнання іншою державою тільки облегшує, або утруднює, нормальні зв'язки між тими двома державами. Існування, для прикладу, швайцарської держави не починається з моментом визнання її якоюсь іншою державою, але з моментом проголошення її самими швайцарцями і встановлення самими швайцарцями швайцарської суверенної влади.

А тому немає дійсних політично-правних підстав ставити під сумнів існування відновленої у висліді коліївського повстання Гетьманщини, як самостійної української держави. І було б нерозважно та шкідливо, коли б це робили самі українці.

Отже - в історії України Коліївщина мусить залишатися не тільки як одно із славних повстань, але й як інтегральна частина української держави козацької доби. І Залізняк мусить залишатися як гетьман Максим Залізняк, а Гонта, Неживий, Швачка, Бондаренко, Журба як полковники, бо ті пости одержали вони законно з рук українського народу, як суверена.

Наше становище щодо старшинських ранг базується на таких засновках: термін "отаман", що його ми звичайно зустрічаємо в усяких матеріялах про Коліївщину, не визначає ніяк ступеня старшинства, а є лише таким самим загальниковим окресленням, як сьогодні термін "командир": воно визначує лише, що дана особа командує якоюсь військовою одиницею, без огляду на величину даної військової одиниці й без огляду на старшинський чи підстаршинський ступінь даного командира, а в часи Гайдамаччини - отамана. У свідченях польських і російських сучасників про дії керівників Коліївщини виразно товориться про те, що вони встановили один найвищий провід й одне найвище військове командування, запровадили на звільнених теренах козацьку адміністрацію, поділили повстанську армію на сотні й вищі та нижчі від сотні одиниці й козацьким способом вибору та затверджування встановляли військових і адміністраційних старшин. Так, у протоколах справи Василя Мизина, схопленого москалями разом із Неживим, виразно говориться про те, що після звільнення Канева загоном Неживого, канівська громада вибрала Василя Мизина, родом із Канева, який утік був перед польським переслідуванням на Лівобережжя, а тепер повернувся до Канева, канівським сотником, а Неживий затвердив його на тому пості. А в рапортах про справу Балти говориться про вбивство поляками й татарами козацького сотника хощоватської громади. Вже з тих двох виразних свідчень ясно, що як в інших періодах гетьманської держави, так і в час Коліївщини, сотники - а на вищому щаблі полковники - були військовими рангами й одночасно державно-адміністраційними постами: сотник Мизин у Каневі, а неназваний по імени козацький сотник у Хощоватій були не тільки військовими старшинами, але й одночасно тими адміністраційними зверхниками, що їх тоді поляки звали "губернатор", німці і сьогодні звуть "біргермайстер", а американці "мейор".

Полк - каже історик українського війська - означав і відділ війська, й округу, а "полковник" був і військовим комендантом полку як військового відділу, й адміністраційним зверхником територіяльної округи, званої полк. Як військова одиниця козацький полк мав на переломі ХVІ-ХVІІ ст. пересічно 500 людей; за Хмельниччини пересічно 5.000 людей; добровільні полки у XVIII в. на Лівобережжі налічували по 500-600 людей. Полк ділився на сотні, під військовим і під державно-адміністраційним, територіяльним оглядом. Кількість сотень у полку залежала від величини полку як військової одиниці, і як територіяльно-адміністративної одиниці.433

А тому, коли ясні й ніким незаперечувані факти говорять про те, що Неживий, Швачка, Бондаренко, а від липня 1768 р. і Журба та Майборода, й осінню 1768 і зимою 1769 р. Станкевич, яких повстанці козацьким звичаєм обрали своїми "отаманами", були військовими зверхниками багатьох сотень, а своїм зверхником признавали вони Максима Залізняка, головного командира й керівника повстання, якого в Умані було обрано гетьманом, то з цього випливає логічно ясний висновок, що вони - Семен Неживий, Микита (Яків) Швачка, Іван Бондаренко, як теж і Василь Журба від липня 1768 р. та Майборода і Станкевич як наслідники Неживого, були козацькими полковниками відновленої на Правобережжі Гетьманщини.

