ЗАКАРПАТТЯ - історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р.Тиси. Сьогодні це територія Закарпатської обл. України. Межує з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, а також з Львівською та Івано-Франківською обл. України. Площа 12,8 тис. км2. Населення 1245,6 тис. чол. (1989). Землі З. були заселені ще в епоху пізнього палеоліту. Саме тут виявлено найдавнішу стоянку людини на землях України (с. Королево Виноградівського району), що датується 1 млн. -800 тис. рр. до н. е. Особливо активно процес заселення даного району відбувався в часи неоліту, епоху міді-бронзи та залізного віку.

  В останніх століттях до н. е. тут розселилися кельтські племена, здійснювали сюди набіги скіфи та сармати. У 2 ст. н. е. частина З. входила до складу римської провінції Дакії. В епоху т. зв. “великого переселення” ці землі стали найбільш активним районом колонізації. Тут проходили племена гуннів (4-5 ст.), аварів (6-7 ст.), а згодом угрів (9 ст.) Одночасно, вже з перших століть н.е. З. стало зоною розселення слов'янських племен. Найбільш відомими серед них були білі хорвати, землі яких у 10-11 ст. входили до складу Київської Русі. У 907 вони у складі війська князя Олега брали участь у поході на Константинополь, а у 993 сюди здійснив похід Володимир Великий. Саме тоді за цими землями закріпився термін “Русь” (згодом Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Русь).

  У I пол. 11 ст. почалося захоплення З. Угорщиною, яке остаточно завершилось у 13 ст. Відтоді аж до 20 ст. ці землі були північною прикордонною областю цього королівства. Проте в певні періоди частина З. була тісно пов'язана з іншими українськими землями. У II пол. 13 ст. м.Мукачів з округою було володінням князя Ростислава Михайловича, а згодом галицько-волинського князя Лева Даниловича. Згодом, у 1393-1414 наджупаном (управителем) Берегівського комбату (округу) був князь Федір Коріятович, який з значним військом прийшов сюди з Поділля.

  Впродовж 13-15 ст. землі З. колонізувалися волохами, німцями, словаками, угорцями. Місцеве українське населення було закріпачене, позбавлене будь-яких політичних прав і свобод. Зберегти національну самобутність йому вдалося в значній мірі завдяки релігійному фактору. В ці часи тут існувала власна православна церковна організація з центром у Мукачеві.

  У I пол. 16 ст. З. разом з частиною Угорщини перейшло під панування австрійських Габсбургів, які вели постійні війни з Туреччиною. Рівнинні райони З. зазнавали постійних руйнівних нападів татар та турків. 3 17 ст. тут розпочався опришківський рух, який особливого розмаху набув у 18 ст.

  З початку 17 ст. активізуються прагнення до укладення церковної унії між католицькою та православною церквами. У 1646 р. в Ужгороді відбувся церковний Собор, що схвалив укладення унії. Остаточно унію було запроваджено на З. у 1721. Населення краю брало активну участь у національно-визвольній боротьбі угорського народу, особливо у повстанні 1703-1711. Після його придушення австрійський уряд змушений був провести ряд реформ, ініціаторами яких були М. Терезія та Йосиф II (спроба скасувати кріпацтво, обмежити селянські повинності). Однак закінчилися вони невдало.

  Наприкінці Т8 - в I пол. 19 ст. спостерігається значне культурне відродження краю, чому сприяло налагодження тісних зв'язків з іншими українськими землями. Вихідцями із З. були професори Львівського університету П. Лодій та І.Земанчик, перший ректор Петербурзького ун-ту М.Балуг'янський, відомий діяч Ю.Гуца-Венелін та ін. Революційні події 1848-1849 мали відгомін і на З. Шовіністична політика угорського революційного уряду була причиною проавстрійської орієнтації більшості українських діячів З. У квітні 1849 закарпатський політик та публіцист А.Добрянський (1817-1901) обгрунтував проект об'єднання З. з Галичиною і утворення окремого коронного краю у складі Австрійської імперії. Після придушення угорської революції і утворення Австро-Угорщини всі здобутки українського населення З. були ліквідовані. Посилився процес мадьяризації краю, закривались українські школи, газети та журнали, розпускались культурно-просвітницькі товариства. У відповідь спостерігалось значне посилення москвофільського руху, зорієнтованого на Росію.

  Важким було і економічне становище на З. Постійний земельний голод, повільні темпи розвитку промисловості викликали масову еміграцію населення регіону, особливо до США та Канади. Після розпаду Австро-Угорщини більшість українського населення З. висловилася за об'єднання з Українською Народною Республікою. 2 делегати від З. були у складі УН Ради у Станіславі та на Трудовому Конгресі в Києві. Однак, 8.5.1919 утворена представниками ужгородської, пряшівської та хустської рад Центральна Руська (Українська) Народна Рада проголосила об'єднання З. з Чехо-Словаччиною. Значною мірою це рішення було викликане тиском закарпатської еміграції у США.

  Рішенням Паризької мирної конференції, на основі Сен-Жерменського мирного договору (10.9.1919) З. переходило до складу Чехо-Словаччини, у складі якої йому гарантувались права автономії. З. було виділене в окремий адміністративний край - Підкарпатську Русь, очолений губернатором. Празький уряд всіляко відтягував надання краю автономії, перший етап якої було проведено лише в 1937. Впродовж 20-х-30-х рр. відбулися значні зрушення в соціально-економічному та культурному розвитку регіону. Активно працювали українські товариства -“Просвіта” (у 1936 мало 14.філій, 233 читальні), “Учительська громада” (у 1925-1650 членів) та ін. Відомими українськими діячами були а.Волошин, М. та Ю.Бращайки, А.Штефан та ін.

  Під впливом міжнародних подій та з огляду на внутрішнє становище у жовтні 1938 уряд Чехо-Словаччини погодився на створення автономного уряду З., який 26.10.1938 очолив А. Волошин.

  Після віденського арбітражу 2.11.1938 південна частина З. перейшла до Угорщини, а уряд Карпатської України переніс столицю до Хусту. 12.2.1939 відбулися вибори до першого парламенту Карпатської України, на яких перемогу здобули представники Українського Національного Об'єднання.

  15.3.1939 зібрався Сейм Карпатської України, який проголосив незалежність країни, ухвалив її конституцію і обрав президентом А. Волошина. Однак, на основі рішення Гітлера, угорські війська, незважаючи на героїчний опір відділів “Карпатської Січі”, окупували землі Карпатської України і встановили жорсткий терористичний режим, який протримався до жовтня 1944.

  Після звільнення З. радянськими військами, 26.11.1944 у Мукачеві було зібрано з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, який висловився за приєднання З. до УРСР. 29.6.1945 між урядами Чехо-Словаччини та СРСР було укладено договір про вихід З. в складу Чехо-Словаччини і включення його до складу України. У 1944-1945 влада перебувала в руках Народної Ради Закарпатської України, а 22.1.1946 утворено Закарпатську обл.

  Після встановлення радянської влади на З. було проведено репресії проти свідомої частини українського населення, у 1949 ліквідовано греко-католицьку церкву (вийшла з підпілля у 1989), проведено колективізацію сільського господарства (1949-1950). За післявоєнні роки відбулися значні зміни у економічному та культурному житті краю. У 1946 засновано Ужгородський ун-т.