1.Поширення феодального землеволодіння та його наслідки
(XIV-XV ст.)
Наступний етап (XIV-XV ст.) ознаменувався наступними зрушеннями в економічному та політичному розвитку європейських країн. Швидко зростають міста. Розвиваються металургія, текстильна промисловість, суднобудування, виробництво вогнепальної зброї, книгодрукування тощо. На основі пожвавлення внутрішньо- і зовнішньоторгівельних зв’язків розвиваються географічні знання, картографія. Дальших успіхів досягає наука, передусім природознавство. Збільшується кількість шкіл та університетів, зароджується нова, гуманістична ідеологія. Настає епоха Відродження.
Важливі зміни відбулися також у Східній Європі. В Золотій Орді була значно послаблена влада ханів взагалі і зокрема над українськими землями. Цією обставиною тим часом скористалися сусідні з Руссю феодальні держави. Загарбання українських земель загальмувало, але не припинило їх культурний та економічний розвиток. Виникли нові і розширилися старі міста, зросла внутрішня торгівля, а також торгівля з передовими на той час країнами Заходу - Нідерландами, Англією, Німеччиною та ін, які пред’являли підвищений попит на зерно, ліс, поташ тощо.
Під впливом перелічених обставин поступово перебудовується весь клас феодалів, вони дедалі частіше звертаються до ринку. Гроші відіграють щораз більшу роль, сприяють дальшому втягненню феодального господарства в ринкові зв’язки, спонукають феодалів шукати нових джерел прибутків.
Головною галуззю економіки і в цей період залишалося сільське господарство. Земля за нових умов набуває ще більшої цінності, тому швидко зростає велике феодальне землеволодіння. Феодали силоміць захоплювали "вільні" землі з селянами, перетворюючи останніх на своїх підданих. В інших випадках пани займали незаселені ще простори, переселяючи туди частину своїх селян або переманюючи сторонніх звільненням від усіх повинностей на деякий час (від 5 до 20 років).
Посилюється зацікавленість феодалів у розвитку промислів, особливо лісового, продукти якого йшли переважно на будівництво і на опалення. Внаслідок цього зачну частину лісів на Україні було знищено.
На свою монополію пани перетворили також мукомельний промисел. Селян дедалі частіше примушували молоти зерно на борошно і солод тільки на панських млинах і за це віддавати десяту мірку.
У XIV ст. значна частина сільського населення складалася з відносно вільних, незакріпачених або "державних" селян. На такому саме становищі перебували так звані похожі селяни. Вони володіли і користувалися своїми спадковими або освоєними землями на підставі давнього звичаєвого права, відбували лише деякі повинності на користь держави або окремих власників, мали право переходу з одного маєтку в інший або на незайняті землі. Поступово, однак, у відповідь на прохання панів і за власною ініціативою уряд дедалі частіше став роздавати "похожих" селян з їхніми землями панам.
Свою особисту незалежність селяни втрачали також через борги феодалам, через закладництво, закупництво тощо.
Посилення влади панів та закріпачення селян у XIV-XV ст. привело до значного зростання феодальних повинностей і передусім панщини.
Розвиток і поширення товарно-грошових відносин, зростання феодальної експлуатації та інші причини сприяли поглибленню майнової нерівності серед селян. Найбільш швидко цей процес відбувався серед державних селян, найменш - серед приватновласницьких. Часто зубожілі селяни потрапляли в залежність від селян заможних, ставали їхніми підсусідками, городниками, халупниками, коморниками, кутниками тощо.
Зростання експлуатації і безправ’я посилило опір селянства феодалам, його антифеодальну боротьбу. Однією з найпоширеніших форм протесту стали втечі. Селяни часто цілими групами, а то й селами переселялися на нові місця, переважно на Поділля, Брацлавщину, Київщини.

2. Розвиток ремесла, міст, внутрішньої та зовнішньої торгівлі.
Ординська навала тяжко позначилася на розвитку ремесла. Для завойовників міські ремісники являли собою найбільш цінну частину населення. Посланець римського папи П. Карпіні писав: як тільки монголи захоплювали місто, вони ремісників залишали в живих, всіх же інших вбивали.
Ординська навали призвела до тимчасового спаду ремесла, до зникнення цінних ремісничих професій, однак, незважаючи на завдану шкоду, ремесло відроджувалось і розвивалося далі. Значних успіхів було досягнуто передусім у залізоробному виробництві і обробці металу. Це було пов’язано із зростаючими потребами землеробства, мукомельного, солеварного, суднобудівного та інших промислів, а також міського ремесла, військової справи тощо.
Помітні зрушення сталися в ливарництві. Значним поштовхом до цього Значним поштовхом до цього були, зокрема, виникнення і розвиток замкової артилерії: якраз у XIV-XV ст. відбувався перехід від виробництва залізних гармат (шляхом кування залізних смуг і кілець) до лиття більш досконалих (мідних). Високої професійної підготовки, складної технології потребувало також виробництво дзвонів, мідних і срібних оздоб, предметів церковного вжитку та ін.
Прогресувало самобутнє ювелірне виробництво, яке мало на Русі давні традиції. У XIV-XV ст. майстри-ювеліри оволоділи новими технічними і художніми прийомами. Це дозволяло їм сполучати різноманітні матеріали, вносити нові елементи в орнаментування ювелірних виробів.
Значного пожвавлення набула в XIV-XV ст. будівельна справа. Цей період характеризувався інтенсивним будівництвом замків, веж та інших оборонних споруд, палаців, церков тощо, що зумовлювало виникнення десятків нових будівельних спеціальностей.
