АВСТРІЯ, АВСТРІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА -держава у Центральній Європі, в басейні середньої течії р.Дунай. Межує з Чехією, Словаччиною, Угорщиною. Словенією, Італією, Швейцарією, Ліхтенштейном та Німеччиною. Територія 83,9 тис. км2. За формою державного устрою А. - федеративна республіка. Складається з 8 провінцій - земель і прирівняної до них в адміністративному відношенні столиці - м.Відень (Нижня Австрія. Бургенланд, Верхня Австрія, Штірія, Карінтія, Зальцбург, Тіроль, Форарльберг. Відень). Глава держави - президент, що обирається терміном на 6 років. Виконавчу владу здійснює уряд, який очолює призначений президентом федеральний канцлер. Законодавча влада належить парламентові, що складається з двох палат: національної ради та федеральної ради. Кожна з земель має власну конституцію та ландтаг (парламент).

На території А. сліди найдавніших людей датуються епохою палеоліту. На рубежі нової ери тут проживали різні племена, переважно кельтського походження, серед яких найзначнішими були тавриски (норики). За років правління імператора Августа австрійські землі були захоплені римлянами і включені ними до складу провінцій Норик, Реція та Паннонія. В цей час тут виникли перші міста: Віндобона (Відень), Ювавум (Зальцбург), Овілава (Вельс) та ін.

В перші століття нової ери на землях А. розселилися германські (бавари) та слов'янські (словенські) племена. Першими державними утвореннями були тут держава Само (утв. бл. 623) та слов'янське князівство Хорутанія, яке у 8 ст. було захоплене баварськими герцогами. Наприкінці 8 ст. австрійські землі ввійшли до складу франкської імперії Карла Великого, а після її розпаду (843) відійшли до Східно-франкського королівства.

Зародком австрійської держави стала утворена у II пол. 10 ст. Східна марка, в якій з 976 утвердилась династія Бабенбергів. В 1156 австрійські маркграфи добилися перетворення А. у герцогство ( цей рік вважається датою утворення австрійської держави) у складі Священної Римської імперії. Впродовж 12-14 ст. кордони А. Суттєво розширюються. Австрійські герцоги поширили свою владу на Штірію, Карінтію, Крайну, Тіроль, Форарльберг і стали одними з наймогутніших південно-німецьких князів. Після смерті останнього представника роду Бабенбергів (1246) розпочалася боротьба за оволодіння А., у якій взяв участь і галицько-волинський князь Данило Романович Галицький. Внаслідок довготривалої боротьби тут утвердилась у 1282 династія Габсбургів, представники якої з 1438 незмінно були також імператорами Священної Римської імперії.

На протязі 13-15 ст. в А. складається станова монархія з ландтагами в окремих землях, однак до кінця 15 ст. вона продовжувала бути конгломератом земель, об'єднаних лише династичними зв'язками.

За років правління імп. Фрідріха III (1440-1493) герцоги А. почали використовувати титул ерцгерцог, а при його наступнику Максиміліані І (1493-1519) всі австрійські землі були об'єднані. Тоді ж проводилась політика, спрямована на їх внутрішню консолідацію.

На рубежі 15-16 ст. йшов процес створення світової імперії Габсбургів. Внаслідок шлюбу Максиміліана I з дочкою герцога Бургундії Карпа Сміливого Марією і одруження його сина з наступницею іспанської корони утворилась найбільша держава тогочасного світу, якою став управпяти імператор Карп V (1519-1566). У 1521-1522 він передав своєму братові Фердінанду I всі німецькі “спадкові землі” Габсбургів, а собі залишив інші володіння (Іспанію, Нідерланди та ін.).

За років правління Фердінанда I (1521/22-1564), який у 1556 став імператором Священної Римської імперії, значення А. суттєво зросло. Після розгрому у 1526 турками угорсько-чеського війська в битві при Мохачі і загибелі короля Людовіка II він добився обрання королем Угорщини і Чехії і включення значної частини цих королівств до складу австрійських володінь (центральна і східна частини Угорщини залишились в залежності від Туреччини). Тоді ж розпочалися австро-турецькі війни, які тривали впродвж 16-18 ст. і суттєво вплинули на формування австрійської держави.

