Ярополк
Ярополк Святославич(972–979). Бувши останній раз в Києві, Святослав поділив свою державу між трьома синами: Ярополкові дав Київ, Олегові – Овруч, а Во- лодимирові, синові Малуші, Новгород. Вони всі були молоді, і він Призначив до них воєвод: Ярополкові – Свенельда, а Володимирові – дядька його, Добриню. Літопис оповідає, що під час ловів син Свенельда, Лют, загнався у володіння деревлян, і там убив його Олег. Наслідком цього, намовлений Свенельдом, Ярополк пішов на Олега, і той загинув.
У РІК 6485 [977]. Пішов Ярополк на Олега, брата свого, на Деревлянську землю. І вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зітнулися війська, переміг Ярополк Олега. І побіг тоді Олег з воями своїми в город, що зветься Вручий. А був міст через рів до воріт городських, і [люди], давлячи один одного, спихнули Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, і подавили [тут] і коней, і людей…

 

 

 

… І прийшов Ярополк до нього [Олега], і плакав, і сказав Свенельду: «Дивись, адже ти сього хотів». І погребли Олега на [високому] місці коло города Вручого, і єсть могила його коло Вручого й до сьогодні.

 

Володимр утік до Скандинавії збирати військо, а Ярополк тим часом об'єднав у своїх руках всю державу. Однак, тривало це недовго: в 980 року Володимир привів варягів, заволодів Новгородом та Києвом, і Ярополк був підступно забитий. Володимир об'єднав у своїх руках всю державу.
Коротке правління Ярополка було дуже важливе зв'язками із Західною Європою.  Церковно-політичні контакти Києва з християнським Заходом відновилися за правління князя Ярополка Святославича В 973 р. він відправив посольство з великими дарами  до імператора Оттона Великого у Кведлінбург й приймав посланців останнього у Києві. На цій підставі історики минулого обгрунтовували тезу про навернення зверхника Русі у християнство за західним обрядом. Однак свідчення про хрещення rex Russiae папськими місіонерами видаються сумнівними, через те що почерпнуті із пізніших інтерполяцій «Хроніки Адемара Шабанського» (988 — 1034). Втім, як показують останні дослідження взаємин Русі і Німеччини у 70-х рр. Х ст., Київ був готовий прийняти хрещення від німців.

 

