Меню сайту

Форма входу
Логін:
Пароль:

">Історія України » » Книги » Петро Мірчук. Коліївщина.

ПЕРЕДМОВА


Всебічна й документована історія України, задумана і практично проведена акад. Михайлом Грушевським, не могла бути вповні закінчена, бо московсько-совєтська влада вкоротила йому передчасно життя. М. Грушевський опублікував лише 10 томів цієї історії по період гетьмана Івана Виговського включно. Дальший одинадцятий том був уже готовий до друку, але окупаційний режим його укрив або знищив. Тим то Грушевський не зміг дати нам також всебічної історії періоду Гайдамаччини і зокрема Коліївщини. Свій позитивний погляд на Коліївщину він дав у популярній, однотомовій "Ілюстрованій Історії України", де з природи речі той огляд мусів бути коротким.

Ні один з учнів історичної школи Грушевського до тепер не взявся до завдання - закінчити всебічну історію України свого учителя. Публіковано лише малі чи більші, звичайно однотомові, огляди історії України, в яких Коліївщині відведено тільки невеличке місце. В найбільшій розміром праці п. н. "Велика Історія України" (884 сторінки більшого формату) найвизначніший учень Грушевського, проф. Др. Іван Крипякевич, дав огляд Коліївщини в дусі свого учителя підкреслюючи національно-державний характер тієї доби визвольної боротьби Правобережної України проти колоніяльної влади Польської Корони. Проте, і цей огляд мусів бути короткий - на нецілу сторінку друку - і тому він не вистачає для основного пізнання програми повстання Коліївщини і державнотворчої праці проводу того повстання.

Тим то серед українських істориків дальше знаходилися такі, які ставилися до Коліївщини невиразно, або й таки - підо впливом старої історіографії з-перед Грушевського - вважали Гайдамаччину разом з Коліївщиною стихійним і безпрограмовим рухом, без державного характеру. Прикладом такого становища може служити обширна публіцистично-полемічна праця історика проф. Олександра Шульгина п. з. "Державність чи гайдамаччина".

Праця проф. Др. Петра Мірчука, що оце публікується, заповняє цю прогалину вповні. Вона може служити за зразок всебічної історії цього періоду і може бути влучена в курс історії України, який доповнив би десятитомову працю Грушевського. Автор дбайливо зібрав у своїй праці джерельні дані, опубліковані досі з архівів і спогадів сучасників того повстання використав усю літературу українських і чужих істориків, проаналізував це все належно науковою методою і на основі цих даних зробив переконливий висновок, що Коліївщина була наперед заплянованим повстанням з виразною програмою віднови української гетьмансько-козацької держави на зразок держави гетьмана Богдана Хмельницького. В праці дані переконливі докази, що повстання мало основний національний характер. Інші моменти, як соціяльне визволення від шляхетсько-колоніяльного ладу, оборона свободи православної Церкви і інші грали ролю також, але вони не були на першім пляні.

Культурних людей взагалі і зокрема інтелектуалів тепер вражає факт, що Коліївщина у своїй війні проти польської окупаційної влади і проти носіїв її суспільного ладу стосувала масакри польської шляхти і всіх, хто разом з нею боронив цю польську державність на Правобережжі України. Сьогодні ми такі методи війни відкидаємо як суперечні християнському моральному розумінню визвольної чи оборонної війни. Зокрема сьогодні рішуче осуджується всяке навмисне вбивство безборонного цивільного населення ворожої національности, навіть у часі війни.

Проте, ті масакри, які згадується в тодішніх польських урядових джерелах та в спогадах сучасників Коліївщини, треба розглядати з історичного становища, тобто на тлі тієї доби, про яку мова. А перш за все, конечно прикладати ту саму мірку в оцінці до обох сторін, що беруть участь у війні. Пригадаймо, що в час Тридцятьлітньої Війни в Німеччині по обидвох сторонах фронту двох воюючих таборів того самого німецького народу стосовано методу масової масакри в здобутих "ворожих" містах, хоч то були німецькі міста з німецьким населенням Так, наприклад, після здобуття Нюрнбергу жертвою масакри, влаштованої регулярною армією одної сторони впало понад 30.000 осіб обох статей разом з дітьми.

Визначний жидівський історик, проф. Др. Йоель Тамітаї, в наукових дискусіях у Єрусалимі про методи війни Богдана Хмельницького, коли то загинули не лише десятки тисяч польської шляхти, але також маси жидів, підкреслював саме цей момент: Тодішня доба не знала сучасних законів війни з принципами Газької конвенції. Тоді кожна сторона однаково стосувала масакри населення противної сторони. Такі неймовірно жорстокі методи масових масакр стосувала супроти українського населення в час Хмельниччини польська армія Яреми Вишневецького, а потім армія польського гетмана коронного С. Чарнецького, який безжалісно винищував не лиш християн-українців, але й маси жидів. Масові погроми жидів перед їх приходом до Польщі й на українські землі проводжено в Еспанії, Франції, Німеччині й Англії.

Якщо йдеться про удари українських повстань проти жидів, а не лише проти польської шляхти, то треба мати на увазі, що соціяльно-політичну і моральну вину за це поносять польські магнати, які забирали землю українського народу так, начебто вона була нічиєю, тобто присвоювали її собі шляхом протизаконної грабежі і спроваджували туди жидів до праці для себе в ролі колекторів і екзекуторів данини із закріпощених українських селян із оплатами за Богослуження включно. "Жиди були примушені до такої служби, бо їм невільно було осідати на землі як хлібороби, або бути незалежними промисловцями. Як жид, я болію і плачу над жертвами масакр в часі Хмельниччини і Коліївщини в Україні, але як історик я об'єктивно стверджую, що це були наслідки політично-суспільного ладу польської шляхтщини в Україні, а не спеціяльний український антисемітизм", - говорив нераз цей жидівський учений. Дійсний, програмовий антисемітизм ми бачили в час другої світової війни в Німеччині.

Але й у наші часи стосують часом масові вбивства цивільного населення навіть демократичні країни: це мало місце в час другої світової війни, коли, напр., в наслідок важкого бомблення американцями Дрездену загинули невинно, десятки тисяч цивільного населення або коли скинено атомову бомбу і цим знищено все цивільне населення цілого міста в Японії. Значить, що й при найбільших зусиллях зберігати гуманні методи ведення війни приходять до слова негуманні жорстокості, бо ж війна сама по собі є жорстокістю, пересиченою кривавими насиллями, навіть при найповнішому зберіганню постанов Газької та Женевської конвенцій.

Пророк національного відродження українського народу, який закликав земляків: "Вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кровю волю окропіте", в одній із своїх найкращих поем "Гайдамаки" дав власне опис Коліївщини. Призадумуючись над жорстокостями кривавої розправи, він у своїм після-слові заявляє: "Серце болить, а розказувать треба". Будучи певним, що цю його поему читатимуть усі свідомі відповідальности за долю мільйонів і в його часи, і пізніше, Шевченко на їх адресу додає: "Нехай бачать сини і внуки, що їх батьки помилялися!". З пізнання минулих помилок, відкритих історією, може вирости світліша майбутність, коли переможе ідея волі кожного народу на його землі і щезне бажання панувати над іншими народами.

Саме така є провідна ідея цієї праці проф. Д-ра Петра Мірчука.



Матвій Стахів


Взято з: http://exlibris.uaweb.org/hajdamaky/intro.html
Категорія: Петро Мірчук. Коліївщина. | Додав: sb7878 (29.09.2009)
Переглядів: 393 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017