Головні роботи при будівництві великих споруд виконувалися найманими майстрами - спеціалістами за певну винагороду, допоміжні ж - залежними селянами в порядку трудової повинності.
В розглядуваний період Київ знову посів провідне місце. Через нього проходили важливі караванні шляхи, які з’єднували східні країни з Центральною і Західною Європою.
Важливим осередком ремісничого виробництва та торгівлі став Львів. Маючи на увазі високий рівень ремесла у Львові, сучасники називали його «школою ремісників». Львів став найбільш значним центром виробництва гармат і взагалі зброї.
Поряд із старими осередками ремесла та торгівлі у XIV-XV ст. почали виникати численні нові міста і містечка. Значна частина міського населення продовжувала займатися сільським господарством або сполучати його з ремісничою діяльністю, через що нерідко орні землі і городи розташовувалися у самому місті.
Водночас у містах неухильно збільшувалася кількість ремісників і ремісничих професій. Загалом кількість ремісничих професій у кінці XV ст. досягала 150 - 200, що було помітн6им кроком уперед, порівняно з минулим періодом. Специфічною рисою ремесла залишалася, однак, робота ремісника на замовлення і лише невеликою мірою на ринок.
Планування натурального господарства, вузькість внутрішнього ринку, утиски з боку державної адміністрації та окремих феодалів, наплив у міста ремісників з сіл, конкуренція між міськими ремісниками тощо зумовили виникнення і поширення цехової організації в міському ремеслі.
Перші ремісничі цехи виникли в Галицькій землі ще в XIV ст., а згодом поширилися на Волині, Київщині і т.д.
З дальшим розвитком ремесла і посиленням конкуренції вступ до цехів всіляко утруднювався, однак, в розглядуваний період вони відігравали позитивну роль у розвитку міського ремесла.
Разом з тим неможливість вступу до цехів для більшості підмайстрів, особливо сільських ремісників, зумовила появу в містах значної кількості неповноправних - позацехових майстрів партачів), які не мали права торгувати своїми виробами на міському ринку, жили переважно на околицях міст, на них поширювалися інші обмеження.
Населення міст було дуже неоднорідне в соціальному і економічному відношенні. Верхівку його становили купці, цехові старшини і окремі майстри. Нижча частина міщан складалася з бідних позацехових ремісників, підмайстрів, дрібних торговців, землеробів, наймитів тощо.
Загальні умови для розвитку міст, проте, були несприятливі. Процес зростання міст гальмувався неподільним гальмуванням феодальних відносин.
Проводячи політику національно-релігійного гноблення на згадуваних українських землях, польські, литовські та угорські феодали запрошували в міста ремісників і торговців з Центральної Польщі, Угорщини, Німеччини та ін. І надавали їм різні привілеї. Водночас українські міщани всіляко обмежувались у правах займатися ремеслом і торгівлею, навіть у праві проживання у містах.
Під писком міщан протягом ХІV - ХV ст. польські королі і великі князі литовські почали за велику нагороду давати окремим містам грамоти на міські «вольності», тобто переводити їх на магдебурзьке право. Влада в магдебургіях належала магістратам - виборним органам міського самоврядування, які складалися з представників заможної верхівки міщан - партриціату.
Охарактеризовані вище процеси певною мірою сприяли розвитку торгівлі, торгових зв’язків. У містах щораз частіше з’являються крамниці, через які ведеться постійна торгівля. На міські торги в дедалі зростаючих обсягах надходила продукція селянських господарств.
Як і цехове ремесло, торгівля регулювалася численними правилами, які мали захистити інтереси дрібних торгівців від конкурентів. Новим явищем доби було виникнення і поширення ярмаркової торгівлі. Ярмарки влаштовувались у містах раз, рідше два рази на рік, як правило, під час свят. Тривали вони кілька днів, іноді тиждень і більше. Право на два ярмарки на рік у ХV ст. мали Львів, Луцьк і Київ.
Про пожвавлення внутрішніх економічних зв’язків між окремими землями свідчить помітна активізація робіт з будівництва шляхів. Поступово виникла нова мережа суходільних торгівельних доріг, яка була вагомим додатком до системи річкових шляхів, що існувала здавна.
Поряд із внутрішньою торгівлею дальшого розвитку набула зовнішня. Це було наслідком наступних змін у внутрішньому і міжнародному поділі праці. Західна Європа пред’являла зростаючий попит на сільськогосподарську сировину та інші продукти. Одночасно зростала торгівля з країнами Сходу. Окремі міста, таким чином, почали відігравати значну роль у міжнародній, в тому числі транзитній, торгівлі між Сходом в Заходом (Київ, Львів).
В міру свого розвитку міжнародна торгівля набирала певних організаційних форм, купці почали об’єднуватися у товариства. Так виникли об’єднання купців, які торгували з певною країною. Окремі заможні купці вели торгівлю вже не особисто, а через своїх торгових агентів на місцях, дедалі ширше користуючись при цьому кредитом.
Поодинокі заможні купці, які мали вільні кошти, спеціалізувалися не лише на торгівлі, а й на кредитних операціях. Це спричинило виникнення перших «банківсько-торгівельних домів».
Загальні умови для розвитку торгівлі, редиту тощо в умовах панування феодальної системи були дуже несприятливими. Держава і окремі феодали вкрили країну незліченною кількістю митниць, стягували великі збори з товарів.