Після смерті Фердінанда I його землі були поділені між синами Максиміліаном (Верхня і Нижня Австрія, Чехія та Угорщина), Фердінандом (Тіроль і деякі володіння у пд.-зах. Німеччині) та Карпом (Штірія, Карінтія і Крайна). Старший з братів - Максимівн був обраний імператором Священної Римської імперії (1564-1576). Роки правління наступних Габсбургів - Рудольфа II (1576-1612) та Матвія I (1612-1619) -були заповнені боротьбою з становими установами А., Чехії та Угорщини, яка завершилась значним зміцненням монархічної влади. Одночасно велася боротьба проти протестантизму у рамках Контрреформації.

На початковому етапі Тридцятилітньої війни імператору Фердінанду II (1619-1637) після розгрому чеського війська в битві при Білій Горі (1620) пощастило остаточно ліквідувати опозицію і встановити необмежену владу Габсбургів у цій провінції.

Наприкінці 17 ст. особливо небезпечною для А. стала турецька загроза. У 1683 турки взяли в облогу Відень і тільки завдяки допомозі польського короля Яна III Собеського, в війську якого було понад 5 тис. українських козаків, пощастило розгромити османську армію. Наступні перемоги дали можливість А. відновити своє панування в Угорщині (Карловицький конгрес 1698-99). Впродовж 1701-1714 А. вела війну проти Франції за т.зв. іспанську спадщину. В результаті цієї війни А. за Раштадтським миром 1714 одержала Південні Нідерланди (Бельгію), Мілан та Неаполітанське королівство. У 1713 імператор Карп VI прагматичною санкцією оголосив всі володіння Габсбурпв нероздільними: при відсутності у імператора гютомків чоловічого роду, влада переходила до його старшої дочки - Марії Терезії її потомків. Однак після смерті Карла VI (1740) спадкові права Марії Терезії були піддані сумніву, що було причиною війни за т.зв. австрійську спадщину. Закінчилась вона укладанням Ахейського миру (1748), за яким визнавалась прагматична санкція. Згодом А. втратила одну з провінцій - Сілезію, яка за часів Семилітньої війни (1756-1763) була захоплена Пруссією.

У 1772 А. взяла участь разом з Пруссією та Росією у першому поділі Речі Посполитої і захопила тоді Галичину. Через два роки, у 1774, А. внаслідок війни з Туреччиною одержала також Буковину.

На роки правління Марії Терезії та Йосифа II припадає остаточне оформлення і розквіт австрійського абсолютизму. У 70-80-х роках 18 ст. в А. було проведено ряд реформ, спрямованих на посилення централізації і зміцнення апарату державної влади. Було введено єдиний кримінальний кодекс, уніфіковано судову систему, створено постійну армію. Територію А. було поділено на 15 округів, управління якими здійснювали урядові комісари. Німецька мова стала офіційною на всій території імперії, посилилась германізація окремих земель держави. Важливе значення мало звільнення селян від кріпосної залежності та часткове обмеження розміру панщини і заміна її поземельним податком. Однак після смерті Йосифа ІІ майже всі його реформи були відмінені.

Наприкінці 18 ст. А. стала ініціатором, учасником антифранцузьких коаліцій, вела війни з наполеонівською Францією. Зазнавши ряд поразок, А. втратила деякі з своїх провінцій і змушена була відмовитись від впливу на Німеччину. З 1804 А. стала імперією, а у 1806 Наполеоном було ліквідовано Священну Римську імперію.

В результаті поразки наполеонівської Франції відбулось значне посилення позицій А. Під час Віденського конгресу 1814-1815 вона виступала за реставрацію і збереження феодально-абсолютистського ладу в Європі. А. не тільки повернула втрачені провінції, а й здобула нові землі - Ломбардію і територію колишньої Венеціанської республіки, обміняні на Австрійські Нідерланди (Бельгію). Здобула А. і домінуючий вплив на Німеччину. Керівником внутрішньої та зовнішньої політики імперії на протязі I пол. 19 ст. був К.Меттерніх (з 1809 - міністр закордонних справ, у 1821-1848 - канцлер). Його діяльність була спрямована на підтримку дворянського землеволодіння, збереження старих феодальних порядків, встановлення системи всеосяжного поліцейського нагляду і шпигування, розпалювання національної ворожнечі між окремими народами імперії. Однак всі ці заходи не дали бажаних результатів, відбувався процес наростання кризових явищ, виявом яких стали події революції 1848-1849.

Революційні події охопили всі провінції Австрійської імперії, в т.ч. і землі, населені українцями: Галичину, Буковину та Закарпаття. Особливо великими були виступи у Відні, Празі, Львові. Тоді ж відбулося селянське повстання на Буковині під керівництвом Л. Кобилиці. Уряд змушений був піти на поступки, найважливішими серед яких були ліквідація панщини, опублікування конституції та скликання парламенту (рейхстагу).

