КЛОЧУРАК СТЕПАН (27.2.1895 - 1980) -визначний український громадсько-політичний діяч у Закарпатті, журналіст. Н. у Ясіні на Мармарощині. Навчався на юридичному ф-ті Віденського ун-ту. Учасник Першої світової війни -офіцер австрійської армії. В кін. 1918 - на поч. 1919 К. виступив одним з організаторів Гуцульської Республіки, був обраний головою найвищого органу республіки - Гуцульської Народної Ради. В січні 1919 разом з братами М. і Ю.Бращайками став ініціатором проведення Всеукраїнського Собору Русинів (Всекарпатського Конгресу; 21.1.1919), на якому було прийнято рішення про возз'єднання Закарпатггя з Українською Народною Республікою. В березні 1939 входив до складу закарпатської делегації (гол. М. Бращайко), яка передала уряду ЗО УНР у Станіславові рішення Всекарпатського Конгресу. Після поразки національно-визвольних змагань 1917-21 К. жив у Закарпатті, брав активну участь в українському національно-політичному житті. З квітня 1920 - член Управи товариства «Просвіта» в Ужгороді. Деякий час належав до закарпатської філії Чехо-Словацької Соціал-Демократичної Партії, згодом - лідер української фракції Аграрної Партії. В 1920-30-х рр. редагував газету «Народ» (1920-21), спільно з Є. Пузою-тижневики «Вперед» (виходив у 1922-38 в Ужгороді) та «Земля і Воля» (1934-38 у Мукачеві). З січня 1939-член єдиної у Закарпатті української політичної партії - Українського Національного Об'єднання, згодом - член Президії цієї організації. З 14.3.1939 - міністр господарства, а 15.3.1939 призначений президентом А. Волошиним міністром військових справ Карпатської України. Протягом березня 1938 керовані К. частини «Карпатської Січі» чинили героїчний опір угорським загарбникам. Після окупації угорськими військами всієї території Карпатської України емігрував у Чехо-Словаччину. Жив у Празі, де в 1945 був заарештований співробітниками радянської контррозвідки. Деякий час К. перебував разом з А. Волошиним у Лефортовській тюрмі в Москві, а згодом був засланий до концтабору. У 1956 повернувся до Праги, де і помер. На Заході було опубліковано його мемуари «До волі» (1978).
Взято з: http://history.franko.lviv.ua/IIk_3.htm |