“КЕРЗОНА ЛІНІЯ” - умовна назва лінії, яку Найвища Рада держав Антанти прийняттям “Декларації Верховної Ради союзних і об'єднаних держав з приводу східного кордону Польщі” визнала 8.12.1919 східним кордоном Польської держави. Проходила від Гродно на Ялівку, Немирів, Брест-Литовськ, Дорогуськ-Устилуг, на схід від Хрубешова через Крилув і далі на захід від Рави-Руської І на схід від Перемишля до Карпат. “К.л.” не відповідала етнічним кордонам Польщі, а залишала під контролем Варшави значну частину українських етнічних територій (Посяння, Підляшшя, Холмщину й Лемківщину), на що постійно вказували представники делегації Української Народної Республіки на засіданнях територіальної комісії Паризької мирної конференції 1919-20. 10.7.1920 польська делегація на конференції в Спа (Бельгія), враховуючи становище на фронті під час польсько-радянської війни 1920, погодилася визнати цю лінію східним кордоном Польщі. 12.7.1920 міністр закордонних справ Великобританії Дж.-Н. Керзон направив більшовицькому уряду у Москві ноту з пропозицією припинити наступ Червоної Армії на цій лінії (звідси назва “К.л.”). Внаслідок воєнних операцій на фронті у вересні-жовтні 1920 та польсько-радянських переговорів у Ризі (див. Ризький мирний договір 1921) кордон між УСРР і Польщею проходив далеко на схід від “К.л.”. За рішеннями Ялтинської конференції 1945 “К.л.” була покладена в основу після воєнного польсько-радянського територіального розмежування. Договір між СРСР і Польщею, підписаний 6.8.1945 у Москві, встановлював радянсько-польський кордон з відхиленнями на 17-30км від “К.л.“ на користь Польщі. За умовами цього договору значна частина українських етнічних земель (Лемківщина, Холмщина, По-сяння і Підляшшя) залишилися у складі Польщі.