ГАЛИЧИНА - історична назва українських етнічних земель, розташованих на північ від Карпатських гір, в басейні річок Дністра (верхня і середня течії), Західного Бугу (верхня течія), Сяну (верхня течія). Це територія Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (за винятком північної частини) областей України, а також ряду воєводств Польщі (Перемишльське, Жешівське, Замойське, Холмське та ін.) Впродовж 1786-1849 до складу Г. входила і Буковина.

  Землі Г. були зоною розселення людини вже в епоху палеоліту. Особливо активною була колонізація регіону в наступні епохи. Археологічна карта Г. надзвичайно багата і барвиста, що свідчить про сприятливі умови для проживання тут людини. Споконвічними жителями Г. були слов'янські племена, предки українського народу. У ІІ половині 9 ст. це були племена білих хорватів, дулібів (бужан, волинян) та тиверців, які вже вигод утримували тісні зв'язки з київськими князями. Внаслідок походу князя Володимира галицькі землі у 981 були включені до складу Київської держави. Після її розпаду тут утворилось Галицьке князівство, а згодом Галицько-Волинська держава.

  В середині 14 ст. Г. стала об'єктом суперечки між Польщею, Угорщиною та Литвою. У 1349 тут встановив свою владу польський король Казимир III Великий, який включив галицькі землі до Польського королівства., як окреме “Королівство Русі”. У 1434 відбулася інкорпорація його до складу Польщі, чим було скасовано автономне становище Г, відмінено давньоукраїнське право та судочинство, а галицьке боярство було урівняне в правах з польською шляхтою. Тут було утворене Руське воєводство (з центром у Львові), що складалося з п'яти земель (повітів) - Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської. Дещо пізніше, у 1462 було утворене Волзьке воєводство.

  Соціально-економічне життя краю характеризувалося розвитком сільського господарства, міст та ремесел, внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Відбувався процес закріпачення селянства, який завершився у 1505. Це викликало незадоволення селян і знайшло свій вияв у ряді повстань, найбільше серед яких відбулося у 1490-1492 під керівництвом Мухи та Борулі. У першій половині 16 ст. на Підкарпаггі розгорнувся опришківський рух, який свого апогею досяг у 18 ст.(Довбуш Олекса).

  З метою збереження національної самобутності українського народу Г. з 16 ст. тут починають виникати братства, які мали не тільки релігійний характер, а й були культурно-просвітницькими установами. Найвідомішим з них було Львівське Успенське Ставропігійське братство (1586). На рубежі 16-17 ст. в Г. відбувається процес національно-культурного відродження. Розквітає українське шкільництво, книгодрукування, література та мистецтво. Вихідцями з Г. були гетьман П.Сагайдачний, І.Борецький, Є.Плетенецький, 3.Копистенський. К.Сакович, П.Беринда, Л., С.Зизанії та інші діячі того часу.

  У Г. було започатковано справу унії між католицькою і православними церквами. Однак перемишльський та львівський єпископи, вже на завершальному етапі її укладення, відмовились її прийняти. Перемишльська єпархія прийняла унію лише у 1692, Львівська - у 1700, а Львівське братство аж у 1708.

  В роки національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького. 1648-1657 гетьман Б. Хмельницький здійснив 2 походи у Г (1648,1655) підчас яких двічі облягав м. Львів. Багато жителів Г. приєдналось тоді до козацько-селянських військ. 

  Друга половина 17 - перша половина 18 ст. - це період економічного та культурного занепаду галицьких земель, спричиненого постійними війнами, шляхетським сваволям, слабкістю центральної влади Речі Посполитої.

  Внаслідок першого поділу Польщі (1772) Г. була включена до складу Австрійської імперії. Тут було створено окрему провінцію - “Королівство Галичини і Лодомерії”, до складу якої увійшли українські етнічні землі Г.(східна Галичина) та південна частина Польщі з м. Краковом (Західна Г.). У 1786-1849 до складу Г. входила також Буковина. Після встановлення тут австрійського панування з метою господарського та культурного піднесення краю, уряд провів ряд реформ: спроба ліквідації кріпацтва і пом'якшення панщини, запровадження нового судочинства, утворення ряду навчальних закладів для українського населення, відновлення Львівського університету (1784) та Галицької греко-католицької митрополії (1808).

