ВИТВИЦЬКИЙ СТЕПАН (1884 - 9.10.1965) -відомий український громадсько-політичний діяч. Н. на Станіславівщині. Навчався на юридичному ф-ті Львівського і Віденського ун-тів. У студентські роки очолював Академічну Громаду у Львові та організацію “Січ” у Відні. В 1915-18 - член редакції “Діла” і редактор “Свободи” у Львові. В жовтні 1918 В., будучи членом Української-Національно-Демократичної Партії, обраний на посаду секретаря Української Національної Ради ЗУНР - ЗОУНР, член Президії УНРади, згодом - державний секретар закордонних справ Республіки. У 1919 очолював делегацію ЗОУНР на переговорах з спеціальними місіями Найвищої Ради держав Антанти на чолі з генералом Бертелемі (лютий 1919) і ген. Л.Ботою (травень 1919) про умови перемир'я з Польщею. З жовтня 1919-заступник голови дипломатичної місії Директорії УНР (голова А.ЛІвицький) у Варшаві. Протестуючи проти проекту умов Варшавського договору 1920, залишив переговори. Деякий час керував роботою секретаріату закордонних справ в уряді ЗУНР в еміграції у Відні. В 1921-23 В., очолюючи місії ЗУНР у Парижі і Лондоні, домагався від урядів цих країн визнання факту окупані Польщею території Східної Галичини і відновлення незалежності. 1925-39 В. - один з провідних членів Українського Національно-Демократичного Об'єднання, заступник голови УНДО (з 1938). В 1935-39- посол до польського сейму і член Української Парламентської Репрезентації. 31945 жив у Німеччині. В червні 1948 став одним з ініціаторів створення Української Національної Ради, був обраний заступником голови Виконавчого Органу УНРади і керівником відділу закордонних справ. З березня 1954 - після смерті А.Лівицького - обраний президентом УНРади. Помер 9.10.1965.