По дорозі з Варшави я знову заїхав до полк. Ів. Литвиненка. З'ясував йому всі справи. Ми з ним цілий тиждень обдумували плян і нову тактику нашої дії. За цей час ми намітили в загальних рисах новий плян боротьби з новим „визволителем". В другій половині січня 1942 року я через Рівне повернувся до „лісу".

Передусім, у нас стояло відкритим питання нового начальника штабу. Сам полк. Ів. Литвиненко душею аж рвався до „лісу", але на перешкоді стояла його недуга: гострий ревматизм та пухлина ніг. Це були наслідки Першої світової війни та зимових походів Армії УНР, де Іван Данилович командував кавалерійським полком ім. Богдана Хмельницького. Ми договорилися, що він буде тільки нашим головним дорадником. Практичного начальника штабу треба було шукати. Тепер для нас це не була вже така тяжка проблема, як у перших днях народження нашої нової армії. Ми вже мали досить великий вибір. Багато старшин в міжчасі віднайшлося. Облік все зростав і зростав.

З уваги на те, що нова організаційна структура нашої армії передбачувала дію виключно малих, дуже рухливих бойових одиниць, а не великих неповоротких з'єднань, ми плянували набирати вояцтво та командний склад із здорових, молодих та не зв'язаних родиною чи маєтком людей. Серед старшої генерації таких людей було небагато. Вони могли тільки служити нам радою з свого воєнного досвіду, читати лекції на наших підпільних курсах та школах і т.п. Тому ввесь тягар практичного керівництва та командування армією довелося перекладати на наш молодий актив.

Перебираючи картотечку своїх молодих товаришів по зброї, я остаточно зупинився на особі поручника Леоніда Щербатюка („Зубатого"). Хоч він і не мав вищої військової освіти, але це був вроджений революціонер та партизанський командир широкого маштабу. Це особливо виявлялося з його підпільної діяльности в Києві від початку німецько-совєтської війни, коли він діяв під фірмою Червоного Хреста.

Леонід Щербатюк, син полковника Армії УНР, мав у своїй крові все те, що характеризує доброго вояка і палкого патріота. Народився він в Києві, по професії інженер-економіст, старшина резерви польської армії. Високо-інтелігентна і бездоганно-чесна людина. Крім української мови він добре володів російською, польською, німецькою, англійською та французькою мовами. Перед війною працював, як представник одної Бориславської нафтової фірми в Англії. Повернувся до Західньої України перед самим вибухом війни в 1939 році тільки для того, щоб у часі воєнної завірюхи не лишитися поза межами рідної землі. Горів бажанням активно воювати за визволення України від загарбників. Політично-розвинений, демократ, далекозорий прогностик, блискавичний тактик, ощадний і скромний господарник. Відважний та хоробрий боєць, вирозумілий начальник та вірний товариш вояка. За „Зубатого" всі наші люди були готові кожної хвилини наложити головою.

У березні 1942 року я повідомив полковника Ів. Литвиненка, що від 1. 3. 1942 року начальником штабу УПА призначений поручник Л. Щербатюк-Зубатий та що у зв'язку з таким високим становищем наказом по УПА йому признано отамана.

З прибуттям отамана Зубатого з Києва, ми приступили до практичної роботи над новим оперативним пляном УПА по лінії директив Президента А. Лівицького та над нашою тактикою, наміченою з полковником Ів. Литвиненком. З великою допомогою у цій справі нам прийшли: генерал В. Садовський, генерал Білецький, полк. Ів. Трейко, полк. Совенко, полк. П. Смородський, полк. Новицький, сотник В. Раєвський, сотник С. Сиголенко, поручник Лев Ковальчук та багато інших місцевих старшин. Крім того, консультантами по партизанській тактиці були: полк. А. Доллуд, та полк. Войнаровський-Гальчевський, які тоді перебували поза Україною, але радо служили нам практичними порадами.

Однак, я сказав би, що головним нашим дорадником та учителем було саме життя. Воно кожного дня ставило до нас все нові вимоги, для задоволення яких треба було на місці видумувати нові способи і методи. Життя майже щодня ставило нас в безвихідне становище і воно, те життя, вчило нас виходити з найкритичніших ситуацій. Щось існує в природі над людиною, особливо на війні, що керує її долею незалежно від її теоретичних знань та практичного досвіду. У практиці партизанської війни дуже мало доводиться застосовувати теоретичні знання та устійнені форми та методи боротьби. Там щодня приходять такі нові моменти, яких не передбачує жодна наука про війну, жодний статут.

Штаб був перенесений з Людвипільського району до одної лісничівки в Корецькому районі, яка знаходилася в густому сосновому молодняку на сухій височині заледве 5 км. від автодороги Київ-Рівне. А для ворогів була пущена поголоска, що штаб Бульби — десь аж в Пінських болотах. Надлісничий, інж. С. був членом нашої організації. Він побудував за нашим пляном у своїй лісничівці кілька таємних просторих льохів та поробив подвійні стіни в великих кімнатах лісничівки. Таким чином, повстали ідеально замасковані, просторі і сухі приміщення на штабну канцелярію на горі та для друкарні в льоху. По лісі кругом ходили та їздили на конях „гайові", тобто наші вартові вояки та зв'язкові штабу. Штаб свідомо був приміщений над самим головним автошляхом, з огляду на потребу швидкого контакту з головними пунктами країни, особливо з Рівним та Києвом. Крім того, якраз там, на очах сотень і тисяч всяких людей, було найбезпечніше.

