ВОЛИНЬ (Волинська земля) - історико-географічна область у пн.-зах. частині України в басейні пд. притоки Прип'яті і верхів'я Західного Бугу. Назва В. походить від давнього городища Волинь (Волинь) поблизу Володимир-Волинського, яке згадується в літописах під 1018. Наприкінці 7 на поч. 10 ст. тут жили племена дулібів, бужан і волинян. В 10 ст. найбільш відомими центрами Волинської землі стали Буськ, Луцьк, Червень, Белз, а згодом - Берестя, Дорогочин, Пересопниця, Холм, Кременець та ін.Бл.988 великий князь київський Володимир Святославич заснував місто Володимир (тепер-Володимир-Волинський Волинської обл.), яке стало центром Володимиро-Волинського князівства. В 11-12 ст. В. володіли різні князі, в основному, нащадки Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. В сер. 12 ст. Волинська земля відокремилась від .Києва. У 1099 володимиро-волинський князь Роман Мстиславич, оволодівши Галичем, об'єднав Галицьку і Волинську землі в єдине Галицько-Волинське князівство. Після розпаду Галицько-Волинської держави (1349) збройна боротьба між Польщею і Литвою привела до укладення в 1352 перемир'я, за умовами якого Волинь відходила до складу Литви. У 1366 Польща захопила Зах. Волинь з містами Холм і Белз. У складі Великого князівства Литовського В. зберігала до 1452 статус князівства, але після смерті Свидригайла Волинське князівство було ліквідоване і перетворене на звичайну провінцію Литви. Після укладення Люблінської унії 1569 Польща захопила всю В. На цих землях було створено Волинське воєводство, яке складалося з Луцького, Володимирського і Крем'янецького повітів (адміністративний центр - Луцьк). Незважаючи на сильну політику полонізації, на Волині наприкінці 16 на поч. 17 ст. активно розвивався національно-культурницький рух, що проявлявся в діяльності братств в Острозі, Володимирі, Луцьку, заснуванні Острозької академії та шкіл у Володимирі, Дубно, Луцьку, розвитку друкарства в Острозі, Почаєві, Кременці, Констянтинові та ін. містах. В 16-18 ст. населення В. брало активну участь у козацько-селянських повстаннях під проводом К.Косинського. С. Наливайка проти національно-соціального гніту польської шляхти. В. стала ареною кривавої боротьби з польськими загарбниками у ході національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57, та під час гайдамацьких повстань 30-60-х рр. 18 ст. Після трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793,1795 ) В., за винятком Кременецького повіту, була приєднана до Російської імперії. Землі В. входили до складу спочатку Волинського намісництва (до 1795- Ізяславського), а з 1797 -Волинської губернії (центр - Новоград-Волинський, з 1804 - Житомир). Активна великодержавна політика царського уряду на Волині зокрема, ліквідація в 1838 греко-католицької церкви та скасування в 1840 Литовського статуту, спричинила послаблення українського національного руху на цих землях. У 1914-18 В. зазнала величезних матеріальних і людських втрат під час воєнних дій на її території. В роки українських національно-визвольних змагань 1917-21 В. часто ставала ареною боїв з польськими і більшовицькими окупантами. В лютому 1918 у Житомирі працювала Українська Центральна Рада, а у квітні 1919 - уряд Української Народної Республіки та Директорія УНР перебували у Рівному. У травні 1919 Зх. Волинь окупували польські війська, а Сх. Волинь в 1920 - Червона армія. В листопаді 1921 через територію В. проходив рейд Волинської групи Армії Української Народної Республіки під командуванням Ю.Тютюнника (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). За умовами Ризького мирного договору 1921 сх. частина В. увійшла до УСРР, а зах. - до Польщі. Економічні і суспільно-політичні процеси, що відбувалися в 20-30-х рр. на В., були характерні для всіх українських земель у складі СРСР. Українське населення Зах. Волині зазнавало численних утисків та переслідувань з боку польського окупаційного режиму, заперечуючи єдність української національної спільноти, польський уряд намагався розчленити її на окремі частини та реалізувати політику полонізації місцевого населення. Для цього між Галичиною і Волинню був встановлений т.зв. “сокальський кордон”, завданням якого було припинення політичних і культурних зв'язків між цими українськими територіями. Угодівська діяльність Волинського Українського Об'єднання щодо польської окупаційної влади та політика “пацифікації”, спричинила значне послаблення національного життя на В. У 1928-32 було ліквідовано осередки товариства “Просвіта” у Рівному, Острозі, Ковелі, Володимирі, Крем'янці. В 1939 на території В. замість 443 українських народних шкіл (в 1922--23) діяло тільки 8 (польських - 1459) та не існувало жодної середньої державної української школи. Цілеспрямована антиукраїнська політика польської адміністрації викликала закономірний опір національно-патріотичних сил. В 30-х рр. на В., як і у Галичині, значно активізувала свою діяльність Організація Українських Націоналістів, проти урядової політики на волинських землях виступали українські депутати польського сейму.

  В вересні 1939 В. була занята радянськими військами і приєднана до УРСР. На територіальній основі В. створено Волинську обл. (4.12.1939, центр Луцьк) і Рівненську обл. (4.12.1939, центр Рівне; Крем'янеччина увійшла до складу Тернопільської обл.). Відступ радянських військ з території В. супроводжувався масовим терором і репресіями проти мирного населення, розстрілом членів українських патріотичних організацій у тюрмах Луцька, Дубна та ін. міст. В роки гітлерівської окупації України Волинські землі входили до складу рейхскомісаріату “Україна” і становили генеральний округ “Волинь”. На В. містився адміністративний центр рейхскомісаріату - Рівне. Діяльність військової окупаційної влади на В., головним завданням якої було викачування з краю продовольства і сировини, зіткнулась з всезростаючим рухом Опору проти загарбників. В 1942-44 на В. діяли українські збройні формування - Поліська Січ, Українська Повстанська Армія та радянські партизани. З вторгненням в січні-лютому на територію В. більшовицьких військ УПА та збройне підпілля продовжило боротьбу проти радянського режиму, яка тривала до поч. 50-х рр. Сьогодні на території В. розміщується Волинська, Рівненська, частина Житомирської та Тернопільської обл. (загальна площа 40,3 тис. км2). Абсолютну більшість населення становлять українці (94,6%) і росіяни (4,5%), які в грудні 1991 на всеукраїнському референдумі одностайно проголосували за відновлену незалежність України.