ЗАДУШНИЙ ЧОЛОВІК - назва раба у Київській державі в 9-12 ст., якого власник відпускав на волю перед своєю смертю, як вважалося, для спасіння душі. Задушні люди перебували під опікою і юрисдикцією церкви та на її утриманні. Згадується в “Церковному Статуті” Володимира Святославича.