ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ - український національно-визвольний рух проти польського гніту в Правобережній Україні” 18 ст. Виник на поч. 18 ст. на Волині і Зх. Поділіі, а з 2 чв. 18 ст. розгорнувся на Київщині і Брацпавщині (за ін. даними - 1712,1714). Перша вдома в історичних джерелах згадка про гайдамаків датована 1714.

  Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам. Четвертий розділ Г.д. трактував питання освіти. У ньому говорилося, що Київська Колегія (див. - Києво-Могилянська Колегія) отримує такі ж права, як і Краківський ун-т. Другу академію або університет мали заснувати в ін. місті України. Планувалося відкрити гімназії, колегії та друкарні, “скільки буде потрібно”.

  В ході переговорів українські делегати домагалися, щоб до складу Великого князівства Руського були включені ще Волинське, Белзьке і Подільське воєводства. Проте, в цьому і в деяких ін. питаннях польська сторона виявляла непоступливість, чим викликала незадоволення частини козацьких мас, настроєних проти польської влади. Умови Г.д. не задовольняли жодної з сторін, насамперед, прихильників повної незалежності України, і тому цей договір не міг бути довготривалим.

  “Гайдамаками” (походить вsl турецького “гайда” - тати, переслідувати, турбувати) польська шляхта називала українських повстанців, а згодом вони і самі себе почали називати цим іменем. Гайдамацькі загони формувалися у неприступних місцях Правобережної України і Запоріжжя -Чорному, Мотронинському, Кучманському лісах, Холодному Яру. Там вони створювали табори, де формувались нові гайдамацькі загони. Зберігалися зброя та провіант. З'являлися гайдамаки переважно навесні і діяли до осені. Гайдамацький загін нараховував 200-300 повстанців, які, швидко пересуваючись, завдавали ворогові несподіваних ударів. Напади були заздалегідь підготовлені розвідкою, яку вели гайдамаки, переодягнуті у старців, крамарів тощо. Гайдамаки руйнували маєтки польських магнатів і шляхти, палили і захоплювали їх майно, знищували архіви, документи на власність, карали смертю особливо ненависних визискувачів. До гайдамацьких загонів входили козаки, селяни, міщани. Активними учасниками і ватажками цих загонів були, здебільшого, запорізькі козаки. Г.р. знаходив глибоке співчуття і цілковиту підтримку у місцевого населення, яке поповнювало повстанські війська, давало провідників, постачало продовольство і повідомляло про небезпеку. Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло 1734. Після смерті короля Августа II Фридерика, у Правобережну Україну вступило російське військо разом з гетьманськими полками, щоб добитися обрання на польский престол Августа III Фридерика. Серед українського населення розійшлася чутка, що цариця Анна Іванівна видала грамоту, в якій закликала нищити шляхту. Повстання охопило Київщину, Поділля і Волинь. Очолив повстання сотник надвірних козаків князів Любомирських - Верлан, якого гайдамаки проголосили козацьким полковником. Його півторатисячний загін став основною силою повстання. Одночасно діяли повстанські загони М.Гриви, Г.Голого, Жили, Г.Медвідя, Писаренка та ін. Гайдамаки звільнили Жванець, Броди, Збараж, обложили Кам'янець-Подільський, з'явились під Львовом. Лише наприкінці 1738 російські та польські війська при допомозі зрадника С.Чалого після запеклих боїв розбили основні сили повстанців та примусили частину гайдамацьких загонів відступити у Молдавію, а іншу припинити на деякий час збройну боротьбу.

  В 1750 Г.р. знову охопив Брацлавщину, Київщину і Поділля. Гайдамацькі загони очолили О.Письменний, М.Сухий, П.Таран, М.Тесля та ін. Повстану, розгромивши польскі загони, здобули Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів і Трахтимирів. Повстання тривало до зими 1750 і було придушене спільними зусиллями польських і російських військ. Проте боротьба гайдамаків не припинялась. Найбільшого розвитку Г.р. набрав 1768, коли на Правобережній Україні спалахнуло велике національно-визвольне повстання - Коліївщина. Безпосереднім приводом для повстання стала поява на Правобережжі російських військ, які вели боротьбу з військовими загонами Барської конфедерації 1768. Українське населення сприйняло прихід царських військ як допомогу у боротьбі проти польської влади. Одним з ідейних натхненників і організаторів повстання став ігумен Мотронинського монастиря М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець М.Залізняк. В урочищі Холодний Яр поблизу Чигирина, М.Залізняк зібрав гайдамацький загін, який в травні 1768 здобув Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Лисянку. 10.6.1768 гайдамаки М. Залізняка разом з загоном надвірних козаків на чолі з сотником І.Гонтою, який приєднався до них, зайняли Умань. Одночасно на Київщині і Брацлавщині діяли повстанські загони І.Бондаренка, А.Журби, С.Неживого, М.Швачки. Поставння і на цей раз було жорстоко придушене. 27.6.1768 гайдамацький табір під Уманню оточили російські війська. Одночасно з російськими частинами діяла і польська армія. Після короткої сутички повсталі були змушені здатися. У полон потрапили М.Залізняк, І.Гонта та ін. ватажки повстання. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів. Учасників повстання жорстоко покарали.

  Незважаючи на поразку Г.р. відчутно похитнув польське панування в Україні, послабив національне гноблення, відіграв велику роль у формуванні національно-визвольних традицій українського народу. Героїчна боротьба гайдамаків за національне визволення свого народу знайшла відображення у народних думах, піснях, художніх та історичних творах.