Російська влада, намагаючись увесь час усіми способами представити повстання українського народу 1768 року як якісь анархічні оргії розбишацьких банд, не дозволяла вводити до протоколів ранг повстанських командирів, зовучи їх зневажливо "ватажками" і навіть у випадку Залізняка внесла до присуду як його вину, що заслуговує на покарання, те, що він "самозванно" й "незаконно" звав себе козацьким полковником, таке ж становище займала й польська влада. Алеж і з української точки зору, і згідно із принципами політичного права західнього світу, єдино компетентним у визначуванні військових ранг в українській армії та територіяльно-адміністраційних постів в українській державі є український нарід: його визначення залишаються законними й вирішними зовсім незалежно від того, чи це признає Росія або Польща. Так само, як були американськими генералами Джордж Вашінгтон та інші командири американської повстанської армії, призначені на ті пости американським народом, що підняв повстання проти Англії, - незалежно від того, що цього не признавала тодішня англійська окупаційна влада й уряд Англії, і залишились би були в історії американськими генералами навіть і тоді, якщо б Англії було вдалося здавити американське повстання.







5. Чи в дійсності існувала якась "Золота Грамота"?

"Указ" цариці з датою 9-20 липня 1768 р. і ще більше дія московських військ на Правобережжі проти коліїв доказували аж надто переконливо скрайню ворожість Московщини до Коліївщини й щире бажання московського уряду, щоб українці на Правобережжі "довіку" залишалися в політичній і соціяльній неволі польської шляхти. А тому твердити про оригінальність "Золотої Грамоти", як заклику цариці до повстання українських селян проти польських панів, чи то у формі тексту, опублікованого поляками у французькій мові, чи в якійсь іншій формі, було надто несерйозно. Тому вже й сучасники Коліївщини, впевняючи, що таку власне "Золоту Грамоту" було дійсно відчитано в Мотронинському манастирі перед "свяченням ножів", висловлюють переконання, що це був фальсифікат, створений організаторами повстання.

Польські мемуаристи Адам Мощиньський434 і Ліппоман,435 сучасники Коліївщини, та польський історик Равіта-Гавроньський436 думають, що той документ сфабрикував о. Мелхиседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського манастира, вводячи у блуд теж самого Максима Залізняка. Такий погляд приймає й російський історик Скальковскій. Таку версію піддержує й Куліш, переповідаючи народнє передання про Коліївщину, в якому говориться: "А в тому манастирі був ігумен, ах, забув, як він звався. Бачить, що зле ляхи роблять, що витнуть впень усіх православних, - а писака він добрий був як утне Золоту Грамоту".438 Тільки ж тут, у тому українському народньому переданні, не згадується ні словом про зміст "Золотої Грамоти": була вона писана в імені цариці, чи ні?

Погляд, що "Золоту Грамоту" як "указ" цариці підфальшував ігумен Мелхиседек Значко-Яворський, найбільш поширений.

Максимович переповідає версію, нібито "Золоту Грамоту" написав монах Молдаван, що помагав ігуменові Яворському у веденні манастирської аптеки.

Про те, начебто "шайка розбійників, що подає себе за частину Низового Війська Запорозького", закликає українських селян до повстання "показуючи їм фальшиві укази, нібито видані в Нашому (т. зн. царициному) імені", говориться в указі цариці з 9-го липня 1768 р. Але тут говориться не про один "указ", яким мала б бути "Золота Грамота", але про "укази", яких, виходить, мало бути більше. Ніяких імен тих, хто мав би бути автором "фальшивих указів" і хто їх показував іншим, ані інших детальніших інформацій про ті "фальшиві укази" цариця Катерина у своєму дійсному "указі" з 9-20 липня не подає, хоч його писала вона два тижні після схопленя москалями гетьмана Залізняка й полковника Гонти під Уманню, й полковника Неживого біля Канева, і "фальшиві укази", якщо вони дійсно існували, мусіли вже бути в московських руках та доставлені цариці.

Наведений нами французький переклад "Золотої Грамоти" був надрукований у Парижі у збірнику державних документів, що відносяться до Польщі, без вияснення, з чого цей переклад зроблено і де є оригінал. Равіта-Гавроньський, наводячи звідти текст французького перекладу,441 подає коротко, що "оригінал не існує" і визнає переклад беззастережно фальсифікатом з огляду на подану в перекладі дату. Совєтський історик Храбан думає, що опублікований французькою мовою фальсифікат написав гр. Чарторийський, який переслав його до Франції під псевдом "Анжберг".

