БОРЩАК ІЛЬКО (19.7.1892-11.10.1959) -відомий український історик і громадський діяч. Н. на Херсонщині. Вивчав класичну філологію в Петербурзькому, Київському і Новоросійському (Одеському) ун-тах. Після здобутт вищої освіти, займався науковою діяльністю. В 1914-17 Б. -офіцер російської армії, брав участь у боях на фронтах першої світової війни. На поч. 1917 обраний членом Української ради військ Румунського фронту. В 1918-19-старшина Армії УНР. З січня 1919 у складі місії Української Народної Республіки перебував у США, згодом - секретар української делегації на Паризькій мирній конференції 1919-20. В 1923-32 Б. - один з засновників і провідних членів Союзу Українських Громадян у Франції, який стояв на прорадянських позиціях. У 1926-29 - один з видавців газети “Українські вісті” в Парижі. В 20-30-х роках плідно займався науковою діяльністю, досліджуючи політичну історію України 17-поч. 20 ст. В 1938 став ініціатором викладання української мови і літератури, а також запровадження курсу українознавства в Національній школі живих східних мов у Париж. Під час гітлерівської окупації Франції в 1940-43 двічі заарештовувався, деякий час перебував на нелегальному становищі. В 1949 став директором Архіву української еміграції у Франції, розпочав видання наукового журналу “Україна” (1949-53). Помер у жовтні 1959 у Парижі. Автор бл. 400 наукових праць, написаних українською і французькою мовами, серед них -“Козаки Б.Хмельницького” (1922), “Пилип Орлик. Вивід прав України” (1924), “Вольтер і Україна” (1926), “Український мир у Брест-Литовському” (1929), “Григор Орлик - великий мазепинець” (1930), “Мазепа - людина і історичний діяч” (1932), “Слідами гетьмана К.Розумовського у Франції” (1957) та ін.