Сам головний штаб був покищо невеликий — заледве десять людей. Інші співробітники штабу мешкали деінде і виконували свої завдання в себе вдома. В штабі ми самі були і штабовими працівниками і самі обслуговували одну малу друкарську „американку", яка мала задовольняти лише наші внутрішні друкарські організаційні потреби. Для ширшої пропаганди запляновано влаштувати в кількох пунктах більші поліграфічні бази, що й було згодом зроблено.

Роботу нашого штабу у чималій мірі відтяжував той факт, що ми не мали потреби ні щоденно, ні навіть щомісячно подавати докладні звіти до нашого головного командування, якого, на жаль, у нас не було. Ми робили всякі зведення тільки для себе, а замість головного командування, я періодично звітував Президентові А. Лівицькому про важливіші справи. Всі дані та детальні матеріяли лишалися в архіві штабу, що переховувався в зовсім іншому місці.

Головний пункт зв'язку був приміщений в самому містечку Корець. У цій місцевості була розташована ціла підземна система місцевих команд та зв'язкових пунктів за принципом адміністративного поділу країни. „Польова пошта" була організована так, що в будь-якому місці віддавався на зв'язковий пункт запечатаний пакетик з відповідним знаком і він „кулею" мандрував на конях або веломашинах від села до села, від району до району й з области в область та найдальше на другий або на третій день доходив до Корця, а ввечері до штабу Головної Команди і навпаки. З дальших областей, особливо коли йшлося про важливі донесення, запити чи накази, зв'язок здійснювався окремими спецкур'єрами на автомобілях чи потягах. У цьому велику ролю відогравали наші незабутні товариші по зброї — жінки та дівчата.

Молодий радіо-технік „Іскра", користаючись з перехованих деталів цілого совєтського „радіовузла" та радіо-устаткування з совєтських танків, змонтував досить солідну радіостанцію для передач та відбору на ключ. Акумулятори набивалися в одному млині. Сама висильня була устаткована на великій автомашині, щоб не працювати ввесь час на тому самому місці. Одначе, через брак всяких запасних частин, радіо-зв'язок був досить утруднений і тому ми його вживали лише для особливо-важливих справ директивно-наказового характеру на дальші віддалі.

Таким чином, поруч гітлерівських „Аmt"-ів (установ), окупаційних та поліційних збройних сил на поверхні, в Україні почала діяти паралельна система другої підземної суверенно-української влади, що її народ охрестив „Лісовим царством". Подібну систему дії та зв'язків згодом мали інші підпільні українські організації.

З кінцем березня 1942 року наш новий оперативний плян та всі внутрішні організаційні правильники та дисциплінарні приписи були готові. Опрацьовувані окремими людьми всякі деталі пляну були звезені до штабу і зведені в одну цілість.

„Лісове царство" та його армія були готові до нової воєнно-революційної акції проти нового „визволителя", який хотів посадити своїх націонал-соціялістичних дармоїдів на шиї українського люду. Все і всюди було готово і чекало лише наказу Головної Команди. Ця боротьба має вестися цілком новими методами, не так, як це було учора. Вже нема осадно-територіяльних наших військових гарнізонів з українською цивільною адміністрацією та поліцією, а на їх місці мають бути тільки літаючі бригади. Вся територія та ціла влада — в руках ворога. Нема і не може бути загального повстання, але мусить розгорітись невелика, але сильна партизанська боротьба. Для того, щоб цю боротьбу успішно вести, треба її добре приготувати. Боротьба має вестися в двох напрямках:

— в політично пропагандистському та

— у воєнному напрямку.

По цих двох лініях протягом цілої весни 1942 р. кипіла жвава підготовча робота в глибокому підземеллі широкого „Лісового царства".

В багатьох районах відкривається по кілька вишкільних пунктів. Там відбувається курсове навчання з різних предметів для завтрішніх бойових командирів, рядових вояків, розвідувальників, контррозвідувальників та політичних пропагандистів. Ніхто не знає, де вони. їх ніхто не бачить. Зате вони все кругом чують, бачать, і знають кожний крок ворога. У цьому й полягає їх перевага над найсильнішим противником.

Пропаганда „Лісового Царства", що без жодної цензури гостро критикує безглузду й варварську політику нового окупанта та пропагує ідеали національної суверенности України та соціяльного проґресу, шириться по всій Україні.

Система підпільної мережі зв'язків УПА пляномірно поширюється з Полісся майже на цілу Україну. Село за селом, район за районом, область за областю обсаджуються, як не територіяльними командами УПА, то представниками нашого штабу, їх завдання:

— звітувати постійно до штабу про всі події даної території (розвідка);

— ширити в народніх масах нашу пропаганду і

— виконувати службу зв'язку.

Так творилася ціла підземна армія. Тереном її політично-революційної діяльности була вся територія України, головною базою — Поліська область, а оперативно-бойовим полем дії партизанських груп — лісисті області України та Білорусі.

Згідно з новим пляном, боротьба ділиться на дві фази і має два основних завдання:

— удар по цивільній адміністрації Гітлера, як акт політичного спротиву новому окупантові України і

— удар по всій системі постачання східньому німецькому фронту, як військово-стратегічний акт України проти німецького загарбництва на Сході Европи.

Для обох цих фаз визначено свій час і окремі методи та засоби боротьби.