КІММЕРІЙЦІ - найдавніші з відомих за своєю назвою племен, що жили в Українському Причорномор'ї у 8-7 ст. до н. е. Вперше згадуються в «Одіссеї» Гомера (8 ст. до н. е.) та «Історії» Ґедорота (5 ст. до н. е.), а під ім'ям «гамірра» в ассірійських текстах 8-7 ст. до н. е, К. були потемками племен зрубної культури (10-7 ст. до н. е.), поширеної від Волги до нижньої течії Дунаю. В б ст. грецькі колоністи Керченську протоку називали Боспором Кіммерійським. К. робили походи в Малу Азію, де воювали з Урарту, Ассірією, Лідією. Існує думка, що спочатку їх шлях пролягав через чорноморське узбережжя Кавказу, а згодом - у Південно-Східну Європу через землі численних фракійських племен. У 679-678 до н. е. К. були розгромлені ассірійським царем Асархаддоном. Більш успішними були їх військові дії на заході Малої Азії, в державі Лідія, де вони перебували до бО-х рр. б ст. до н. е. Країну К. - Гамірр поміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Згодом вони змішалися з місцевим населенням. Можливо, частина К. залишилася в гірській частині Криму і стала предкамитаврів. Історична топоніміка пов'язує з К. територію Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кіммерійський, гора Кіммерік, Кіммерійський вал і т. д.). Матеріальна культура, господарство і побут К. відомі головним чином за похованнями, яких нараховується близько сотні. Ведучи кочовий спосіб життя, К. не залишили довготривалих поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели. К. займалися скотарством, певною мірою і землеробством. Панівне становище серед К. посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У К. були в широкому вжитку бронзові, рідше золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд. За Геродотом, племена К. очолювали царі. Однак царських поховань в Українському Причорномор'ї не виявлено. Значна частина елементів кіммерійської культури була успадкована скіфами.