ГАЛИЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1144 повстання городян міста Галича проти князя Володимирка. Об'єднавши в 1141 ряд удільних князівств в Галицьке князівство, Володимирко намагався приєднати до своїх володінь і Волинську землю. Проте в боротьбі за Волинь з київським князем Всеволодом II Ольговичем зазнав невдачі і був змушений сплатити йому 1400 гривень срібла та визнати залежність від Києва. Умови договору викликали незадоволення городян і стали приводом до повстання. Скориставшись з виїзду Володимирка на полювання у Теребовлю, галичани закликали князювати з Звенигорода Берладника Івана. Володимирко зібравши свої війська, протягом трьох тижнів тримав Галич в облозі. Під час битви Іван Берладник утік на Дунай у місто Берладь (звідси і прізвисько), а звати у Київ. Городяни ж мусили здатися і були жорстоко покарані за участь у повстанні.

ГАЛИЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1189 - повстання у Галицькій землі проти угорських загарбників у 1189. Після смерті Ярослава Осьмомисла (1187) боярська опозиція розпочала відкриту боротьбу проти його синів Олега і Володимира. Володимир Ярославич, який став князем після Олега, не визначався ні великими здібностями, ні політичним хистом. Через деякий час він був позбавлений боярами влади і залишив Галич. З цього скористався угорський король Бела III (див.Бела) В 1188, захопивши Галич, він проголосив себе королем Галичини і призначив свого сина Андрія галицьким намісником. Опинившись під іноземною владою, галицькі бояри самі почали звертатися за допомогою до різних князів -Романа, Рюрика, Святополка. На заклик галичан прийшов з військом Ростислав Берладник, син Івана Берладника. В бою з угорцями Ростислав зазнав поразки і був убитий. Влітку 1189 галичани підняли повстання проти загарбників. На допомогу прийшов Володимир Ярославич, якого підтримував за наказом свого сюзерена німецького імператора Фрідріха І Барбароси польський князь Казимир ІІ Справедливий. Угорські війська залишили Галич і Володимир міцно закріпився на галицькому просторі.

ГАЛИЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1219-1221 - народне повстання у Галицько-Волинській державі проти угорських загарбників. Після смерті Романа Мстиславича (1205) галицькі бояри, скориставшись з малолітства його синів Данила і Василька, повели боротьбу проти зміцнення великокнязівської влади. В усобиці почали втручатися чернігово-сіверські князі, а також Угорщина і Польща, які намагалися підкорити галицько-волинські землі. В 1214 в Спиші краківський князь Лешко Білий і угорський король Андрій II вирішили захопити і поділити між собою землі Галицько-Волинського князівства. Через деякий час Галичину окупувало угорське військо, а Польща загарбала Перемишль, Берестейщину і пн.-зах. частину Волині. Галицький престол захопив Коломан, син Андрія II. У 1219 галичани підняли повстання проти загарбників, закликавши на допомогу новгородського князя Мстислава Удатного. 25.3. 1221 об'єднані сили волинського князя Данила Романовича Галицького, Мстислава Удатного і повсталих городян розбили під Галичем угорські війська, очолювані королевичем Коломаном, який потрапив у полон і був висланий у Торчевськ.