Цікавою є версія, що подає в своїх споминах мемуарист Крушельницький. Згідно з його твердженням, автор "Золотої Грамоти" був сам Максим Залізняк, який, нібито, уклав два "пісма" і для переписання тексту покористувався одним із монахів Мотронинського манастиря: одно, написане Залізняком "пісмо" закликало до відібрання ляхам України по Случ і Дністер та відновлення Гетьманщини з гетьманом Залізняком, а другим "пісмом" був лист цариці Катерини до Залізняка.

Ми думаємо, що вживана українським народом назва "Золота Грамота" відноситься до двох дійсних документів, текст яких, на жаль, до нас не дійшов: заклику полковника Максима Залізняка до повстання проти поляків, відчитаного в Мотронинському манастирі при "свяченні ножів", й універсалу, виданого Залізняком як гетьманом відновленої української держави 22-го червня 1768 року в Умані. Характер "указу цариці Катерини" підсунули "Золотій Грамоті" тодішні поляки, свідомо фальшуючи дійсний текст згаданих нами двох українських документів, щоб у своїй пропаганді представляти українське повстання московською інтригою, а на московський уряд могти натискати, щоб Московщина доказала свою ворожість до українського повстання. Вислідом того політичного шантажу й була згадка про "фальшиві укази, видані нібито в імені цариці", в дійсному "указі" Катерини з 9-20 липня 1768 р., пересиченому ворожістю до визвольної боротьби українського народу.






6. Справа Балти

О. Гермайзе, cвоїй аналізі окремих питань у світлі новознайдених у 1930-тих роках судово-слідчих документів у справі Коліївщини, намагається піддержати й підсилити старе пропагандивне твердження, нібито російський уряд і російська армія зразу ставилися дуже прихильно до коліївських повстанців і щойно напад українських військових частин на турецькі посілості Балту й Голту змусив доброзичливу Росію гостро виступити проти українських повстанців, бо той напад поставив Росію перед небезпекою виповідження Туреччиною війни Росії. Це твердження повторив Дмитро Дорошенко444 й деякі інші українські історики. Але повну безпідставність такого твердження виявляє вже тільки зіставлення фактів, наведених самим Гермайзе. Ось ті факти:

18-го червня (29-го червня н. ст.) в містечко Палієве Озеро, що знаходилося в польських володіннях недалеко турецького кордону, прибули дві сотні українських повстанців під командою сотників Шила й Попадка, щоб не допустити татар переправлятися на "польську" сторону, бо ходили чутки, що на просьбу поляків татари мають виступити на захист поляків проти українських повстанців. Палієве Озеро очищено від поляків і жидів і встановлено там українську адміністрацію, при чому багато поляків втекло на турецьку територію. Після відходу сотень Шила й Попадка до села Хощовате над Бугом, загін татарів із польськими втікачами увірвався до Палієвого Озера; вони вбили хощоватського сотника і сім "греческих" купців, пограбували крамниці й, тікаючи перед українським військом, що заалярмоване мешканцями Палієвого Озера повернулося туди, забрали зі собою чотирьох полонених українських повстанців. Сотник Шило поставив турецькому каймакові Балти гостру вимогу, щоб схоплені чотири українські повстанці були негайно звільнені та щоб були передані йому поляки, які, беручи участь із татарами в нападі на Палієве Озеро, вбили хощоватського сотника. Той відмовився виконати вимоту сотника Шила. Тоді сотні Шила й Попадка, маючи чотири гармати, у дні 21-го або 24-го червня (за новим стилем 2-го або 5-го липня; в одному рапорті подано першу дату, у другому другу) напали на турецькі містечка Балту й Голту, змусили турецькі й татарські залоги тікати і знишили там усіх польських і жидівських утікачів. Після того український загін, маючи виразне доручення Залізняка, не займати турецької території, повернувся


Взято з: http://exlibris.uaweb.org/hajdamaky/r09.html
Категорія: Петро Мірчук. Коліївщина. | Додав: sb7878 (29.09.2009)
Переглядів: 469 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017