ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ (26.7(7.8).1880) - 6.3.1951) - відомий український громадсько-політичний і державний діяч, визначний письменник. Н. в с.Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська обл.). Після закінчення Єлисаветградської гімназії вступив на юридичний ф-тет Київського ун-ту. Навчаючись в унті, брав активну участь в українському національному русі. Належав до членів київської Громади, став одним з засновників Революційної Української Партії. За дорученням партії проводив пропагандистську роботу серед селян Полтавщини і робітників Києва, спрямовану на викриття національної і соціальної політики російського самодержавства в Україні. Через деякий час був заарештований, виключений з ун-ту без права навчання у будь-якому ін. навчальному закладі і виданий у 5-й саперний батальон. В 1903 В. зумів виїхати до Львова, де займався літературною діяльність. В липні 1903 при спробі перевезти нелегальну літературу через кордон Російської імперії заарештований у Волочиську і ув'язнений в Лук'янівській тюрмі. Після звільнення в серпні 1904 брав участь у створенні Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, входив до складу центральних органів партії, редагував друкований орган “Боротьба”. В 1906-14 В. постійно переслідуваний поліцією, змушений періодично жити в емігрант. В березні 1910 входив до складу “Української громади” в Парижі. Згодом жив у Львові (1913-17), разом з Д.Донцовим і Л.Юркевичем редагував журнал “Дзвін”. На поч. 1914 переїхав до Москви, де співпрацював у часописі “Украинская жизнь”. Після Лютневої революції 1917 повернувся до Києва. Будучи лідером УСДРП,в1917-19 відіграв значну роль в українському національно-визвольному русі. З березня 1917 під час Українського Національного Конгресу обраний заступником голови Української Центральної Ради, а згодом - заступником голови Малої Ради. Наприкінці травня 1917 очолював українську делегацію на переговорах з Тимчасовим урядом у Петербурзі. 15(28).6.1917 призначений головою першого українського уряду - Генерального Секретаріату УЦР, з одночасним виконанням обов'язків генерального секретаря внутрішніх справ. Брав активну часть в підготовці всіх Універсалів УЦР. В грудні 1917 став ініціатором відхилення ультиматуму Ради Народних Комісарів Росії. В січні 1918 очолив Раду Народних Міністрів УНР і міністерство внутрішніх справ. Однак вже 18(30).1.1918 підтиском міжпартійних незгод подав у відставку. 18.9 - 14.11.1918 очолював Український Національний Союз. став одним з керівників повстання проти гетьмана П.Скоропадського. 14.11.1918 обраний головою Директорії УНР. В лютому 1919 В., не погоджучись з політикою орієнтації на Антанту. В. вийшов зі складу Директорії, з групою однодумців організував закордонну групу Української комуністичної партії, створив її друкований орган - газету “Нова доба”. На початку 1920 вів інтенсивно переоговори про можливість повернення в Україну і участь у роботі більшовицького уряду, хоча при цьому висував дві основні умови - самостійність і суверенність Української радянської республіки та створення українського національного уряду. На початку травня 1920 приїхав до Москви. Зустрічався з Л.Троцьким. Л.Каменевим, Г.Зінов'євим, Г.Чичериним, Х.Раковським та ін. і отримав пропозицію зайняти пост заступника голови РНК і наркома закордонних справ України. Вивчивши внутрішньополітичне становище України, В. висунув вимогу включити його до складу політбюро Комуністичної Партії (більшовиків) України. Після відмови В. виїхав за кордон. Повернувшись до Відня, виступив з гострою критикою національної політики більшовицького уряду і комуністичної партії в Україні. В 20-х рр. В. поселився у франції, де в основному займався літературною діяльністю.

  У роки фашистської окупації Франції був ув'язнений у концтаборі. Помер у французькому містечку Мужен недалеко Канн. Автор літературних творів - романів “Чесність з собою”, “Заповіти батьків”, “Записки Кирпатого Мефістофеля”, “Божки”; п'єс “Щаблі життя” (1907), “Великий Молох” (1907), “Меtеntо”( 1909), “Чужі люди”, “Базар” (обидві - 1910), “Гріх”(1918); драм “Брехня”(1910), “Чорна Пантера і Білий Медвідь”(1911), “Натусь”(1912) та ін. В 1920 опублікував дуже тенденційні спогади “Відродження нації” (1920, т.1-3). В емігрант написав драми “Закон”, “Великий секрет”, “Ательє щастя”, “Пророк”, “Над”