  У першій половині 19 ст. в Г. розпочалося українське національне відродження, очолене представниками свідомого греко-католицького духовенства. Вагомими явищами у цьому процесі стали утворення у Перемишлі Іваном Могильницьким “Клерикального товариства”, діяльність митрополита М.Левицького і, особливо, утворення “Руської трійці” (1837) та видання альманаху “Русалка Дністровая”. Революційні події 1848-1849 сприяли пробудженню національної самосвідомості українського населення Г. Головна Руська Рада, що виникла у Львові (1848), проголосила ідею єдності всіх українських земель, а також пропонувала утворити з українських земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття окремий коронний край у складі Австрійської імперії. Важливою подією було скасування панщини в Г. у 1848, яке викрило нові можливості для розвитку економіки краю, сприяло відродженню національно-культурного життя.

  Після утворення Австро-Угорщини Г. увійшла до складу австрійської її частини. Влада тут повністю належала польським аристократам.

  Аж до першої світової війни постійно вибувалося українсько-польське протистояння.

  Проте, незважаючи на всі утиски і обмеження, Г. у другій половині 19 ст. була регіоном, де активно розвивалися українські національно-культурні установи-товариство “Просвіта”(1868), “Літературне товариство ім. Т. Шевченка” (1873), виникали українські кооперативні організації, спортивні товариства “Січ”, “Сокіл” та ін.

  Тут працювали видатні українські діячі того часу. І. Франко, М. Павлик, А. Вахнянин, Ю. Романчук та ін. З 1894 у Львові працював проф. М. Грушевський який відіграв важливу роль у розвитку українського культурного, наукового та громадсько-політичного життя в Г.

  В роки першої світової війни в Г. було сформовано Легіон Українських Січових Стрільців, який в майбутньому став першим військовим формуванням молодих українських збройних сил.

  В період розпаду Австро-Угорської імперії на землях Г. і Буковини було створено Західноукраїнську Народну Республіку, яка 3.1.1919 ухвалила закон про злуку з Українською Народною Республікою. Урочисто Акт Злуки УНР та ЗУНР було проголошено 22. 1. 1919. Однак, в липні 1919 територія Г. була окупована польськими військами. Офіційне рішення про приєднання Г. до Польщі було прийнято Радою Послів Антанти 14.3. 1923. Одночасно польському уряду пропонувалось надати Г. права автономії, чого, однак, ніколи не було здійснено.

  Період польської окупації Г. (1919-1939) характеризується активною полонізацією краю, важким соціально-економічним становищем населення, утисками українського громадсько-політичного життя. Колонізація Г. проводилась за рахунок вихідців з корінних польських земель. В цих умовах розгорнулась активна нелегальна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації (див. Пацифікація) та інших репресивних заходів. Однак, навіть в цих умовах українцям Г. вдалося розвивати діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій (“Просвіта”,“Рідна школа”,“Сільський господар” та ін.

  Під час другої світової війни, 17.9.1939 на підставі Пакту Молотова-Ріббентропа радянські війська вступили на територію Г., де було встановлено тоталітарний режим, розпочалися масові репресії проти місцевого населення. В таких умовах 26.10 1939 Народні Збори Західної України прийняли рішення про включення Західної України до складу Радянської України. На землях Г. було утворено 4 області УРСР -Львівську, Станіславівську (1962 - Івано-Франківська), Тернопільську та Дрогобицьку (у 1959 - об'єднана з Львівською).

  Під час радянсько-німецької війни 1941-1945, Г. була окупована німецькими військами і 1:8.1941 її включено до складу Генеральної Губернії, як окремий дистрикт.

  В воєнні роки було змінено західний кордон Г. Уклавши договори з Польщею у 1945, 1951 радянський уряд віддав західну частину Г. (Лемківщинута Надсяння) Польщі.

  Після завершення другої світової війни на галицьких землях було відновлено тоталітарний режим, який супроводжувався масовими репресіями, виселенням мирного населення у глибинні райони СРСР. Проведено насильницьку колективізацію сільського господарства. Відповіддю на злочини сталінського режиму став широкомасштабний рух Опору, який вела Українська Повстанська Армія та українське націоналістичне збройне підпілля, що тривав до середини 1950-х рр. На т.-зв. Львівському церковному соборі 1946 було насильно ліквідовано Українську Греко-Католицьку Церкву (вийшла з підпілля у 1989).

  У 60-70-х рр. Г. була центром правозахисного руху, що в середині 80-х рр. переріс у хвилю українського національного виродження новітнього часу.

  Сучасна Г. (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області України) займає 8.2 % площі республіки, тут проживає 10,4% її населення.