ЛЕВИЦЬКИЙ ВЕНЕДИКТ (28.3.1783 -14.1.1851)- український греко-католицький церковний діяч і педагог. Н. у с. Іванівцях на Стрийщині (тепер Львівська обл.). У 1802 закінчив Львівську гімназію. В 1803-05 вивчав філософію і право у Львівському ун-ті, 1805-10 навчався у Віденському конвікті (семінарії). Був священиком в соборі св. Юра у Львові (1810-15), заступником ректора Львівської духовної семінарії (1815-20), професором моральної теології Львівського ун-ту (з 1817), тимчасовим ректором семінарії (1820-24, 1836-38), почесним каноніком (крилошаниномз 1826), деканом богословського ф-ту ун-ту (1829, 1831, 1839, 1843, 1847), ректором ун-ту (1830), цензором українських книг і театральних вистав (1835-48). Відомий як консерватор, ініціатор цензурної заборони альманахів “Руська Трійця”, “Зоря” і “Русалка Дністрова”, граматики живої народнорозмовної мови Й. Лозинського та ін. видань. Під час революції 1848-49 в Австрії - член Головної Руської Ради, керівник її відділу освіти, учасник Першого з'їзду української інтелігенції у Львові, де обстоював церковно-слов'янську мову в літературі, співзасновник Галицько-Руськоі Матиці. Автор праці “Про руський напис на дзвоні св. Юра у Львові” (1831), перекладів біблійної історії Старого і Нового Заповіту, довідника про галицьких і львівських єпископів, життєписів ректорів Львівського ун-ту. Ф. Стеблій (Львів).