Подальше наростання революційних подій (особливо в Угорщині) викликало втручання царської Росії, за допомогою якої австрійському урядові вдалося придушити виступи у всіх регіонах імперії.

На протязі 50-60-х роках 19 ст. зусилля уряду були спрямовані на досягнення компромісу з правлячими колами окремих частин імперії, що привело до утворення в 1867 Австро-Угорщини. Сприяли цьому і зовнішньополітичні невдачі А.: загострення відносин з Росією під час Кримської війни 1853-1856, поразки у війнах з Сардінським королівством і Францією у 1859, з Пруссією та Італією у 1866.

В II пол. 19 - на поч. 20 ст. у зовнішній політиці А. домінували намагання укласти союз з Німеччиною, спрямований проти Росії та Франції. Австро-німецький договір було укладено у 1879. згодом до нього приєдналась також Італія (1882). Так, було укладено Троїстий Союз, який відіграв важливу роль у розпалюванні першої світової війни, під час якої А. в союзі з Німеччиною, Болгарію та Туреччиною воювала проти Антанти (Англія, Франція, Росія та ін.). Невдалі воєнні дії, посилення економічної кризи, безперервні політичні кризи привели до розпаду Австро-Угорщини восени 1918. 12 листопада 1918 А. була проголошена республікою.

10 вересня 1919 А. підписала Сен-Жерменський мирний договір з країнами Антанти, який заборонив приєднання її до Німеччини.

1 жовтня 1920 була прийнята конституція Австрійської республіки, згідно з якою країна стала “союзною державою” з широкою автономією земель. Глава держави - президент, користувався обмеженими повноваженнями. Парламент складався з двох палат -Національної Ради, що обиралася на основі загального голосування на 4 роки, та Федеральної Ради, що складалася з представників земельних ландтагів.

На поч. 20-х років А. знаходилася в стані економічної і фінансової кризи, яка дедалі більше загострювалася. Намагаючись послабити кризові явища, уряд А. у 1922 пішов на укладення Женевських протоколів з Англією, Францією, Італією та Чехословаччиною про відтермінування оплати репарацій та надання позички на суму 650 млн. золотих крон. Одночасно над А. було встановлено контроль генерального комісара, призначеного Лігою націй (1922-1926). Ці заходи сприяли стабілізації політичного та економічного становища республіки.

В період світової економічної кризи 1929-1933, яка мала важкі наслідки для А., в політичному житті держави відбулися суттєві зміни. У 1929 були внесені поправки до конституції, у 1933 було розпущено парламент, відмінено свободу друку і зборів, обмежено ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ Партій. Дедалі більший вплив на А. чинили сусідні Німеччина та Італія, де встановились фашистські режими. Особливо активними були прихильники “аншлюсу” -включення А. до складу Німеччини, які у 1934 вчинили путч, під час якого загинув канцлер Е.Дольфус. У 1936 уряд канцлера Шушніга уклав з Німеччиною договір, який перетворював А. у сателіта останньої. В ніч з 11 на 12 березня 1938 німецькі війська окупували А., і було проголошено про “аншлюс” обох держав.

У другій світовій війні А. брала участь як складова частина фашистської Німеччини. У березні-квітні 1945 територія А. була звільнена військами антигітлерівської коаліції і поділена на чотири зони окупації: радянську, американську, англійську та французьку. Столиця держави -Відень - також була розділена на 4 сектори. Верховна влада належала Союзній Раді з чотирьох військових комісарів, що представляли окупаційні держави.

Незадовго до закінчення війни. 27 квітня 1945, в А. було утворено тимчасовий уряд, який очолив відомий політичний діяч К.Реннер (у грудні 1945 його було обрано президентом Австрійської Республіки).

У 1948 А. прийняла план Маршала, завдяки якому її економіка досягла за короткий час високого рівня розвитку. В країні були проведені реформи, спрямовані на перетворення А. у незалежну демократичну державу, здійснено її демілітаризацію та денацифікацію. 15 травня 1955 у Відні представники СРСР, США, Англії та Франції уклали Державний договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії. 25 жовтня 1955 після виведення окупаційних військ парламент А. прийняв закон про її постійний нейтралітет. А. зобов'язалась не вступати в жодні військові союзи, не допускати створення військових баз на своїй території. Нейтралітет А. визнали більшість країн світу.

Нині Австрійська республіка - одна з найбільш розвинутих демократичних держав Центральної Європи.