 979 року до Києва прибуло посольство з Риму, від папи Бенедикта VII. Треба гадати, що воно не мало наслідків, бо почалася війна Ярополка з Володимиром, але самий факт приїзду посольства надзвичайно важливий: це було перше посольство на Русь з Риму.
Усі ці факти дають підстави припускати, що Ярополк, старший з онуків Ольги, який найбільше перебував під її впливом, був християнином, Можливо, цьому сприяла його дружина, грекиня, колишня черниця, яку Святослав привіз йому «красоти ради лица ея». О. Єфименко, не зазначаючи джерела, писала, що Ярополка охрестив якийсь католицький місіонер.
Доба, яку розглядали ми вище і яка закінчилась об'єднанням усієї держави в руках єдиновладця Володимира, надзвичайно важлива. З великою швидкістю в різних напрямках відбувався процес об'єднання розпорошених племен східних слов'ян в політичну цілість під проводом України-Русі. В цьому процесі можна намітити два головні осередки: північний з Новгородом, який об'єднав північні слов'янські та фінські племена, і південний з Києвом, який об'єднав українські племена. Обидва вони довгий час були незалежні один від одного. Лише за Ігоря починається залежність Новгорода від Києва, коли він призначає до Новгорода Святослава, а за Святослава новгородці просять собі князем Володимира. Ярополк знову об'єднує Київ з Новгородом.
Ще до Святослава зникає більшість окремих «ясних князів», які виступали в договорах Олега та Ігоря. Залишається кілька – як Рогволод Полоцький, пізніше – Ходота В'ятицький, варязького та місцевого походження. Змінюється характер князівської влади: воєначальники, ватажки найманих дружин стають володарями, які перебирають всю повноту влади. Поволі втрачають своє значення віча, бо сильні князі вже не потребують погодження з ними, і в разі потреби радяться зі старшими дружинниками. Також змінюється характер дружини: варягів, чужий елемент, усувають або виступають поряд з ними місцеві люди, бояри, землевласники. Історія зберегла кілька імен у договорі Ігоря в особах, мабуть, Свенельда, Малка, Добрині, Блуда, Претича, – число яких зростає. На прикладі Свенельда бачимо, що вони мали свої дружини, які жили іноді багатше за дружину князя. Можливо, оцим «ясним князям» з договорів Олега та Ігоря і «боярам під рукою князя» – договору 972 Святослава належали ті порівняно невеликі «гради»-городища, яких було дуже багато. Б. Рибаков нараховує в Х-ХП ст. 9 городищ біля Путивля, 6 – біля Рилська, 5 – біля Ромна тощо. Уривчасті відомості з чужинецьких джерел, а також літописів, фольклор і археологічні матеріали дають можливість уявити культурний стан України - Русі ІХ-Х ст. При археологічних розкопах виявлено недалеко від Десятинної церкви в Києві рештки двоповерхового мурованого палацу часів Ігоря та Ольги. В румовищах збереглися уламки мармурових баз та каштелій з яшми, ширефу, рештки підлоги з кольорового мармуру, куски скла, фресок, мозаїк, позолоти. З такого палацу Ольга, за словами літопису, дивилася, як несли древлянських послів у човнах. Безперечно, такий палац не був єдиним. І Серединою Х ст. датується багатий скарб чернігівських могил: Чорна могила з її славетними турячими рогами. На срібному окутті і одного рога по-мистецьки зображено рослинний орнамент, тотожній ї з орнаментом меча, знайденого в Києві На другому окутті вміщено І складну композицію: боротьбу Кощія з Грифонами; цей сюжет згадується в билині про Ставра Годиновича. Б. Рибаков зазначає, що цей сюжет перейшов до герба Чернігова. Обидва окуття прикрашені черню високої мистецької вартості. Хоч у їх виконанні відчувається вплив Сходу, арабського та грецького мистецтва, виготовлено їх на Україні, на що вказує матеріал і їх зв'язок з місцевим фольклором. Чеський археолог Схраніл відзначає вплив ювелірних виробів Чорної могили на речі, знайдені в Чехії: в могилах Х-ХІ І ст. у Желеніцах – в бронзових ґудзиках, у могилах в Ресевіцах, Мельнику, Жаложе, Перемосте, на Моравії. Ще більше аналогії з речами поховань, що їх знайшов археолог 1. Червінко у Моравії. В цих речах, – писав він, – відбився стиль, невідомий у Західній Європі, але відомий на Русі. В ризниці Собору св. Марка, в Італії,

 

переховується чудової роботи тарілка, яку Ольга подарувала Константинові Порфірородному.
Висоті матеріальної культури відповідає й духова. Вже згадувалося, як св. Кирило і Методій знайшли в Криму Святе Письмо, «руськими письменами писане». Це – перша вістка про українські письмена. Чернець Храбр згадував, що слов'яни (українці) писали «резами». Договір Олега з греками був написаний «Івановим письмом». Акад. Н. Нікольський вказував, що в «місійній праці свв. Кирила й Методія треба шукати . . . початків письменства на Русі- Україні». Культура не обмежувалася вмінням писати: в ІХ-Х ст. в Україні-Русі була вже літературна мова. Договори Олега свідчать, що слов'янська мова не була нижчою за грецьку, бо в перекладах виразно висловлено поняття міжнародного та цивільного права. В договорі 907 року згадується «руський закон», заповіти, грамоти, що їх князі мусіли давати керманичам кораблів. З історії Аскольда, з договору Ігоря бачимо, як ширилось християнство в Україні. Дуже цікаві київські глаголицькі листки,

 

що їх знайшов Срезневський. На сімох аркушах написано глаголицею – письмом, винахід якого приписують св. Кирилові – латинського обряду літургікон. Це свідчить про вживання глаголицького письма та про існування латинської літургії. Таким чином усе говорить за високу культуру України дохристиянської доби. Проф. П. Курінний висловив цікаву гіпотезу про існування у Вишгороді, під Києвом, старішого за Київ культурного осередку, в якому був монастир, де підготовляли слов'янських священиків, «Освіта й наука абсолютною новиною на Русі не були. Коли існували перед Володимиром значні християнські громади на Русі, мусіли бути зав'язки книжності і школи», – писав М. Грушевський.

 

Джерела: Наталія Полонська-Василенко "Історія України"